Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Веллер стогне.

Я знаю, що Лурдес з цікавістю спостерігає, як Кейн піднімається на ноги.

«Звичайно», — рівно каже він.

Схрестивши руки на грудях, я повертаюся й поспішаю з містка по коридору правого борту. Він слідує трохи повільніше.

Коли я досягаю відстані, на якій здається розумним, що всі на мостику нас не чують, я зупиняюся й дивлюся на нього.

Він насторожено стежить за мною, наближаючись, і гаряче, крижане відчуття в моїх грудях змушує мене уникати його погляду. Але я змушую себе тримати голову високо.

«Вибач, я облажалася», — кажу я, стискаючи руки в кулаки. «Я не повинна була… цілувати тебе. Це було неправильно, особливо як ваш ТЛ». Лише нагадування про це — на мою думку, ми рівні, але в усіх інших аспектах, у тому числі юридично й офіційно, я його бос — змушує мене прагнути знайти найближчу чорну діру й оселитися там. Я думала, що я краща людина, ніж я є. Мабуть ні.

Він дивиться на мене, схиливши голову набік. «Клер», — починає він. «Що ти…»

“Ви повинні подати скаргу, як тільки ми тут закінчимо” (Як тільки, знаєте, ми закінчимо шантажувати нашого роботодавця. Добре, Клер. Просто чудово.) “І я знаю, що неправильно просити вас про це, але зараз я не можу дозволити вам працювати подвійні зміни, щоб уникнути мене. Мені потрібно, щоб ти був на моєму боці.” Мій голос тремтить, і я знову зневажаю себе. За прояв слабкості, за те, що я прошу його після того, що зробила.

Він має повне право піти без жодного слова або накричати на мене.

Кейн роздратовано видихає, хитаючи головою. «Знаєш, я намагався змусити тебе поговорити зі мною», — зауважує він.

Моє обличчя червоніє. Я не знаю, що робити з цим зауваженням.

«Якби ви дозволили мені пояснити, — каже він, підходячи ближче, — я б сказав вам, що ви мене просто здивували».

Це не дуже добре, чи не так?

«І я не уникаю тебе. Я намагався дати тобі простір, якого ти, здавалося, хотіла», — каже він. Він пильно дивиться на мене. «Іноді тебе не так легко зрозуміти, Клер Ковалік».

Нічого дивного в цьому немає, хоча Кейн, здається, завжди краще за будь-кого інш відчуває, про що я думаю, включаючи мене саму.

Я невпевневно рухаюся. Я досі не знаю, куди це веде. — Я також не хочу, щоб ти мене жалів.

Він обережно смикає пасмо волосся, яке вилізло з мого хвоста, і заправляє його мені за вухо. «Якщо ти думаєш, що я тебе жалію, то, ймовірно, нам потрібна більш масштабна розмова». Кути його губ викривляються вгору, коли він нахиляється ближче.

Моє серце б’ється занадто швидко. Це відбувається?

Його рот ширяє над моїм, ці яскраві блакитні очі втомлені, але наповнені теплом. Його ніс штовхає мою щоку, і я інстинктивно нахиляю підборіддя. Мої руки злітають угору, щоб вчепитися в його плечі, ніби для рівноваги, його м’яка футболка формується навколо моїх хапальних пальців.

Але перш ніж його губи встигають торкнутися моїх, позаду нас різко чується. “Ой, вибачте!” Голос Лурдес лунає швидко і надто голосно.

Здригнувшись, я одразу відступаю від Кейна, коли Лурдес відступає, відвертаючись від нас. Він повільно відпускає мене, його руки затримуються в повітрі, ніби я можу повернутися до нього, а потім падають на боки.

Я прочищаю горло. «Що трапилося, Лурдес?»

Вона обережно обертається, її погляд стрибає між Кейном і мною. Я відчуваю, що вона хоче поговорити про це, відчуваю тривожне тріпотіння мультяшних сердечок, що зависли над її головою, наче розмовні бульбашки.

Я сяю так сильно, що навіть не думаю про це, наскільки я можу собі це дозволити.

«Гм, Нісус знайшов дещо, що він хоче, щоб ви побачили», — каже вона, посміхаючись нам. Вона збирає все, що вона має, щоб нічого не сказати.

«Гаразд. Ми зараз, — кажу я.

Вона киває і зникає.

Але зрозуміло, що ми з Кейном не маємо жодного шансу продовжити нашу розмову чи щось інше, оскільки вона постійно дивиться на нас через плече, коли повільно йде до мостика.

Я зітхаю.

«Можливо, є таємна третя сестра Данліві», — бурмоче Кейн, коли ми починаємо йти, теплим веселим голосом, від якого мені хочеться стиснути його сорочку в кулак і затягнути його до однієї з кают зі мною.

«Шокуючий поворот у фіналі сезону», — додаю я, намагаючись тримати голос спокійним. Ніби все нормально, і так має бути. Хоча це не все, що я коли-небудь хотіла, але ледве дозволяла собі думати.

Кейн хотів мене поцілувати. Він би мене поцілував. Адреналін вилітає в мою кров.

Але щойно я бачу обличчя Нісуса, стягнуте від напруги та бліде, моє запаморочення розсіюється, як повітря з лопнулої повітряної кульки. Що б він не знайшов, це не щось просте. Або приємне.

Він жестом підкликає нас з Кейном, стежачи, щоб Лурдес повернулася на свою станцію. Тобто це… недобре.

«Схоже, камери були налаштовані на автоматичне завантаження будь-якого нового відео», — каже Нісус тихим голосом. «Коли я підійшов до кінця готових епізодів, там були інші випадкові файли та останні зйомки…» Він вагається. «Ось. Ви повинні просто спостерігати». Він штовхає мені в руки планшет разом із навушниками, якими користувався.

Боячись страху, я притискаю один навушник до вуха і вмикаю перегляд. Кейн спостерігає через моє плече.

Спочатку важко сказати, що я бачу. Камера сильно штовхається, показуючи яскраві спалахи кольорів і короткі проблиски килимів і полірованих дерев’яних панелей стін.

Хтось біжить по коридору на Платиновому рівні.

«Ви записуєте?» — запитує задиханий чоловічий голос поруч, але не в камері.

«Я думаю, це продюсер», — каже Нісус. «Тай Рубін».

«Звичайно, я, до біса, записую. Мені не потрібно, щоб ти вказував мені, як робити мою роботу», — різко відповідає інший чоловічий голос. Він звучить трохи ближче. Оператор, мабуть.

«Шшш», — каже інший чоловік, звук більше схожий на шипіння. “Просто стули пельку. Ми повинні це отримати».

Вау. Просто трохи напруги.

Камера завмирає, коли вони сповільнюються, підходячи до злегка відкритих дверей до одного з номерів. Жіночі голоси підвищуються в суперечці, Один голос жалібний і голосний, інший намагається заспокоїти крізь щось схоже на зціплені зуби.

«Ти все псуєш!» — кричить перша.

«Опал, люба, ти не слухаєш», — каже жінка, яка намагається заспокоїти.

Камера проштовхується крізь відкриті двері, показуючи Опал Данліві, руки якої схрещені на грудях. Вона пильно дивиться на старшу жінку з очевидною сімейною схожістю, за винятком фіолетового волосся.

Я дивлюся на Нісуса.

— Ві Данліві, — каже він. «Матріарх сім’ї Данліві».

Це так її називали в шоу? Мені хочеться закотити очі, але від виду Опал, яка стоїть там, розлючена в своєму незайманому білому халаті, тому самому білому халаті, який