Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

Підлогу храму заповнила голографічна морська вода. Колонки синхронізувалися з шипінням морської піни біля ніг. У повітрі почали літати голограми голих дітей, які хихотіли й гралися одне з одним.

- Воістину! Немає меж милосердю Святої Мари, славте ж її! - сказав низький чоловічий голос із прихованих у храмі гучномовців.

Частина жінок у натовпі підбадьорилися, щоб із новою силою впасти на одну з червоних підстилок і з новим завзяттям випрошувати таку бажану дитину в Мари.

Чоловік височів над натовпом і, дивлячись униз, випадково роздивився знайоме йому обличчя. Це був той самий творець, який потирав свої прикраси, коли нервував. Він же раніше дав йому кілька сигарет на прощання.

Судячи з обличчя, творець не насолоджувався перебуванням у храмі, він навіть не приховував своє невдоволення від цього незвичайного місця. Невдоволення, яке давним-давно накопичилося, але ніяк не могло вийти назовні.

Здається, ті два служителі, які познайомили Чоловіка з Ксюшею, називали вголос його прізвище. Канг. Поруч із Кангом мовчазно стояв молодий чоловік, якого Чоловік теж бачив раніше в корабельному терміналі. Обидва не спускали очей із когось серед жінок, що кланялися.

«Творці теж плачуть», - подумав Чоловік.

Співоча чаша вщухла, голограми розчинилися в повітрі, і фоновим звуком знову стала монотонна мантра у виконанні сотень монахів у фіолетових одежах.

- Пробач мене, тату, - закричала жінка біля ніг Мари. - Пробач мене, пробач, пробач, пробач... - перекрикуючи мантри, відчайдушно повторювала жінка на колінах.

Чоловік повернувся поглядом до Кангу і помітив, як той нервово потирає золотий ланцюг із діжок у себе на шиї. Творець також витріщався на всі боки, оцінюючи реакцію натовпу.

- Я не можу дати тобі онука, тату, я не винна, - надривалася жінка і перейшла на слізливе виття. - Я намагалася! Правда!

Перед очима Чоловіка миттєво пронеслася минула ніч, яку прикрасила Ксюшина істерика. Він тоді не міг її заспокоїти. Тож Чоловік чекав, що хтось підбіжить до цієї душевно пораненої жінки і, можливо, покаже йому, як слід чинити в таких випадках, щоб втихомирити настільки болючу рану.

Жінки, які молилися поруч, перервали потік своїх прохань до Святої Мари, шукаючи очима ту, кому так нестерпно лихо.

Натовпом пройшовся гул і перешіптування. Людей цікавило, де батько нещасної дівчини, де той, перед ким вона просить вибачення і кого так відчайдушно кличе.

Канг не міг більше стояти на місці й почав розштовхувати людей попереду. Він підбіг до своєї доньки, яка, згорнувшись дужкою, лежала на підлозі.

- Шенг, маленька моя, візьми себе в руки, - попросив її творець. - На нас дивляться люди.

Жінка продовжила лежати на підлозі й плакати.

- Шенг, вставай, - говорив Канг. - Вставай давай, на сьогодні вистачить, ми прийдемо сюди завтра, - просив жінку творець.

До батька і дочки крізь натовп прорвався молодий супруг Шенг.

- Шенг, послухай тата, пішли звідси, - долучився до діалогу молодий чоловік.

Ніхто з парафіян уже не молився Маре, усі погляди прикувалися до Шенг та її родичів.

- Вибачте її, вона... з нею таке буває. Жінка врешті-решт, - виправдовувався Канг, але не міг знайти собі підтримки в натовпі, що складався здебільшого з паломниць.

Хорове читання монахів не переривалося ні на секунду. Статуя Мари з тіні купола спостерігала за людською трагедією і незмінно посміхалася. Як можна було молитися такому байдужому чудовиську, Чоловік не розумів.

- Тату, пробач мене, - на весь храм сказала Шенг і обійняла коліна свого батька. - Пробач, пробач, пробач... - розривалася нещасна.  

Тепер Шенг замість молитов Марі, ігноруючи присутність свого чоловіка, вимолювала вибачення у свого літнього батька.

«Досить із мене драми на сьогодні, - сам собі сказав Чоловік. - Тим паче, що Ксюша казала, що я нічого зрозуміти не зможу. Не буду навіть і намагатися", - додумав він, починаючи проштовхуватися через натовп назад до виходу з храму.

- Допоможіть! Кличте допомогу! Людина поранена! - почув Чоловік позаду себе.

Він машинально повернувся на джерело звуку і побачив творця Канга, який, хитаючись з ноги на ногу, стискав долонею свою шию. Поруч із ним на колінах сидів і його зять. Молодий чоловік страждав від схожої проблеми, так само стискаючи рукою свою шию.

Шенг стояла обличчям до Мари і тримала в руці короткий закривавлений ніж.

- Мара! - вигукувала статуї Шенг. - Прийми мою жертву! Я віддаю тобі все, що в мене є. Візьми моє найдорожче! Натомість - подаруй мені радість материнства.

- Ааа!!! - пролунало з різних частин залу. - Ааа!!! - чув Чоловік крики, які виголошували різні голоси.

Майже кожен, хто до цього стояв біля статуї, підірвався як божевільний і помчав у бік виходу. Тільки Шенг залишилася навпроти Мари і говорила їй щось, що в утвореній метушні вже не можна було розчути.

Деякі люди біля Чоловіка намагалися комунікувати один з одним, але навіть мантру від сотні ченців перекрив шум жіночих криків, що хаотично бігли до виходу.