Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

«Вдих-видих. Вдих-видих. Вдих…» - це було єдине на чому могла зосередитись Кора.

Якби вона дозволила очам відволіктись від дороги, чи ногам змінити швидкість або прислухатись до мізків і відпустити руку Себастьяна – вона б впала прямо тут, посеред вулиці, назву якої вона навіть не знала. Та найбільше вперед її гнав сором. В той момент Корі хотілось мати хоч краплину магічної сили, щоб не роздумуючи витратити її на матеріалізацію штанів. Дівчина не знала чи бачив її хтось. Принаймні гупаюче у вухах серце заглушило усі смішки, зойки і викрики «божевільна», якщо такі були.

Кора настільки зосередилась на асфальті під ногами, що, коли почались сходи, мало не зчесала об них ніс. Сильна рука Чейза втримала її на місці і буквально вкинула у хол детективного бюро «Примара» у старій будівлі палацу.

Дівчина прокотилась по мармуру і зупинилась під сходами на чорному килимі, що пахнув пилюкою. Хоча її власний запах поту моментально перекривав усе інше. Кора заховала обличчя в долоні важко дихаючи. Довге шоколадне волосся, що зараз було вологим і схожим на сіно, закрило її від світу. Пару секунд, щоб зібрати думки до купи.

Решта компанії не надто переймалась через запах килимів або чистоту мармуру і плюхнулась неподалік від дівчини. Ноги гули, серце вискакувало з грудей, боляче билось об ребра, в роті пересохло, а нерви та м’язи були на межі. Академія, де навчалась Кора робила великі ставки на фізичну підготовку, але ніхто не казав їй, що доведеться бігати від скажених гончих псів, які прийшли по їхню душу! На додачу, вони ще й невидимі? Прекрасно! Те, що треба для підготовки до марафону!

Статуя першого тіньового детектива грізно нависала над усіма, підсвічена софітами. Якийсь час у холі було тихо, та раптом кам’яні двері під сходами від’їхали і сіпнулись всі. Підірвались, очікуючи небезпеки. Але натомість отримали рудого кучерявого прибульця, в окулярах для зварювання та хмарі чорного диму.

- Дідько, Лорік! – скрикнули в один голос.

- Кхе-кхе, - хлопець махав руками, розвіюючи хмару. Зняв окуляри і жахнувся. – Перша Тінь, що з вами сталось?! – він розгубився. Не знав кому з них більше потрібна допомога, бо жахливо виглядали усі.

- В неї спитай, - Чейз кивнув в бік Кори і знову притулився до стіни.

- О, тобто винна я? – підвищила наскільки могла голос.

- Тобі нагадати? «Це самогубство». «Я все одно піду». «Готова померти?» «Так, авжеж», - перекривляв хлопець нещодавній діалог.

- Я не просила і не змушувала вас іти! Тебе в особливості! І я не думала, що там будуть гончі!

- А чим ти думала? Чим? Коли надягла той бісів костюм! Єдина річ, що не випарувалась в пекельнім вогні – зовсім не підозріло, правда?! – єхидничав Себастьян.

- І чим тобі не догодив костюм? Смужкою? Надто вже гарна? Позаздрив, що в тебе такого немає?! – Ірвін з Мірайєю тихенько застогнали на підлозі. Тіньовий детектив залюбки б спинила їх, але сил використовувати дар просто не було.

- Чим?! Тим, що через нього нас ледь не вбили! На ньому було закляття відстеження! Тому пси постійно знаходили нас! Я зробив тобі послугу, спаливши його! – гаркнув Чейз. Лорік, що притулився до сходів, вкотре затамував подих і зойкнув.

- Дякую, що пояснив це до того, як зірвати з мене одяг посеред вулиці… - Кора зиркнула на детектива. До скрипу зубів зчепила щелепи, щоб більше нічого не казати.

- Ну, годі! Ходімо, Коро. Нам терміново треба відмитись і перевдягтись і… Загалом. Ходімо, - Мірайя Сюз підійнялась та підштовхнула дівчину на другий поверх. Вега не пручалась. Сама затрималась на секунду. – Себ, це було дуже-дуже не гарно, - похитала головою з русявими косичками і відправилась до своєї кімнати.

«Ви можете пожити тут. В будь-якому разі ця будівля і бюро належать Джастіну та його спадкоємцям, тобто тобі», - повідомила Сюз, коли позичала Корі одяг. Знову. Інший комплект: легка сорочка та штани для заняття фізичними вправами. Піджак Себастьяна був безнадійно зруйновано і Кора з легким серце та навіть радістю відправила його в смітник.

«Дякую, але…» - дівчина хотіла заперечити. Сказати, що в них є дім, що вони не сироти і не безпритульні, та це було б брехнею. Єдиний дім Кори Веги та Ірвіна Майєса – попелище.

Усі справи батька перетворились на купку чорного пороху. «Стільки років праці!» - і задля чого? Ніхто більше не напише статтю про розслідування минулих загадкових справ детектива Джастіна Веги, бо їх просто немає. Місце, з яким пов’язано так багато хороших спогадів – порожнє ніщо. Сліз Кори вистачило б щоб наповнити собі ванну, але все ж вона скористалась гарячою водою з душа.

Думки повертались до постаті в зеленуватому світлі. Перед тим, як зосередитись виключно на обстановці під ногами, Кора дивилась по сторонах. Чи-то вишукуючи псів, чи-то озираючись на людей, які мали б кричати: «Божевільна! Поліція, ловіть її!» Та через події останніх кількох днів нормальною вона б і сама себе не назвала! Привид нареченої Фібі висів на узбіччях. Одна рука дівчини була піднята вгору і ніби вказувала напрям. Завжди різний – в залежності від того, куди повертала компанія. Що це за місце куди вона вказувала? Чи можливо це просто галюцинація від відвару Чейза, яка пройде за пару днів?

Єдине, що могло зараз відволікти її від поганих думок – вправи. Кора замотувала кісточки в бинти, стоячи в спортивній залі на третьому поверсі. Стеля тут і справді була височезна і вікна теж! Кінчики мокрого волосся, зібраного у високий хвіст, лоскотали шию. Звідки в неї сили на тренування? Вона і сама не знала, певно із гніву.