Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Я розвернувся і впевненим кроком рушив уперед, вирішивши не продовжувати розмови. Але Сем наздогнав мене і, штовхнувши в плече, сказав:

— Вона тобі сподобалася.

— Це питання? — я покосився на друга.

На його обличчі з'явилася примарна усмішка. Одна з тих, що у випадку із Семом вважалися повноцінними.

— Ні, друже.

Я хмикнув і опустив очі, дивлячись під ноги.

— Тоді не можу не погодитись, сподобалася, — тихо зізнався я.

— І що плануєш робити? — уже серйозніше поцікавився Сем.

— Чесно, навіть не знаю, — я зам'явся, адже й справді гадки не мав, що мені робити. — Ось тобі розповів, може, щось путнє порадиш.

Сем зітхнув і запустив п'ятірню у волосся. За роки дружби я вже звик, що він так робив, коли нервував чи не знав, що сказати.

— Ну-у-у, сидіти та чекати цілий день не варіант.

Шумно зітхнувши, я кивнув, розуміючи всю складність і водночас безглуздість ситуації. Поглянувши на щоденник, я згадав про прохання дівчини.

— Вона попросила мене щось написати.

— Написати? — здивувався Сем.

— Так. Коли ми вперше зустрілися, я намагався накидати хоч якийсь вірш. Дізнавшись про це, вона дала мені прізвисько письменник. А сьогодні перед відходом попросила мене щось написати, щоб прочитати, коли ми наступного разу зустрінемося.

Сем несподівано зупинився, повністю повернувся до мене і, пильно дивлячись у вічі, сказав:

— Джейку, може, це й не новина, але ти несеш безладну нісенітницю і весь світишся. Скільки знайомі, ніколи тебе таким не бачив. І якщо все це через ту дівчину, то тобі треба з нею познайомитися. А ще краще взяти номер телефону. Впораєшся?

— Хотілося б, — на видиху відповів я.

Схвально кивнувши, Сем мовчки рушив уперед, а потім, подивившись на мене через плече, запитав:

— А вона тут одна?

По скинутій брові та посмішці друга я зрозумів, що його, справді, заінтригувала моя історія.

— Навіть не знаю. Потрібно її якось розпитати.

Коли ми знову порівнялися, Сем легенько штовхнув мене в плече своїм плечем:

— А цей відпочинок стає дедалі цікавішим. І коли Софі побачить тебе з іншою дівчиною, то точно відчепиться.

Від слів друга та приємного тепла всередині після них, я всміхнувся.

— Ти вже збудував плани, а я ще навіть імені не знаю.

— Це питання часу, повір мені.

І я повірив!

Справді повірив у його слова, адже це чарівне створіння змушувало мене почуватися іншим! У свої двадцять два я чудово знав, що таке симпатія та фізичний потяг, уже відчуваючи це неодноразово. Але з цією дівчиною все було інакше! Тому що вона була іншою!

Сидячи на розкладних стільчиках, Джеймс та Джон щось бурхливо обговорювали, тому ніхто з них не звернув на нас увагу. Швидко шмигнувши до себе в намет, я вирішив спробувати хоч щось написати та заразом перевірити пошту, оскільки це був єдиний засіб зв'язку з мамою.

Як тільки я підключив wi-fi, на IPod замиготіли повідомлення — один лист від мами і три від Софі. Перша цікавилася, як минає відпочинок, і повідомляла, що батько розлючений, що мене лише потішило. Я вже давно забув, чому так любив його злити. Розчарований погляд Білла Меткліфа завжди тільки розпалював, змушуючи щоразу показувати, як він помиляється в мені.

Софі, як виявилося, теж була розлючена. У першому листі вона намагалася умовити мене вийти на зв'язок і писала, що скучила. У другому переконувала, що насправді я не хочу її кидати й ця відпустка піде нам на користь, мовляв, заспокоюся, відпочину та все налагодиться. А в третьому листі Софі вже називала мене «невдячним козлом» і дорікала, що дарма витратила на мене стільки років. Ну що ж, ми це вже проходили й не один раз!

«Браво, Софі, ти зовсім не непередбачувана», — подумав я й усміхнувся. Якщо ще вчора я парився через її листи, то сьогодні це викликало лише сміх.

Прийнявши факт, що мовчання зовсім не допомагає, я вирішив написати їй востаннє.

Відправник: Джейкоб Меткліф

Отримувач: Софі Маєрс

Тема: «Досить писати та телефонувати!»

Текст: «Софіє, це вже не смішно! Чотири дні тому ми з тобою поговорили і все остаточно вирішили. Чи не ти кричала, щоб я котився куди подалі? Хіба не ти казала, що я й мізинця твого не вартий? Може, ти не віриш, але ми вже ніколи не будемо разом. Зараз моє життя кардинально змінилося і в ньому немає місця для тебе. І, будь ласка, досить писати, що ти витратила на мене стільки років. Я ж не тикаю тобі цим у ніс? І знаєш що? Нехай це буде грубо з мого боку, але я ніколи тебе не кохав!

Врахуй, я більше не відповім ні на один твій лист.

Софіє, просто змирись! Прощавай!»