Читати книгу - "Via Combusta, або Випалений шлях"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перше «попередження» прийшло до мене сонячного прохолодного дня, просто на подвір’ї біля будинку Верболазів.
Ангеліна, щоб ми не сиділи сиднем біля комп’ютера, випроводила нас із малою надвір. У дворі був великий дитячий майданчик, загороджений від вулиці парканом із панцерної сітки.
— Ти будеш мене гойдати! — повідомила мені Майя і всілася на гойдалку. Я слухняно підштовхнув її. Гойдалка почала розкачуватися, трохи поскрипуючи.
Я сів поряд, запхнув руки в кишені джинсів і задивився вгору. Світило холодне сонце. Небо було порожнім і байдужим.
Мій біль, що був трохи принишк, знову підіймав голову… Скрип гойдалки, що мірно качалася, немов торкався раз по раз болючого садна всередині й відлунював на поверхню акордами розпачу. Я згадав наш двір із такою ж гойдалкою, і бабусю, і Шулю… Відчай почав розповзатися моїми нутрощами, випалюючи в душі пустоти, неначе їдка отрута.
— Ти чого? — здивовано повернулася до мене Майка. — Гойдай!
Я, отямившись, знову штовхнув гойдалку.
А потім я помітив його. Бічним зором. Він ішов повз дитячий майданчик, припадаючи на одну ногу, допомагаючи собі тростиною. Він був огрядний, у чорному до п’ят пальті. Коли я обернув у його бік голову, кульгавий зупинився. На якусь секунду наші погляди зустрілися. І мені цього вистачило. Я впізнав його. Це був той самий Гість, якого я колись бачив у Зарніка.
Інтуїтивне відчуття небезпеки миттю підкинуло мене з місця. Я схопився за металевий ланцюг і зупинив гойдалку.
— Ходім, — смикнув за руку Майю.
— Чому-у-у? — заканючила вона у відповідь. Я не застановлявся на подробицях, а просто підхопив її, і поки Кульгавий іще не оговтався, хутко побіг із малою на руках за ріг будинку.
— Ти від когось тікаєш? — заблищала очима Майя, коли я нарешті поставив її на землю. — Це що, така гра?
Я притулився до стінки і, ледь перевівши подих, не зміг втриматися від того, щоб тихцем не визирнути. Кульгавий пан трохи затримався, безпорадно покрутив головою і, не помітивши нас, повільно пішов далі. Я полегшено зітхнув. І поглянувши на таємниче личко Майї, яка кумедно округлила очі, відповів:
— Ага… гра… — та замовк, намагаючись зупинити шалений стукіт серця.
Ввечері того-таки дня пролунало друге попередження. То була розмова з Ангеліною.
Вона взяла мене за руку і подивилася в очі:
— Вибір за тобою. Я тебе, певна річ, можу пристроїти в інтернат і тут… Та мені здається, що тобі ліпше поїхати з нами до Запоріжжя…
Незважаючи на її чесні очі, у мене було стовідсоткове відчуття, що ніякого вибору в мене немає. Вітер уже здійнявся, щоб підхопити мене і понести далі, як перекотиполе до ще не відомої мені цілі. В одному я був більш менш певний — протистояти цьому вітру я поки що не здатен. Як не здатен протистояти таємничій небезпеці, що кульгала зовсім поряд.
Про всяк випадок, не сподіваючись на відповідь, я запитав:
— А чому ліпше?
— Потім розповім, якщо захочеш… — опустила очі Ангеліна. — То ти їдеш із нами?
І я поїхав, бо підозрював, що вона має рацію.
6Квартира Ангеліни, в порівнянні з хоромами Верболазів, була маленькою, бо мала всього три кімнати. Зате в ній було затишно. Одразу по приїзді мені звільнили Світланчину світличку. Кімната була маленька, але ясна — з вікном, що виходило на схід. Крім ліжка, що притулилося до стінки, там стояв іще великий письмовий стіл, вузенький гардероб та старовинна книжкова шафа, яка була вщерть забита різноманітною літературою та Свєтчиними іграшками. Стіни були заклеєні старенькими бежевими шпалерами, а ще — розмальовані різними чудернацькими знаками. Потім я дізнався, що коли на Свєтку находило натхнення, вона мала звичку малювати на стінах усе, що їй спадало на думку. А на думку їй спадало багато чого, здебільшого — геть незрозумілого для нормальної людини. Коли її осявала нова ідея, вона теж діяла подібним чином — зливала інформацію на того, кому в цей час щастило перебувати поблизу.
Світлана жила за якимись своїми правилами у доволі химерному, власноруч сконструйованому світі. Вона обожнювала усілякі казки та міфи і там черпала свої маревні ідеї. Тож жила вона в щільному оточенні ельфів, гномів, ундин та схожої чортівні вітчизняного походження. Побачити домовика для неї було раз плюнути. А щодо привидів, то їх, судячи з її розповідей, розвелося в квартирі, як люду в метро у час пік. Ще вона стверджувала, що бачить майбутнє.
Першого ж дня, коли Свєтка шастала між кімнатами, переносячи речі, я запитав:
— Ти на мене не в образі? Що я зайняв твою кімнату?
Вона, знявши білого плюшевого медведика з книжкової полиці, тільки заперечливо хитнула головою і преспокійно відказала:
— Ні… Я знала, що так буде. Мені було видіння.
Я здивовано глипнув на неї і, склавши руки на грудях, не без сарказму запропонував:
— Якщо ти така провидиця, розкажи і мені що-небудь про моє майбутнє…
— Ну, якщо хочеш… — Свєтка, притисла медведика до себе і всілася на ліжко, схрестивши ноги. Заплющила очі й застигла майже так, як любив застигати мій учитель Дама.
Потім, вийшовши з задуми, закинула голову догори і, задивившись у стелю, повільно проказала:
Перед ним в імлі печальній
Гріб хитається криштальний,
У криштальній тій труні
Спить царівна в вічнім сні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Via Combusta, або Випалений шлях», після закриття браузера.