Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Було близько першої години після опівдня. На сніданок використали сухарі та сушене м’ясо.
Запивали його свіжою водою з декількома краплями рому — Бат серед продуктів знайшов барило рому.
Негоро снідав з усіма, але не втручався у загальну бесіду, в якій обговорювався план подальших дій. Однак він не нав’язливо, проте уважно дослухався до розмови й, без сумніву, робив з неї якісь висновки.
Дінго, також отримавши свій сніданок, вартував біля входу до печери. З таким сторожем можна було спокійно відпочивати. Жодна жива істота не могла з’явитися на піщаному березі без того, аби вірний пес не підняв тривоги. Місіс Уелдон, посадивши до себе на коліна сонного Джека, заговорила перша.
— Діку, друже мій, — сказала вона, — всі ми вдячні тобі за відданість, яку ти виявив у ці важкі дні. Але звільнити тебе від твоїх обов’язків ми ще не можемо. Ти маєш бути нашим провідником на суші, як був нашим капітаном на морі. Всі ми довіряємо тобі. Кажи ж: з чого потрібно почати?
Місіс Уелдон, Нан, старий Том та інші негри не зводили очей з Діка Сенда. Навіть Негоро пильно дивився на нього. Очевидно, португальця надзвичайно цікавило, що ж відповість юнак.
Дік Сенд трішки подумав, а потім мовив:
— Насамперед, місіс Уелдон, потрібно з’ясувати, де ми перебуваємо. Я гадаю, що наш корабель зазнав катастрофи біля берегів Перу. Вітер і течії мали віднести його приблизно до цих широт. Можливо, ми перебуваємо в одній із південних, найменш населених провінцій Перу, які межують з пампою. Я би сказав навіть, що це досить вірогідно, адже берег здається зовсім безлюдним. Якщо моє припущення правильне, нам, на жаль, доведеться досить довго йти до найближчого поселення.
— Що ж ти хочеш робити? — запитала місіс Уелдон.
— Я вважаю, що ми не повинні залишати грот доти, поки не з’ясуємо точно, де ми перебуваємо. Завтра після відпочинку двоє з нас підуть у розвідку. Ми намагатимемося, не дуже віддаляючись від табору, розшукати тубільців і з’ясувати у них все, що нас цікавить, а потім повернемося назад. Не може бути, щоб у радіусі десяти-дванадцяти миль не знайшлося людей.
— Невже нам доведеться розділитися? — вигукнула місіс Уелдон.
— Це необхідно, — відповів юнак. — Якщо ж не вдасться нічого дізнатися, якщо проти очікування виявиться, що місцевість зовсім пустельна, що ж… тоді ми вигадаємо щось інше!
— А хто піде у розвідку? — запитала місіс Уелдон після хвилинного роздумування.
— Це ми зараз вирішимо, — відповів Дік Сенд. У будь-якому разі, ви, місіс Уелдон, Джек, містер Бенедикт і Нан не повинні йти із гроту. Бат, Геркулес, Актеон і Остін можуть залишитися з вами, а Том і я вирушимо в розвідку. Ймовірно, й Негоро волітиме залишитися тут, — додав юнак, позираючи на суднового кока.
— Ймовірно, — ухильно відповів той.
— Ми візьмемо з собою Дінго, — продовжував Дік, — він може стати нам у пригоді.
Почувши своє ім’я, Дінго подався до входу у грот й коротко загавкав, ніби виказуючи цим свою згоду.
Місіс Уелдон замислилася. Розлука, навіть нетривала, дуже бентежила її. Звістка про катастрофу «Пілігрима», можливо, вже облетіла сусідні племена тубільців, які мешкають у південній або північній частині узбережжя; в будь-який момент могли наскочити місцеві жителі з наміром поживиться дечим із затонулого корабля, — чи варто було розбивати сили загону, якщо потрібно буде відбити напад.
Це зауваження місіс Уелдон слід було серйозно обговорити.
Проте у Діка знайшлися вагомі аргументи проти її побоювань. Індіанців не можна порівнювати з африканськими або полінезійськими дикунами, казав юнак, і немає підстав припускати, що вони здатні на розбійницький набіг. А вирушати у мандрівку цією незнайомою місцевістю, навіть не уявляючи, в якій частині Південної Америки вона розташована й на якій відстані знаходиться найближче поселення, — це означало б даремно витрачати сили.
Словом, неприємно розлучатися, але все ж це краще, аніж усім загоном наосліп пускатися в похід крізь хащу незайманого лісу.
— І нарешті, — скінчив Дік свою промову, — я й думки не припускаю, що ми розлучимося надовго. Якщо упродовж двох днів Том і я не знайдемо жодного селища або тубільця, ми повернемося у грот. Але цього бути не може! Я переконаний, що ми не пройдемо й двадцяти миль у глиб країни, як вже визначимо її географічне положення. Можливо, я помилився в обчисленнях, — зрештою, я ж не робив астрономічних спостережень. А якщо ми перебуваємо в інших широтах?
— Так…, справді так, мій хлопчику, — сумно відповіла місіс Уелдон.
— А як ви ставитеся до мого плану, пане Бенедикте? — запитав Дік Сенд.
— Я? — перепитав ентомолог.
— Так. Яка ваша думка?
— У мене немає власної думки на цей рахунок, — відповів кузен Бенедикт, — я згоден з усім, що мені запропонують і готовий робити все, що мені накажуть. Якщо ви вирішите залишитися тут на день-два, я буду дуже задоволений: я скористаюся цим, аби вивчити узбережжя… з погляду ентомолога, звісно.
— Тож роби, як вирішив, Діку, — сказала місіс Уелдон. — Вирушай на розвідку з Томом, а ми чекатимемо на вас тут.
— Вирішено! — сказав кузен Бенедикт дуже спокійним тоном. — А я піду знайомитися з місцевими комахами.
— Тільки, будь ласка, не заходьте надто далеко, пане Бенедикте, — попросив Дік Сенд, — дуже просимо вас про це.
— Не турбуйся, мій милий.
— А головне — не нацькуйте на нас москітів! — додав Том.
За кілька хвилин, перекинувши через плече свою дорогоцінну бляшану коробку, ентомолог пішов.
Негоро вийшов із грота майже водночас із ним. Здавалося, ця людина вважала цілком природним завжди опікуватися лише самим собою. Але в той час як кузен Бенедикт видирався на гору, аби вибратися на узлісся, Негоро не поспішаючи попрямував
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.