Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Квітень виблискував, кинувши на просторе аквамаринове полотно сонце, хмари, сніг з дощем. З краю цього полотна ліниво наповзала лілово-чорна хмара. Здавалося, досить відслонити за кінчик хмару — й побачиш ніч, зоряний космос, далекий Юпітер, а на ньому — Рессі.
Пронизавши хмару, сяяв срібний шпиль вежі, яка приймала сигнали з космосу.
Хтось із перехожих увімкнув транзистор, і алею виповнила музика. Без слів було ясно, що промовляють звуки рояля: «Електронік потрібен усім!» Електронік схвильовано глянув на друзів:
— Спасибі вам, Переможці неможливого!
ЩО ДАЛІ?
Невже забудуться ці історії?
Ні, не забудуться!
Он стоїть у просторому дворі на Липовій алеї біла школа. Якщо ми завітаємо сюди через, багато-багато років і попадемо на урок математики, то побачимо Електроніка. Він такий самий, як і був, нітрохи не змінився. Всі ці роки він разом з Таратаром не тільки навчав дітей, а й учився сам. Помічникові вчителя ніяк не можна відставати від часу!
А якщо ми прийдемо в школу юних кібернетиків після уроків, то застанемо Електроніка у дворі в оточенні хлопчаків та дівчаток. Вони люблять посміятися й годинами слухають Електроніка. І той — вкотре! — згадує, як зустрівся з першим другом, дивовижно схожим на нього, із Сергієм Сироїжкіним.
Електронік не забуває уточнити час дії:
— Це було ще до того, як заселили Марс, як Місяць став електростанцією Землі, а машина обіграла, в шахи чемпіона світу.
— Це ви перемогли врешті-решт чемпіона? — запитують діти, хоч і знають, що саме Електроніка називають Переможцем неможливого.
Електронік розповідає, як він відкрив головні для машини закони.
…Вночі у школі світиться одне вікно: це Електронік у кабінеті математики гортає том за томом цілу ніч. І йому дуже заздрять ті, в кого під подушкою лежать книжки, відкладені на найцікавішій сторінці.
Минають місяць за місяцем, рік за роком… Дедалі більше стає друзів у Електроніка.
І в розповідях про його пригоди ніколи не знадобиться слово
КІНЕЦЬ.
НОВІ ПРИГОДИ ЕЛЕКТРОНІКА
ЕЛЕКТРОНІКИ, СИРОЇЖКІНИ ТА ІНШІ
Ішли останні кадри телефільму «Пригоди Електроніка».
Срібний хлопчик і собака повільно вирушили до школи. До скляно-урочистої будівлі, що стояла на зеленому полі серед житлових будинків.
«Приїхав!» — гукнув з екрана телевізора всевидющий рудий хлопчак Чижиков. І його відразу почули на всіх поверхах. Безлюдна нібито школа несподівано ожила, заблискотіла розчахнутими вікнами, загомоніла звичним багатоголоссям, загриміла тупотом швидких ніг. З дверей ринули юрби дітей. Вони струмували з усіх боків до зніяковіло застиглих мандрівників, які повернулися до своєї рідної школи. «Приїхав! Приїхав! Приїхав!» — летіли в небесну височінь дзвінкі голоси, пронизуючи хмари, прискорюючи політ голубів, а потім, підхоплені весняним вітром, линули все далі й далі над містом: «При-ї-ха-а-ав!»
— Куди я приїхав, якщо я нікуди не виїжджав? — запитав Електронік, вимкнувши телевізор. — Це Рессі повернувся з космосу. А я грав у шахи з гросмейстерами.
Сергій Сироїжкін з цікавістю глянув на друга. Все достоту, наче в кіно: Елек — це Елек, геніальний, можна сказати, надсучасний робот, майже справжня людина. Сергій пригадав, як зустрівся на березі річки з електронним хлопчиком, схожим на нього, мов дві краплі води. Як робот ходив за нього до школи й заробляв п’ятірки. Як Елек винайшов Рідкісного Електронного Собаку — Рессі. 1 вони разом рятували рідкісних тварин, виручали з біди самого Рессі. Так, у їхньому житті було немало справдешніх пригод, вони описані в книжках, але як давно, здавалося, це діялося… Ніби минули не роки, не місяці, а століття.
— Твоя правда, — сказав Сергій другові й налив у склянку лимонаду. — Це кіно. Поки його знімали, ти обіграв у шахи екс-чемпіонів світу. Обіграв — та й годі. Без усякої там фантастики. — Він недбало махнув рукою, ніби був учителем і тренером нового чемпіона. — Зрозумів?
— Я давно зрозумів, що кіно — це фантазія на плівці, — підтвердив Електронік. — У моїх схемах події зафіксовано точніше.
— Ще б пак!..
І все-таки Сироїжкіна схвилювало побачене на екрані. Колись він ховався від людей, боячись, що його виведуть на чисту воду — збагнуть, що він підміняє себе Електроніком. І ось у кіно його витівка обернулась на веселий жарт. Усі знають тепер, що в нього є вірний друг, який мріє стати людиною. Такою, як він, — Сергій Сироїжкін.
— Подобається мені Чижиков-Рижиков! — несподівано сказав Електронік і посміхнувся. — Він до всього доходить своїм розумом.
Сироїжкін трохи було не похлинувся лимонадом.
— Немає в нас такого у школі! Ні Чижикова, ні Рижикова! Це придумано, щоб смішніше було! — обурювався Сергій.
— Сьогодні Чижиков у кіно, — спокійно відповів Елек, вичисляючи близьке майбутнє, — а завтра може з’явитися…
— Завтра в мене алгебра, — перебив Сироїжкін, забувши про раптову славу.
Так, завтра перший у його житті екзамен. Що буде, як провалить? Ганьба! Ніяке кіно не допоможе… Доведеться починати життя спочатку.
Елек відчув тривогу у голосі друга, запропонував:
— Ходімо повторимо алгебру. Це займе півгодини. І пробіжимося навколо будинку…
Вони зійшли східцями у двір, вигукуючи й повторюючи формули. Формули
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нові пригоди Електроніка», після закриття браузера.