Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

— Я лише трохи його під’юджую, розумієш? Чоловікам не шкодить… Ясна річ, це треба робити елегантно.

— Дивись, дізнається Станіслав, перепаде тобі на горіхи.

— Цього ніколи не трапиться, бо Станіслав любить мене!

— Але, я бачу, він уже перестав об’їдати тебе, — криво всміхнулася Карла і вимащеним шоколадом пальцем тицьнула в Леонину буру пухлину.

— Він, бідолаха, вже не може впоратися зі своїми… — відповіла Леона. Хоч бігає щоденно. Тепер я змушена їсти його екохліб — я страшенно голодую… Ти, чортяко, тим часом знищила всю спільну коробку! — раптом вигукнула вона, видерши в подруги останню цукерку з лікером. Нетерпляче зірвавши целофанову обгортку зі своєї власної коробки, Леона швидко почала їсти вишні в шоколаді.

— З коханням складна річ! — проказала вона з набитим ротом. — Станіслав, само собою, незрівнянний, чи не найкращий чоловік в усьому Усті… Однак часом мені оте «доки смерть нас розлучить» просто набридає. А тепер якось особливо.

— Але ж так має бути, і ти мусиш витримати!

— Звичайно! Скажімо, зараз: я змушена їсти отой екохліб, пити воду лише маленькими скляночками, бо Станіслав і їх рахує!

— Чоловік просто хоче, щоб ти була гарною…

— Я також цього хочу!

— Невже? Чому ж ти тоді, ледь діставшись до лікарні, хлебчеш воду цілими

літрами, канючиш на кухні залишки їжі й старі сухарі?

— Подібно до тебе, Карло, подібно до тебе!

— Чому ти замість цього не пробіжишся зі Станіславом увечері?

— А ти? Тобі це ще необхідніше, ніж мені, голубонько.

— Ти ж знаєш, скільки я тут за цілий день вибігаю! Ще й увечері бігати та присідати?

— От бачиш.

— Моєму Карлові поки що це буре м’ясо не заважає. Ми домовилися: востаннє наїмося донесхочу на новорічні свята, а потім — кінець переїданню!

— Почнете бігати? Коли я дивлюся на тебе і уявляю поруч іще й твого Карла… Коли ви бігатимете, то шибки навколо повилітають, як під час землетрусу.

— Навіщо ж нам бігати? Ми просто відлупцюємо одне одного у ванні довгими мішалками для виварювання білизни. Одна в мене є, а другу куплю сьогодні.

— Бажаю вам приємних розваг! — криво посміхнулася Леона, розгризаючи останню вишню в шоколаді.

Бідолашна Карла не могла дивитися на це. Вона притьма вискочила з сестринської…

ПРИСКОРЕНІ ДОСЛІДЖЕННЯ КОРИЧНЕВОГО ПАРАЗИТА відбуваються в усіх напрямках, на що вказує цілий ряд його назв. Наприклад, «Десомат», «Карнефікс», «Бодимассіт»… Німецький професор, д-р філос., мед., хім., прир. наук Вольфрам Прандт запропонував назву «Нідрігіт». Він хоче збагнути, яким саме чином паразит викликає в людини ниці прояви. Тим часом учні професора буцімто називають паразита «деб брауне Тойфель», тобто «бурий чорт». Аналогічно виникли попередні назви «Дескендит», «Девіант», «Гнідозвір», «Анімаліт», «Агресит», «Бестіятит». Антигуманна природа паразита спричинилася до назв «Деградіт», «Агумен», «Антиспірит», «Малформит». Чеська назва «Дуаліт» відбиває подвійне єство паразита, який, хоч і виявляється в усіх людей подібно, водночас набуває в кожного індивідуальних рис. Завдяки цьому паразит чимраз повніше оволодіває носієм. У кожному випадку необхідно остерігатися важковражених, які можуть бути небезпечними щодо оточення.

Новий рік — останнє й найвеселіше свято року. Вже звечора почалося велике переселення з темряви й холоду особистих квартир до нагрітої й освітленої комуналки, де готувалася святкова вечірка — Станіслав Бімонь приніс цілий оберемок паперових гірлянд, ланцюжків та електричних гірлянд (до них замість свічок було вмонтовано маленькі лампочки). Тим часом Міхал Роган приготував темпераментну музику, після чого посипав увесь клуб блискучими зірочками, повирізуваними на роботі з срібної та золотої фольги.

Павла Роганова й Тіна Трнкова готували в кухні бутерброди, різноманітні салати, пікантні тістечка й підсмажену на вині ковбасу.

— Тібор і досі спить, — зітхнула Тіна.

— А Еда насмоктався ще зранку, — зітхнула й Павла. — Ніколи в житті він стільки не пив…

— Тібор ніколи не був такий… навіть за найгірших часів. Здається, всі, вражені бурою напастю, стають зовсім не такими, як ми, нормальні люди.

— Я починаю боятися їх… Їх — і цього сьогоднішнього святкування. Хто з нас іще залишився нормальним і… здоровим?

— Ми з тобою. А ще Міхал. І Станіслав Бімонь.

Перед початком новорічної телевізійної передачі всі зібралися в клубі. Леона Бімоньова прийшла в яскраво-бузковій сукні з довгими рукавами і в білих рукавичках, які все-таки не могли приховати набряклих наростів паразита. Еда Роган, також хворий, пов’язав шию шовковою хустинкою, тоді як Тібор Трнка, заспаний і наперед розлючений (тепер у нього постійно був такий настрій), розстебнувши сорочку, з задоволенням чухав величезну коричневу пухлину, що покривала обидві його ключиці.

Голова колективу Станіслав Бімонь, одягнений як для врочистої церемонії в чорний костюм та білосніжну сорочку з сріблястою краваткою, підвівся, щоб виголосити тост.

— Я щиро радий, що всі ми знову зібралися разом, окрім, хіба… Ріти Недомової. Хіба вона не прийде, аби зустріти Новий рік?..

— У неї тепер є цікавіші розваги, — пробурчав Тібор.

— Бажаю всім вам гарно розважитись, але конче прошу дотримувати правил ТСЗ — сьогодні, як і завжди — аби незабаром можна було відмінити його, — підсумував Бімонь і ввімкнув телевізор.

Виступали зірки чеського телебачення. Тібор Трнка взявся до бутербродів, а з’ївши чотири, вигукнув:

— То це я маю цілий вечір дивитися у цей ідіотський ящик?

— Тіборе, прошу тебе!.. — збентежилася Тіна.

Вечірка зовсім не клеїлась. Станіслав старанно танцював з поплямованою Леоною, в якої на паркеті