Читати книгу - "Пасажири вільних місць"

Цар Навуходоносор узяв хлопчикову голову у свої великі ручиська.

— Ну як, синку, є в цьому тісті дріжджі? — спитав він, сміючись крізь сльози.

Він так схвилювався, думаючи про синове майбутнє, що йому аж руки затрусилися.

— Хоч би що сказав, хоч би оком змигнув! Ну й норов у хлопця! А знаєш, Мальвіно, я відчуваю, як у його маленькій здібній головешці щось ворушиться. То мозочок крутиться! Він ще всього доскочить у житті, запам’ятай моє слово! І бачиш, який він незворушний! Наче маленький бог, що знає геть усе! Йому все за іграшки.

Цар Навуходоносор замовк і, насвистуючи, втупився кудись поперед себе. Замріявшись, він не почув, як Мальвіна попросила в нього хусточки, що її, до речі, в нього й не було. В далекому прийдешньому його життя знову повториться в синові, але в більших розмірах і щасливіше. Цар Навуходоносор сам колись ставив рекорди в ремеслі, що нині вже відживає свій вік; він сотні разів перемагав, однак не почувався переможцем. Зате син, коли виросте, всіх здивує. Цар Навуходоносор передчував, скільки бур доведеться синові зазнати, і йому аж у голові запаморочилось — він-бо сам не одне пережив.

Та ось прийдешнє поволі обернулося в сьогодення. Цар Навуходоносор, зітхнувши, спустився з неба на землю й виявив, що йому пересохло в горлі. Він неспокійно заходив по кімнаті, зазираючи в кожний куток.

— Цікаво, чи є там щось у пивниці? — мовив він, витягаючи з-під ліжка пляшки й роздивляючись на них до світла. — Порожньо-порожнісінько, вицідили все до краплі! Ти не знаєш, твоїй сестрі дають наборг у сусідній крамниці?

Мальвіна лиш мовчки похитала головою; вона не мала як відповісти, бо кінчиком хусточки пильно чистила дитині носа.

— Господи боже, таж їм добре живеться! Сестра заробляє на харчі для всієї родини, а чоловік її свої шістнадцять крон на тиждень може пропивати до останнього ере! І щоб їм не дали наборг краплі спирту! Я не годен такого збагнути! Синку, ти можеш сказати «тату»? Який ти вродливий! Їй же богу, Мальвіно, він схожий на нас обох! Це тому, що ми пасуємо одне до одного.

Він подався на кухню, не більшу за добрий стіл.

— На водогін їм, не бійся, стає. От марнотратника!

Він знову вернувся до кімнати.

— Синку, ти можеш сказати «тату»? Поцілуй мене, кохана! Ох, як тобі личить дитина на колінах! Якби ти тільки знала, як вона тобі личить!

Але Мальвіна ображено дорікнула йому:

— Ти завше чіпляєшся до моїх родичів. А вони такі добрі до хлопчика й тримають його задарма.

— Та це правда… вони люди непогані, — примирливо сказав Цар Навуходоносор. — Але ти не пишайся так, Малі!.. Синку! — він став шукати по кишенях, що б дитині дати, і знайшов тютюн.

А хай йому біс, на дарма витрачені п’ять ере він же міг щось купити синові, наприклад, вершків; для такого принца не шкода й вершків! Він знову подався на кухню і в божевільній надії почав нишпорити між тарілками.

Раптом він аж свиснув з несподіванки: під одною чашкою лежало схованих десять ере. Цар Навуходоносор вернувся, пританцьовуючи, до кімнати.

— Ну-бо, кохана Мальвіно, скоч униз і купи на п’ять ере вершків принцові-наступникові, а на решту — горілки. Скажи, що це хворому, і тобі добре намірять!

Ніхто в світі не став би дорікати Мальвіні, що вона купила горілки на всі гроші, а найменше вона сама. По-перше, в таку пору дня вершки однаково були б уже кислі, по-друге, їх у крамниці й не було, а по-третє, менше, як на десять ере, горілки не продавали. — Цар Навуходоносор теж був не такий чоловік, щоб дорікати їй, вислухавши ці пояснення, зрештою, цілком слушні. А щодо хлопчика, то він був уже досить великий, щоб удовольнитися кількома краплями горілки, якими змочено скоринку хліба.

Скоро Цар Навуходоносор випив горілку, для нього розвіялися чари домашнього затишку, він уже не втішався мирним спочинком у родинному оточенні і щохвилі підходив до вікна та визирав надвір. У ньому прокинулась давня відвага, він відчув себе знову сповненим снаги й захотів трохи згадати колишнє, ще раз, як то кажуть, стати на герць із життям.

Була на диво гарна година, один із тих небагатьох днів, коли сонце, переможно прорвавши туман над містом, заливає вулиці своїм могутнім промінням. Крізь дерева на валу проглядала осяйна блакить, неба не було — тільки ясний, спокійний простір, погляд губився в ледь забарвленій безмежності.

Цар Навуходоносор стрепенувся:

— Такий день годилося б відзначити, а не сидіти тут і нудьгувати. Та й хлопчина вже спати захотів. Я гадаю, що треба вийти трошки розворушитися на повітрі… Тільки ж аби мати який гріш у кишені, — зітхнув він, пильно роззираючись по порожній кімнаті.

— А ти не боїшся ходити по місту в своїй уніформі? — спитала Мальвіна.

— Воно, звісно, краще в цивільному. Та, може, серед цього вбрання щось для мене знайдеться. Його тут ціла комора!

Вони обстежили шмаття на ліжку й вибрали найціліші штани та брунатного піджака, що сяк-так тримався купи. Цар Навуходоносор відразу переодягнувся і зневажливо шпурнув свою уніформу на постіль.

— Ти як трохи причепуришся, то стаєш такий гарний! — сказала Мальвіна і пестливо погладила його.

— Непоганий, — зворушено сказав він. — Але шкарпеток вони забули приготувати.

— А ти спусти нижче штани, Носоре.

— Нічого не поможеться. Але в дерев’янках улітку можна ходити й без шкарпеток.

— Тоді я не піду з тобою. Знайду собі поряднішого кавалера!

— Та я лиш пожартував, — поспішився заспокоїти її Цар Навуходоносор. — Ми ще так низько не впали, — бадьоро сказав він, однак і далі безпорадно стояв на місці.

— Пошукай у комірчині, — запропонувала Мальвіна.

— Еге ж, я оце й