Читати книгу - "Скорочено Війна і мир"

відбувалося те ж, що й у Смоленську. Народ із безтурботністю чекав наближення супротивника, але в самий останній момент знаходив у собі сили зробити те, що було необхідно. "Багаті люди ішли,, залишаючи своє майно, найбідніші залишалися і підпалювали й винищували те, що залишалося". Жителі лишають Москву, незважаючи на афішки і відозви Ростопчина, що він буде збирати ополчення, що повітряні кулі погублять французів, тощо. Бігли всі тому, що "не було питання, добре чи погано буде під владою французів, під владою французів не можна було бути, і це кожний розумів".

Елен повертається разом із царським двором із Вільно в Петербург, де потрапляє в дещо скрутне положення. Справа в тому, що вона користувалася заступництвом певного вельможі, що займав одну із самих значних посад у державі, а у Вільні зблизилася з одним молодим іноземним принцем. Тепер вони обидва знаходяться в Петербурзі й обидва пред'явили свої права. Елен виплуталась дуже просто: вона не стала ні виправдуватися, ні хитрити, а пішла нахрапом, заявивши на перші ж закиди вельможі, що в усім винуватий егоїзм і жорстокість чоловіків і що ніхто не має права вимагати від неї звіту в її уподобаннях і приятельських почуттях. Елен додає: "Одружіться зі мною", хоча розуміє, що це неможливо. Елен переходить у католицтво, і, по чутках, навіть папа римський повинний дізнатися про неї і надіслати їй якийсь папір. Елен була хитра і прекрасно розуміла, що "обертання її в католицтво мало своєю основною метою вичавити з неї грошей на користь єзуїтських заснувань". Але Елен поставила за умову: перед тим, як давати гроші, звільнити її від чоловіка. Елен намагається також натиснути і на свого другого коханця, повідомивши йому те саме, що і першому: єдиний засіб мати на неї права — це одружитися з нею. І це подіяло. "Коли б помітні були хоч найменші ознаки коливання, сорому або скритності в самій Елен, то справа її, без сумніву, була б програна; але не тільки не було цих ознак скритності і сорому, але, навпроти, вона з простотою і добродушною наївністю розповідала своїм близьким друзям (а це був весь Петербург), що їй зробили пропозицію і принц, і вельможа, і що вона любить обох і боїться засмутити і того, і іншого". По Петербургу поширюються чутки, усі говорять про те, хто з двох претендентів на руку Елен краще, тобто питання про чоловіка і розлучення суспільну свідомість вже не хвилює — розрахунок Елен виявився вірним. Одна Марія Дмитрівна Ахросімова, що приїздить до сина у Петербург, побачивши Елен на якомусь прийомі, відверто виказала свої думки з цього приводу: вона зупинила Елен посеред зали і грубо її вилаяла, та на це ніхто не звернув уваги у вишуканому товаристві, пошепки повторили тільки брутальні слова, що стосувалися Елен. На питання Елен, кому з двох віддати перевагу, усі дають різні ради: дипломат Білібін, що був одним із постійних відвідувачів салону графині Безухової, відповідає, що краще виходити за старого графа-вельможу, що той незабаром може померти, і тоді принцу буде не принизливо одружитися з удовою високопоставленого державного чоловіка. Мати Елен намагається переконати її, що при живому чоловікові виходити заміж не дозволяє релігія, на що Елен відповідає, що релігійні забобони — нісенітниця і що її положення у світі значить набагато більше. Вона пише лист П'єру, де повідомляє про свій намір вийти заміж, просить його улагодити усі формальності з розлученням і передати папери подавцю цього листа. П'єру доставляють лист на московську адресу саме тоді, коли він знаходиться на Бородинському полі. Після бою П'єр довго блукає, якісь солдати допомагають йому знайти своїх. П'єр засипає, йому сниться сон, у якому він намагається знайти відповіді на хвилюючі його питання — про війну і мир, про життя і смерть, обов'язок і почуття. Наступного дня П'єр повертається в Москву і біля застави зустрічає ад'ютанта Растопчина, що розшукує його, бо Растопчин хоче його бачити. П'єр, не заїжджаючи додому, їде до головнокомандуючого Москви графа Растопчина. У приймальні чекають чиновники, які довідалися про відхід з Москви і прийшли до Растопчина, аби зняти з себе відповідальність і діяти за його наказами. П'єру показують нову афішку Растопчипа, в якій ні слова не говориться про відхід з Москви, а навпаки, втішають, що місто захищатимуть до останньої краплі крові. П'єр заперечує, що військові люди йому говорили, ніби в місті залишатися ніяк не можна і що позиція дурна. Ад'ютант, що показав афішку, цікавиться більше чутками про дружину Безухова, Елен, і намагається розпитати П'єра. Але той з щирою байдужістю говорить, що йому про плани графині Безухової нічого не відомо. П'єр дізнається, що багатьох його побратимів-масонів заарештували під приводом того, що вони поширювали французькі прокламації. З цього приводу запросив до себе П'єра і граф Растопчин, він радить Безухову припинити всі стосунки з масонами і терміново їхати з Москви. П'єр намагається заперечувати, що провина заарештованих не доведена, але його ніхто не слухає. Графа Растопчина теж цікавлять плітки щодо Елен. Від Растопчина П'єр вийшов такий сердитий, яким його ніколи не бачили. Він приїжджає додому, до нього приходять люди у різних справах, нарешті залишившись сам, він читає листа. Всі думки і всі враження переплуталися йому у голові: солдати на батареї, смерть князя Андрія, дружина, що йде заміж. Не маючи більше сил, він падає на ліжко і миттю засинає. Ранком П'єр, незважаючи на те, що його у вітальні чекало чоловік десять, вийшов через чорний хід і пішов з дому. "С тих пір і до кінця московського розорення ніхто з домашніх Безухових, незважаючи на всі пошуки, не бачив більше П'єра і не знав, де він знаходиться".

Ростови до самого вступу ворога в Москву залишалися в місті. Графиня переживає за двох своїх синів, що знаходяться в армії. За звичайної безтурботності графа всі приготування відклали на останній день.

З 28 по 31 серпня вся Москва знаходиться в русі, містом повзуть суперечливі чутки, жителі їдуть з Москви. Прибуває молодший син Ростових Петя, якого перевели у полк Безухова, і тепер графиня мала намір не відпускати його від себе. Петя, відчуваючи це, холодно ставиться до матері, весь час віддаючи товариству Наташі. Ростови одержують також листа від Миколи, у якому він повідомляє про свою незвичну зустріч із княжною Мар'єю. Графиня потай радіє, розуміючи, що це була б