Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Замилуванню нашому не було меж. Вигукам не було кінця. Нед називав риб, Консель їх класифікував, а я захоплювався жвавістю їхніх рухів і красою форм. Мені не доводилося бачити таких риб у їхньому природному середовищі.

Не стану описувати всі різновиди, що промайнули перед нашими зачарованими очима, усю цю колекцію Японського і Китайського морів.

Риби, притягнуті, безсумнівно, сяйвом електричного світла, стікалися цілими зграями, їх було більше, ніж птахів у повітрі.

Раптом у салоні стало світло. Залізні стулки засунулися. Чарівне видіння зникло. Але я довго б іще марив наяву, якби мій погляд випадково не упав на інструменти, розвішані на стіні. Стрілка компаса як і раніше показувала напрямок на північно-північно-схід, манометр — тиск у п’ять атмосфер, що відповідає глибині в п’ятдесят метрів нижче рівня моря, а електричний лаг — швидкість п’ятнадцять миль за годину.

Я чекав капітана Немо. Але він не з’являвся. Хронометр показував п’яту годину.

Нед Ленд і Консель пішли у свою каюту. Я теж повернувся до себе. Обід уже стояв иа столі. Було подано суп із найніжніших морських черепах, на друге барвена, що славиться своєї білою, злегка шаруватою м’якоттю і печінка якої, приготовлена спеціально, вважається найвишуканішою стравою, потім філейна частина риби із сімейства окуневих, ще смачніша, аніж лососеве філе.

Увечері я читав, писав, міркував. Коли ж мене почало хилити на сон, я ліг на своє ложе із морської трави і міцно заснув, між тим як «Наутілус» ковзав швидкоплинною течією «Чорної ріки».

Наступного дня, 9 листопада, я прокинувся після глибокого дванадцятигодинного сну. Консель, як звичайно, прийшов довідатися, «чи добре хазяїн відпочивав», і запропонував свої послуги. Його друг, канадець, усе ще спав так безтурботно, начебто іншого заняття у нього і не було.

Я не заважав славному хлопцеві базікати, але відповідав невлад. Мене тривожило, що капітан не був присутній на учорашнім видовищі, і я сподівався побачити його сьогодні.

Я одягнувся у свою вісонову одіж. Якість тканини викликала у Конселя цілий ряд зауважень. Довелося йому пояснити, що тканина ця виробляється із шовковистих міцних ниток бісуса, за допомогою яких прикріплюється до скель мушля, так звана «пінна», що п чимало є на узбережжях Середземного моря. У старовину з бісусу вироблялася прекрасна тканина — вісон, а пізніше панчохи, рукавички, надзвичайно м’які і теплі. І екіпаж «Наутілуса» не потребував ні бавовни, ні вовни, ні шовку, адже матеріал для одягу йому доставляло море!

Одягшись, я ввійшов до салону. Там було порожньо.

Я зайнявся вивченням конхіологічних скарбів, що зберігалися у вітринах. Я рився в гербаріях, наповнених рідкісними морськими рослинами; хоча і засушені, вони не втратили чарівної яскравості барв. Серед цих витончених морських рослий я помітив кільчасті кладостефи, пластинчасті падини, каулерпи, схожі на виноградне листя, горбкуваті калітамніони, ніжні цераміуми яскраво-червоних барв розцвічень, тендітні червоні віялоподібні агаріуми й інші різні водорості.

День минав, а капітан Немо не удостоїв мене своїми відвідинами. Залізні стулки на вікнах у салоні не розкривалися. Може, нас хотіли уберегти від пересичення таким чудовим видовищем?

«Наутілус» тримав курс на схід-північний-схід і йшов на глибині п’ятдесятьох — шістдесятьох метрів зі швидкістю дванадцять миль за годину.

Наступний день, 10 листопада, минув як і попередні: як і доти не видно було жодної людини з команди «Наутілуса». Нед і Консель провели більшу частину дня зі мною. Відсутність капітана здивувала їх. Може, ця дивна людина занедужала? А може, він змінив своє рішення щодо нас?

Утім, як правильно зазначив Консель, у нас не було причини скаржитися: ми користувалися повною свободою, нас смачно і поживно годували. Наш хазяїн суворо дотримував умов угоди. І до того ж сама незвичайність нашого становища представляла такий інтерес, що ми не мали права нарікати на долю.

З цього дня я став акуратно вести запис щоденних подій, і тому можу відновити всі наші пригоди з найбільшою точністю. І цікава подробиця! Свої записи я вів на папері, виготовленому з морської трави.

Отже, 11 листопада, прокинувшись рано-вранці, я здогадався із подуву свіжого повітря, що ми спливли на поверхню океану, щоб поновити запаси кисню. Я попростував до трапа і вийшов на палубу.

Була шоста година ранку. Погода стояла похмура, море було сіре, але спокійне. Лише легкі брижі пробігали по водній гладі. Чи з’явиться нині капітан Немо? Я так сподівався зустріти його тут. Але, крім керманича, котрий сидів у своїй скляній будці, на палубі нікого не було. Сидячи на узвишші, утвореному корпусом шлюпки, я жадібно вдихав насичене сіллю морське повітря.

Потроху під дією сонячних променів туман розсіявся. На сході обрію з’явився променистий диск. Море спалахнуло, як порох. Клапті хмар забарвилися в дивовижно ніжні тони, пір’ясті хмарини, які обрамлювали їх, наче мереживо, так звані «котячі хвости», віщували вітряний день.

Але що значить вітер для «Наутілуса», що не страшився бур! Я радісно зустрічав схід сонця — таке животворне, сповнене радості явище природи, — як раптом почулися чиїсь кроки.