Читати книгу - "Війни художників"

— Та якби я знав, що Росія така слабка, я б спочатку розібрався з Росією, а не з Англією і Францією! Росія виявилася колосом на глиняних ногах. Хто це сказав? — Гітлер запитально позирнув на Гейдріха.

— Фрідріх Великий? — Гейдріх навмання назвав улюбленого політика фюрера.

— Ні, Фрідріх так думав. А сказав це, здається, Дідро, — поправив Гейдріха фюрер. — Дені Дідро — французький філософ. Серед поїдачів жаб теж іноді траплялися розумні голови.

— Але, мій фюрере, багато хто і нині вважає Росію дуже могутньою, — ввічливо вставив Гейдріх.

— Росія була могутньою до Жовтневого перевороту, коли німці керували нею. Ось чудовий приклад, як можуть діяти німці в середовищі більш низької раси! Сотні років Росія піднімалася за рахунок німецького управління! За рахунок вливання німецької крові в жили російської керівної еліти. Після комуністичного перевороту місце німців зайняли євреї. І все пішло шкереберть! Євреї значно ослабили Росію! На жаль, я раніше не надав цьому серйозного значення, — очі Гітлера перетворилися на вузькі щілинки, губи стиснулися, і він надовго замовк, вдивляючись у блакитну далечінь, де чорна цятка то наближалася, перетворюючись на орла, то віддалялася, гублячись у піднебессі. Тоді фюрер брав до рук потужного морського бінокля і підносив до очей.

— Добре, — нарешті сказав Гітлер, повернувшись до Гейдріха, що не наважувався перервати мовчанку. — Я наказав Ріббентропу ще і через Шуленбурга заявити Молотову, що то — провокація англійців. Що ми ніколи не нападемо на СРСР і що я нічого подібного ніколи не говорив.

— Мій фюрере, ми все спростували і підтвердили спростування через «нашого резидента», — Гейдріх повернувся до Гітлера і побачив, що у того на обличчі повільно з’являється посмішка і зморшки в куточках губ поповзли до скронь.

— Наш резидент? — вони разом засміялися з такого визначення Кобулова, як «наш резидент».

Гейдріх хихотів стримано, прикриваючи долонею рота, як і личить підлеглому в присутності фюрера, а Гітлер сміявся гучно, ляскаючи себе по стегнах долонями.

Фюрер раптово обірвав сміх:

— Геносе Гейдріх, я доручаю вам, саме вам, абсолютно таємну місію! Місію, від якої залежить майбутнє німецької нації! Німеччина має розглядати захоплену польську територію як район зосередження для майбутніх німецьких операцій на сході. Необхідно тримати в порядку залізниці й шосейні дороги, що проходять територією Польщі — нашого майбутнього плацдарму для удару по Радах. Можливо, через рік, а можливо, через десять років. Але рано чи пізно це відбудеться. Сталін ставить румунам ультиматуми і хоче відібрати Бессарабію і Буковину, опосередковано це є небезпекою для наших поставок нафти із цього регіону.

Я наказав Геббельсу зупинити роботи в берлінському Українському інституті. Тепер накажу терміново відновити! Україна буде завойована так само, як і Польща. Це трапиться, щойно ми розберемося з Європою. Долю початку кампанії в Європі вирішено. Термін — квітень. Поки англійці та ці мерзенні жабоїди-французи (Гітлер був затятим вегетаріанцем і зневажав усіх, хто поїдав будь-яку живність) ще сподіваються, що ми не почнемо цього року. Контроль за операцією «Прикриття» лежить особисто на вас, Гейдріху, та на адміралові Канарісу. Після захоплення України і Росії аж до Уралу почнеться золота ера для німців. Вони потерпають нині від негараздів війни, і я віддячу їм сторицею. На кожного з них будуть працювати десятки й сотні унтерменшів!

— Мій фюрере, ви найвизначніший із політиків, яких коли-небудь народжувала німецька земля! — пафосно проголосив Гейдріх.

— Я народився в Австрії. Але ви праві, Райнгарде, бо Австрія тепер теж німецька земля. До речі, ви знайшли мого орла?

Гітлер любив спостерігати за парою орлів, яка постійно кружляла над Бергхофом. Але вже другий тиждень було видно тільки одного птаха. Гітлер підозрював, що другого могли підстрелити мисливці.

— Так точно, мій фюрере! — квапливо відповів Гейдріх. Він примусив займатися пошуками орла всі найближчі до Оберзальцберга районні організації гестапо.

— Якісь мерзотники його вбили? Ненавиджу цих мисливців. Хто це? Сподіваюсь, не люди з нашого руху? — Гітлер сам поморщився від свого припущення з таким виглядом, ніби у нього раптом розболівся зуб.

— На жаль, мій фюрере… — Гейдріх розвів руками. — Мені важко про це говорити.

— Так і знав! Сподівався, що це не так! Але чомусь відчував, що буде саме так! — Гітлер зірвався на крик. — Я ж заборонив членам партії брати участь у будь-якому полюванні! Нехай навіть на куріпок! Я хочу викорінити цю ідіотську звичку їсти трупи загиблих тварин! Де орел? — фюрер стиснув кулаки. Потім з прикрістю ляснув кулаком об долоню іншої руки. Було видно, що він розлютився не на жарт.

— Ми вилучили тільки опудало орла, мій фюрере, — в голосі Гейдріха відчувався непідробний жаль. — На жаль, це зробили люди з партійної організації Оберзальцберга.

— Вони повинні бути виключені з партії! І втратити свої пости! Ніякої поблажливості! Чуєте, Гейдріху? Ніякої! — Гітлер пройшов по величезному балкону з кінця в кінець. Зупинився, пильно дивлячись на Гейдріха. — Ви сказали мені все, Гейдріху?

— Майже все. Є ще тільки одне… — Гейдріх замовк, вагаючись.

— Що таке? Я слухаю вас, геносе Гейдріх.

— На підставці опудала є напис «Улюбленому фюреру. Від партійної організації Оберзальцберга». Це мав бути подарунок до вашого дня народження.

— Прокляття, — Гітлер ще раз пройшовся балконом з кінця в кінець. Відкрив двері й увійшов до зали. Гейдріх послідував за ним.

Інтер’єри Бергхофу розробляв особисто господар. Вітальня, куди вони ввійшли з Гейдріхом, була декорована деревом. Меблі здавалися занадто громіздкими. На комоді великий бюст Ріхарда Ваґнера, виліплений улюбленим скульптором фюрера Арно Брекером. На стінах кілька пейзажів Шпіцвеґа, «Оголена натурниця» Тиціана і «Жінка з оголеними грудьми» учня Тиціана — Бордоне, «Руїни Риму» Паніні. Але кімната не справляла враження надмірно загромадженої. У великому залі висіли гобелени і стояли величезні букети квітів. Тут були червоні троянди, білі кали і рожеві лілії.

Фюрер зупинився біля каміна, зняв кашкет і кинув його на крісло. Пригладив волосся, що