Читати книгу - "Червоно-чорне"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він багато вчився і всюди мав відмінний результат: Львівська гімназія, Данцігська та Львівська політехніки, курс народних танців відомого художнього керівника Василя Авраменка, музичний інститут імені Лисенка, польські та німецькі військові навчальні заклади, курси водіння автомобіля, диплом «пілота безмоторового літання»... А ще знання кількох європейських мов (англійську доводилось вчити вже у воєнному підпіллі), досконале володіння шаблею та любов до коней — це те, що вказує на освіченість Шуха.
А поза тим, належав до Пласту — 7-го полку ім. Князя Лева та куренів «Лісові чорти» і «Чорноморці». Роман був організатором туристичного гуртка «Тури», який здійснював тривалі подорожі Карпатами, та спортивного — «Ясний Тризуб». Футболіст гімназійного спортивного клубу «Русалка», член Карпатського лещатарського клубу (КЛК), переможець Запорізьких ігор у Львові 1923 року (біг з перешкодами на 400 метрів та плавання 100 метрів, у 1927 році Шухевич став першим в бігу на 100 метрів).
У 1933 році саме йому було довірено почесну місію очолити «дефіляду» (парад) усіх спортсменів на великих спортивних змаганнях у Львові. «Веде її, як найкращий, найчесніший, найбільш гідний і заслужений, один із тих, що на Олімпіадах складають від імені всіх інших змагову присягу», — так писали про Шуха.
Він очолив бойову реферантуру ОУН. Саме його постать стоїть за найгучнішими атентатами: вбивством радянського дипломата Майлова у 1933 році та міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького.
Під час Львівського процесу над «Бандерою та товаришами» Шухевича запитали: «Що спонукало підсудного до того, що вступив до ОУН?».
Витримавши коротку паузу, Роман відповів: «Це був наказ мого серця!».
Після цього адвокат Степан Шухевич у своїх спогадах запише: «Направду, що тих чотири слова викликали таке велетенське вражіння, що наколи б це було можливо, ціла зала була б загула від френетичних оплесків».
Шуху належить започаткування традиції спільної для політичних в’язнів ранкової та вечірньої молитви у львівській в’язниці Бригідки. До його дому часто приходили колишні кримінальні арештанти, які передавали вітання від «пана отамана».
Він був пильним в навчанні, першим в спорті та на студентських вечірках. Його авторитет визнавали підпільні бойовики та звичайні львівські «батяри», Шух був живим символом свого покоління.
«Якось ішли ми з Романом з церкви Юра. Приступає до нас якийсь цивіль. Роман каже: „То є шеф розвідки польської“. Той вітається з нами й починає говорити до Романа: „Пане інженере...“. А Роман до нього: „Я би не хотів, аби ми так зустрічалися й бачилися. Люди виходять з церкви, побачать нас й скажуть, що я ваш агент“. А той відповів: „Ні, вони, напевно, скажуть, що шеф розвідки розмовляє з шефом контррозвідки“. Таке було їхнє ставлення до Романа».
«Пригадую такий випадок. Була осінь, сіро, дощ, на площі — нікого. А на краю її стояла помпа. Роман розібрався й каже до мене: „Пішли під струю води!“. Я кажу: „Не можу. Застуджуся, дістану катар“. Роман пішов під воду, вмився і знов каже: „Пішли! Не бійся, Богдане, холєра тебе не візьме. А як має щось статися, то й так станеться“. Роман дуже вірив у долю, призначення».
Богдан Чайківський («Фама»)«Я знаю, що скорше чи пізніше загину від ворожої кулі. Старим я не буду напевно. Я не боюся за нашу будучину, коли знаю, що наші засуджені сільські хлопці гинуть з окликом: „Нехай живе Україна!“. Любов до визвольного змагання є в них більша за любов до особистого життя. Наші горді революціонери заглядають сміливо смерті у вічі. Я відчуваю щораз більшу відповідальність перед найкращими синами українського народу».
Роман Шухевич 52. Молодь цього міста«...Йтиме тут тільки про ці малі традиції, зв’язувані з певними місцями, чи містами, групами людей, а, конкретно кажучи, йтиме тут про одно місто в Західній Україні і про одну, зв’язану з тим містом, традицію.
А традиція цього міста багата, повна світлих моментів. Його традиція — це вже значна частина великої історичної традиції української нації. І значну частину цієї славної традиції того міста в останніх десятиліттях писала молодь. Чи візьмемо період до першої світової війни, чи період між першою, а другою війнами, місто було повне молоді — молоді багатої ідейним горінням, кипучою енергією, творчим завзяттям молоді, що боролася, творила і йшла попереду. Молодь міста не жила сама для себе. Вона була горда за позицію свого міста і такою самою старалася зробити свою позицію: бути попереду, бути центром. Вона чула, що на неї звернені очі цілого краю, вона зв’язувалася з краєм і надавала йому тон. Свою передову позицію не брала згори, але здобувала з долини: здобувала творчою ініціативою, ентузіазмом в праці. Молодь краю завжди старалася дотримати їй кроку, дігнати її, але ніколи не вдавалося її перегнати. Це вже було в характері юнака цього міста: бути взірцем для
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоно-чорне», після закриття браузера.