Читати книгу - "Чекаючи на Боджанґлза"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Наступного дня, коли я прокинувся, Тата вже не було на стільці, в попільничці ще лишалося трохи його запашного тютюну, в повітрі відчувався дим його люльки, то була неначе хмарка, що от-от розвіється. На терасі я побачив Непотреба з затуманеними очима, він нарешті запалив свою сигару. Він пояснив, що Тато пішов, аби віднайти Маму, що він пішов у ліс, саме перед тим, як я встав, аби я його не бачив. Сенатор пояснив, що Тато більше не повернеться, що він не повернеться більше ніколи, та я й сам усе це зрозумів, порожній стілець уже все мені сказав. Тепер я зрозумів, чому він мав щасливий і зосереджений вигляд, він саме збирався в довгу подорож до Мами. Я не міг по-справжньому на нього ображатися, те безумство було і його теж, воно могло тривати тільки тоді, коли його несли двоє. Мені ж треба буде навчитися жити без них. Доведеться знайти відповідь на запитання, що я ставив собі весь час. Як інші діти живуть без моїх батьків?
На письмовому столі Тато залишив усі свої щоденники. В них було все наше життя — неначе в романі. Це було направду незвичайно, він описав усі наші прожиті миті — добрі та погані, танці, неправди, сміх, сльози, подорожі, податки, Непотреба, Мадемуазель і прусського кавалериста, Повітряну Кульку та Свена, викрадення та втечу, нічого не бракувало. Він описав одяг Мами, її божевільні танці, пристрасть до алкоголю, її нервування та красиву усмішку, круглі щоки, довгі вії, що ніби літали довкола її п’яних від радості очей. Читаючи його книжку, я відчував, що все проживаю вдруге.
Я назвав його роман «Чекаючи на Боджанґлза», тому що ми чекали на нього весь час, та надіслав видавцеві. Він мені відповів, що це чудово написане, смішне, але не тримається купи, тут не ясно, де голова, а де хвіст, саме тому він хотів би його підредагувати. Так книжка мого батька разом із усіма неправдами по ділу та без заповнила всі книгарні світу. Люди читали Боджанґлза на пляжах, у ліжках, на роботі, в метро, вони перегортали сторінки, насвистуючи, клали книжку на нічний столик, танцювали та сміялися разом із нами, плакали разом із Мамою, прибріхували разом із Татом і мною, все було так, ніби мої батьки досі були живі, то було просто казна-що, бо таке вже життя, і це дуже добре.
11— Тільки подивіться на цю капличку, Жорже, тут повно людей, і всі моляться за нас! — вигукнула вона в порожній будівлі.
Згодом, підстрибуючи порожнім центральним нефом, вона обкрутила
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чекаючи на Боджанґлза», після закриття браузера.