Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

В Америці визначальна для шабату заборона — займатися прибутковою працею — сама собою стала формою контролю імпульсів: унаслідок цього обмеження виникало бажання заробити ще більше. У популярному романі 1941 року «Що підганяє Семмі?»[38] — історії сходження від злиднів до багатства, перетвореної на мюзикл, який довго не сходив з бродвейської сцени — батько-єврей з Нижнього Іст-Сайду нажаханий, коли його син повертається додому в суботу з грошима в руках.

—  Мені пощастило підзаробити, — сказав Семмі.

—  Семмі! — закричав батько. — Як ти міг торкнутися грошей у шабат?! Господь мав би покарати тебе смертю!

Старий вихопив гроші і жбурнув їх униз сходами652…

Поза незліченними релігійними обмеженнями типова єврейська модель виховання у першій половині ХХ століття відповідала вихованню убудь-якій сучасній азійській спільноті. Єврейські газети у Нью-Йорку навдивовижу рано почали публікувати протести (самих євреїв) проти позакласних занять і тиску на дітей. Ці протести можуть здаватися моторошно знайомими декому із нас. У 1911 році один єврейський лікар писав у Forward:

Ми занадто тиснемо на своїх дітей. Після школи вони займаються музикою, ходять у талмуд-тори[39]. Навіщо приносити їх у жертву нашим амбіціям? Невже ми повинні зібрати всі медалі і стипендії? Лікарі розкажуть вам про учнів, у яких розшарпані нерви і постійний головний біль. Більшість із них носять окуляри. Ліпше навчатися по три-п’ять годин на день шість місяців на рік, аніж по п’ять-дванадцять годин на день десять місяців на рік.

Заняття музикою —  особливо фортепіано — відігравали значну роль ужитті цих дітей. Про це свідчить ще одна критична стаття у Forward:

Для мешканців будинку добре, коли у вітальні стоїть фортепіано. Воно дає втомленим працівникам відпочити душею. Однак найчастіше фортепіано слугує не для задоволення, а для того, щоб катувати малих дітей і доводити їх до нервових хвороб. Дівчинка приходить додому, виконує домашні завдання, а потім її змушують займатися під наглядом впевненого у користі цього заняття для своєї дитини батька. Він ніколи не задоволений її результатами. Йому здається, ніби він дарма платить по п’ятдесят центів за урок. Зрештою, батько горлає, а дівчинка плаче. Ці дітлахи не мають жодної вільної хвилини для себе. Їм нема коли бавитися653.

Тож два мільйони східноєвропейських євреїв, які іммігрували до Америки на початку 1900-х років, привезли з собою звичку до посиленої дисципліни, релігійних обмежень і важкої праці. Усе це вони не лише втілювали самі, а й передали своїм дітям. Подальші хвилі єврейської імміграції — наприклад, під час і після Другої світової війни — підживили культуру американських євреїв, бо привезли з собою той самий етос. Тривога, яку відчували євреї внаслідок антисемітизму в США впродовж майже цілого ХХ століття, можливо, посилила їхній контроль імпульсів654, як це, на думку Канта, трапилося і в Німеччині. На тлі такої упередженості надзвичайний успіх, якого зрештою досягли американські євреї у галузях і сферах, що потребують довгих років навчання і практики — медицині, науці, праві, музиці — свідчить про те, що їм притаманні дисципліна і наполегливість.

Нині контроль імпульсів уже не можна з певністю назвати визначальним елементом культури американських євреїв. Ортодоксальність зникла, так само як й антисемітизм. Сучасні єврейські батьки у США набагато менш рішуче «тиснуть» на своїх дітей (принаймні відкрито), особливо у забезпечених прошарках. У деяких колах традиція бар-міцви і бат-міцви перетворилася на вечірки вартістю 250.000 доларів на честь тринадцятирічних підлітків — тож навряд чи можна говорити про культуру стриманості й опору спокусі. (На початку ХХІ століття бюджет одного зі святкувань бат-міцви, організованого в Cipriani на Уолл-стрит, оцінювали семизначною сумою. Вбрана у кетсьют героїня свята гойдалася на дроті над залою і «Джон Бон Джові сорок п’ять хвилин співав їй серенади»655). Ми ще повернемося до питання, чи втратила єврейська культура у Сполучених Штатах свій контроль імпульсів (а отже, і свої Три сили).

Америка доволі успішно ламає контроль імпульсів. Традиційне китайське виховання, яке наголошує на муштрі, слухняності та дисципліні, пережило дві тисячі років різних династій, комуністичний переворот і навіть Культурну революцію з її антиконфуціанським, антиінтелектуальним пафосом656. Однак здається що єдине, проти чого воно безсиле, — це Америка. Після лише одного покоління у Сполучених Штатах традиційне суворе виховання зникає з американських родин китайського походження657, батьківські очікування знижуються, а між другим і третім поколіннями відбувається стрімке падіння академічної успішності658.

Усі знають, що сучасна Америка не надто захоплюється суворим вихованням і контролем імпульсів, принаймні порівняно з традиційними суспільствами. До цього ми також повернемося, однак основна ідея в тому, що сучасна американська культура транслює потужний заклик — жити тут-і-зараз. Загалом американці люблять отримувати що хочуть — і то негайно.

Не секрет, що успішні люди зазвичай живуть не так — натомість вони часто мають зиск із тих, хто так живе. Керівники американських корпорацій швидкого харчування відомі тим, що старанно уникають власної продукції659. Американські медіа до певної міри відкрито визнають і хвалять цінність контролю імпульсів. Інтерв’ю із зірками спорту часто наголошують на їхній етиці роботи і стійкості. Два найпопулярніші нові телесеріали — The Wire («Прослушка») (у Гарварді йому присвячено окремий курс)660 і Breaking Bad («Пуститися берега», здобув сім премій «Еммі»). Дія першого відбувається у Балтиморі, другого в Альбукерке. В обох серіалах йдеться про наркотики і залежність, і наскрізною темою є те, що найуспішніші авторитети, які заробляють мільйони, «не вживають». Обидва серіали наголошують на дисципліні, самоконтролі й витримці, притаманних наркобаронам та їхнім найкращим працівникам — і вони разюче контрастують зі своїми слабодухими клієнтами, які живуть від дози до дози661.

Однак реалії американської культури гостро суперечать традиційному вихованню із сильною дисципліною й іншими елементами контролю імпульсів, притаманними успішним групам, і це ще раз підкреслює й пояснює той факт, що найуспішніші американські групи схильні бути культурними аутсайдерами. Успіх