Читати книгу - "День, що навчив мене жити"

Він просунув свій товстий палець у просвіт і розірвав конверт.

Усередині простий аркуш паперу, також бежевий. Він його вийняв і розгорнув.

Посередині аркуша одна-єдина, написана від руки фраза:

Твої прадідусі і прабабусі любили твоїх

дідусів і бабусь, але не вміли цього сказати.

Ґарі здивовано звів брови, кілька разів перечитав фразу, обдивився аркуш і конверт з усіх боків. Жодної позначки. Інстинктивно повільно оглянув усе довкруж, поглядом обвів довколишні будинки й багатоповерхові будівлі.

Що ж це за дурня?

Знизав плечима й узявся за наступний лист. Постачальник борошна повідомляв про підвищення тарифів на 2,3 %.

Business as usual.

~ 33 ~

С пробувавши невдало підбивати клинці до мацапур, він переключився на цілі, що відповідають його рівню.

Під таким геть безневинним заголовком блог поширював низку відео, одні сміховинніші за інші, на них було видно Джонатана, який затримав щонайменше вісімдесятирічну стареньку жінку і говорив їй купу приємних речей.

Урок спокуси, фільм № 9.

На ньому видно Джонатана, він стоїть на тротуарі й чекає на пасажирів, які зійшли з трамвая і йдуть у його бік. В його очах помітно те, що може скидатися на промінчик надії. Потім він прямує до добре збудованого здорованя з виглядом кілера, когось мужнішого годі й знайти, і тут – в таке, либонь, важко повірити – Джонатан його зачіпає й намагається спокусити жалюгідним лепетанням, доки той його не відштовхує.

Інтернавти блогу, щораз численніші, просто шаленіли, віддаючись насмішкам і єхидним зауваженням, вимазуючи Джонатана в бруді. Образи пливли плавом, вбивчі коментарі також, Райян тріумфував.

Після довгих намагань усіма засобами зробити цих придурків відомими, зараз Райян впрягавсь у зовсім інше завдання: керувати успіхом. Потік відвідувачів сайту зростав з дня у день, систему треба було підживлювати. На щастя, його головний придурок був продуктивним: його годі спинити.

* * *

Джонатан голився, краєм ока стежачи за садком Ґарі. Той репетував на своїх дітлахів, які, далебі, нічого особливого не накоїли.

Шукаючи зарядку для бритви, Джонатан наштовхнувся на лосьйон, яким раніше підфарбовував перші сиві волосини. Всміхнувся й викинув його в маленьке відерце для сміття у ванній. Якраз коли він поклав руку на зарядний пристрій, у двері дуже голосно подзвонили.

Він швидко спустився вузькими дерев’яними східцями, пофарбованими на біло, й відчинив.

Вбраний у костюм з краваткою чоловік показав йому металевий значок, на якому красувалося його фото.

– Джеймс Ґордон, судовий пристав.

І простягнув йому пакет.

– Це вимога про термінову сплату від Каліфорнійського банку. Після його прочитання ви матимете два тижні на погашення заборгованості, якщо ви цього не зробите, я повернуся для опису майна.

Джонатанові наче заціпило.

– Прошу розписатись ось тут, – показав пристав, простягнувши йому квитанцію і ручку.

* * *

Ґарі ледь не здригнувся, помітивши бежевий конвертик у поштовій скриньці. Це єдине сьогоднішнє відправлення. Уважно глянув крізь скло на проспект, зітхнув. Перетинаючи крамничку, кинув своїм шибеникам, які снідали за столом:

– Швидше ворушіться, нам скоро відкривати!

Вийшов на подвір’я, старанно зачинивши за собою двері. Потім розірвав конверт і вийняв аркушик.

Такий самий бежевий і м’який на дотик.

Твої прадідусі і прабабусі любили твоїх

дідусів і бабусь, але не вміли цього сказати.

Ґарі довго вдивлявся у текст, машинально перечитав його кілька разів. Чорт забирай, що їм від нього треба? Хто, бісова душа, міг підкидати йому таку дурню? Що таке відбувається у цей момент у його житті?

* * *

Реймонд почувався страшенно нещасним. Для нього не знайшлося місця в «Стеллі». Все забито. І це наважувалися казати йому, йому, який за сорок років став частиною вмеблювання. Йому вперше завдали такої образи, і приниження пекло обличчя, він просто не тямився від злості. Був готовий заплакати.

Глибоко роздратований, він дістався до бару, що був трішки далі, на околиці тутешньої місцини. Бар, у який beautiful рeople ні ногою. Він почувався начебто налитим свинцем, немовби в його сумку замість камери поклали каменюку завважки у дві тонни.

Штовхнув двері, зайшов і вмостився біля стійки, не знімаючи окулярів від сонця.

– «Будвайзер».

Він пив доти, доки алкоголь не почав розсіювати його ганьбу.

Тоді глибоко зітхнув і трішки розслабився. Такі фінти – для серця труба.

Нарешті обернувся й окинув поглядом зал.

Те, що побачив, прицвяхнуло його на місці.

Остінів тренер Воррен обідав зі спонсором його головного суперника, Джека Волша, який єдиний міг видерти в нього титул. Його заклятого ворога. Раймонд не міг отямитися.

Мені немає до цього діла, але тут щось не так.

Те, що вони забрались у бар, де, цілком певно, не зустрінуть знайомих, було не випадковим.

Так-так…

Тепер усе прояснюється, стає зрозумілим.

Воррен продався.

~ 34 ~

Осінь заполонила Сан-Франциско своїми таємничими сутінками. З тераси свого будиночка на вершині пагорба Анжела дивилась на мерехтіння міських вогників удалині.

За останні дні місяць настільки потоншав, що став схожим на нитку Аріадни, небо було всіяне зорями.

Клое спала без задніх ніг, цього вечора Анжелі нічого не хотілося. Ні дивитися фільм по телевізору, ні книжку розгорнути. Тож вона машинально залізла в імейли.

Нічого особливого. Давня подружка з ліцею, з якою давно не бачилися, трохи листувалася з нею, відколи вона натрапила на неї у фейсбуці. Надісланий цього вечора імейл навіть не був адресований їй особисто. Анжела входила до численних адресантів.

LOL!

www.minneapolischronicles.com/thekingofidiots.html

Цілую, Джулія.

Ще один лінк на якийсь більш-менш прикольний трюк поганого, безумовно, смаку, що їх Джулія час від часу надсилає.

І натисла на посилання.

Помилка.

Напевно, Джулія погано скопіювала лінк. Анжела набрала назву сайту без продовження й потрапила на стартову сторінку.

Набір відео під заманливими заголовками, що вказували на комічні сценки.

Вона клікнула на першу, недовгу і дуже смішну. Далі переглянула ще кілька, досить прикольних, навіть якщо насмішкуваті заголовки їй не зовсім подобалися. Переглядаючи одну з них, вона несподівано відчула якесь дивне враження, якому не було пояснення. Щось схоже на необґрунтовану тривогу, тим більше, що зафільмована сценка була нецікавою – розмова двох жінок за столом, одна з них розповідала, що споживає квіти зі свого саду. Це відчуття було таким дивним, що вона змусила себе подивитись його вдруге, сподіваючись з’ясувати, звідки це сум’яття. Не з’ясувала, хоча надалі відчувала ту особливу емоцію.

Їй захотілось покинути сайт якнайшвидше, однак щось втримувало її від цього, спонукаючи залишатись на