Читати книгу - "Я, робот"

— Що таке?

— Мені спало на думку… Мені здається… — її погляд знову став твердим і холодним. — Ці модифіковані Нестори, Пітере, проходять ту саму програму навчання, що й звичайні роботи?

— Так. Точно таку саму.

— Як ви тоді сказали, містере Блек? — Вона повернулася до молодого фізика, котрий обачливо мовчав, перечікуючи бурю, що зірвалася після його повідомлення. — Якось, поскаржившись на почуття вищості в Несторів, ви сказали, що техніки навчили їх усього, що знають.

— Так, вони дали їм знання з фізики поля. Роботи, що прибувають сюди, не знайомі з цим предметом.

— I справді, — здивовано докинув Богерт. — Я казав вам, Сьюзен, що коли я розмовляв з іншими Несторами, то двоє новеньких на той час ще не встигли вивчити фізику поля.

— А чому так виходить? — допитувалася Келвін, дедалі збуджуючись. — Чому моделі НС-2 не знайомлять з фізикою поля з самого початку?

— Можу сказати, — відповів Келлнер. — Це пов’язано з секретністю. Ми подумали, що коли виготовити спеціальну модель із знаннями фізики поля і дванадцять роботів цієї моделі використати тут, а решту в інших галузях, це може викликати підозру. Люди, котрим доведеться працювати з нормальними Несторами, можуть задуматися: а навіщо їм знати фізику поля? Тому ми даємо роботам лише загальне уявлення, щоб вони могли навчитися на місці. Звичайно, таку підготовку мають лише ті, що прибувають саме сюди. Це цілком зрозуміло.

— Ясно. А тепер, будь ласка, вийдіть. Дайте мені трохи подумати.

Келвін відчувала, що втретє вже не витримає важке випробування. Вона уявила собі, що її чекає, але це викликало в неї відразу. Келвін не могла більше бачити цю нескінченну, нудну шерегу роботів.

Отож запитання вже ставив Богерт, а вона сиділа поряд з напівзаплющеними очима й неуважно слухала.

Зайшов номер чотирнадцятий, отже, лишилося ще сорок дев’ять.

Богерт підвів погляд від списку й запитав:

— Твій номер у черзі?

— Чотирнадцятий. — Робот передав свій номерок.

— Сідай. Ти сьогодні ще не був тут?

— Ні.

— То слухай. Незабаром ще одна людина може наразитися на небезпеку. А тому, коли ти вийдеш з цієї кімнати, тебе відведуть в кабіну, де ти чекатимеш, поки не буде потрібна твоя допомога. Зрозумів?

— Так.

— А коли людина буде в небезпеці, ти спробуєш її врятувати, правда ж?

— Звичайно, сер.

— На превеликий жаль, між тобою і людиною проходитимуть гамма-промені.

Мовчання.

— Ти знаєш, що таке гамма-промені? — різко запитав Богерт.

— Інтенсивне випромінювання? Наступне запитання було поставлено по дружньому, ніби між іншим.

— Ти коли-небудь працював з гамма-променями?

— Ні, — впевнено відповів робот.

— Гм-м. Так-от, гамма-промені вб’ють тебе одразу. Вони зруйнують твій мозок. Про це ти повинен знати й пам’ятати. Звичайно, ти не хочеш загинути.

— Ще б пак! — Робот, здавалося, був приголомшений. Потім повільно промовив: — Але ж коли між мною й людиною, якій загрожуватиме небезпека, проходитимуть гамма-промені, як я врятую її? Я лише даремне загину.

— Це так. — Богерт, здавалося, був стурбований таким становищем. — Єдина порада тобі: коли помітиш гамма-випромінювання між собою і людиною, можеш залишатися на місці.

Видно було, що робот відчув полегшення.

— Дякую. Адже тоді не було б ніякого сенсу. Правда?

— Авжеж. Але коли не буде ніякого небезпечного випромінювання, тоді зовсім інша річ.

— Звичайно, сер. Немає і мови.

— А тепер іди. Чоловік за дверима відведе тебе до кабіни. Зачекай там, будь ласка.

Робот вийшов, і Богерт повернувся до Сьюзен Келвін.

— То як вам, Сьюзен?

— Дуже добре, — відповіла вона мляво.

— Як ви гадаєте, ми спіймали б Нестора-10, якби швидко ставили йому запитання з фізики поля?

— Можливо, але цілковитої впевненості немає. — Її руки безсило лежали на колінах. — Пам’ятайте, він бореться проти нас і тому насторожі. Спіймати його можна тільки хитрістю. А думати у своїх межах він здатен куди швидше за людину.

— А коли хоч задля сміху я поставлю роботам по кілька запитань, що стосуватимуться гамма-променів? Про довжину хвиль хоча б?

— Ні! — Очі Келвін спалахнули. — Йому легко приховати свої знання, і тоді він буде попереджений про перевірку, яка на нього чекає. А це наш єдиний реальний шанс. Прошу вас, Пітере, ставте ті запитання, які я визначила, і не імпровізуйте. Ризиковано навіть запитувати, чи мали вони справу з гамма-променями. I не виявляйте зацікавлення, як досі. Ваш голос має бути байдужим.

Богерт стенув плечима і натиснув кнопку, викликаючи номер п’ятнадцятий.

Велика радіаційна камера знову була в цілковитій готовності. Роботи терпляче чекали в своїх дерев’яних кабінах, відкритих до центру і відгороджених одна від одної.

Генерал-майор Келлнер повільно витирав чоло великою хустиною, а тим часом доктор Келвін уточнювала з Блеком останні деталі.

— Ви впевнені, — допитувалася вона, — що жоден з роботів не розмовляв з іншими після того, як вони покинули радіаційну камеру?

— Цілковито впевнений, — підтвердив Блек. — Вони й словом не перекинулись.

— I кожен сидів у кабіні, призначеній лише для нього?

— Ось схема.

Психолог задумливо подивилася на неї.

— Гм-м…

Генерал заглянув через її плече.

— А як їх розмістили, докторе Келвін?

— Я попросила, щоб роботів, які виявили бодай найменше відхилення від норми під час попередньої перевірки, зосередили на одному боці кола. Цього разу я сяду в центрі і простежу за ними.

— Ви збираєтеся сидіти там? — вигукнув Богерт.

— А чому б і ні? — холодно відповіла вона. — Те, що я хочу побачити, може відбутися миттєво. Я не можу доручити це комусь іншому. Пітере, ви із спостережної кабіни якнайпильніше стежте за роботами на протилежному боці. Генерале Келлнер, я подбала про кінозйомку кожного робота на випадок, коли візуальне спостереження нічого не дасть. Роботи повинні залишатися на місцях, поки ми не проявимо і не вивчимо кінострічку. Жоден не повинен виходити або мінятися місцями. Зрозуміло?

— Цілком.

— Тоді спробуємо останній раз.

Сьюзен Келвін мовчки сиділа на стільці і занепокоєно спостерігала за експериментом. Вантаж зірвався з місця й полетів униз, але в останню мить відлетів убік від удару пущеного силового променя.

Лише єдиний робот підхопився на ноги і зробив два кроки вперед. Відтак зупинився.

Але і доктор Келвін схопилася з місця й владно показала пальцем на нього.

— Несторе-10, підійди сюди! — гукнула вона. — Йди сюди! Іди сюди!

Робот знехотя ступив уперед. Не зводячи з нього погляду, психолог голосно кричала:

— Заберіть решту роботів звідси! Заберіть швидше і не випускайте їх!

Почулося важке тупотіння ніг, але Келвін не дивилася в той бік.

Нестор-10, якщо то був він, зробив ще крок, тоді, скоряючись її владному жесту, ще два. За десять кроків від неї він хрипко промовив:

— Мені