Читати книгу - "Сивий Капітан"

— із півдня, і зі сходу… так, з півдня і сходу! їхні запальники встановлені на вагу легкового автомобіля. Значить, вони, безумовно, мусять вибухнути під вагою «Люцифера», щойно він опиниться на такому мінованому шляху… А чому ж він не опиняється, хотів би я знати, чорт його забирай!.. А якщо він опиниться там, проте не натисне колесами на запальники? Адже я сам, на власні очі бачив, як його колеса висіли в повітрі, наче зовсім і не торкаючись землі… Ой, сказитися можна від усього цього!.. Ну, гаразд, далі. Входи до лісу охороняються заставами, які нікого туди не пропускають, бо на тих фугасних мінах можуть злетіти в повітря, крім «Люцифера», і звичайні автомобілі, і навантажені вози селян… Крім "Люцифера"?.. А звичайно, «Люцифер» благополучно проскочить над ними, а хтось інший злетить у повітря, і так воно й буде, якщо діло піде по-старому… Хай воно все буде прокляте, це діло!..

Нервово подзвонюючи пляшкою об склянку, Хуанес налив собі вина й випив. Мабуть, і ця порція нічого не дасть, як не дали нічого й кілька попередніх… Що там далі на карті?..

— В трьох пунктах навколо центральної галявини встановлені замасковані гармати кинджальної дії. Кинджальної, так… Вони пробивають, як масло, навіть панцир танка. А своїм вогнем вони перекривають цілу галявину й озеро на ній. Тільки б з’явився той клятий «Люцифер», тільки б він з’явився! Але його, на жаль, немає… Крім того, по берегах озера встановлені електричні міни. Досить замаскованому саперові натиснути кнопку контакту, щоб у повітря злетів цілий шматок тієї галявини — разом з «Люцифером», певна річ… І всі ті приготування, всі пастки — ні до чого… А втім, мусить же він з’явитися, мусить! А чому обов’язково мусить?..

Думки Мігеля Хуанеса пішли іншим шляхом. Він запалив нову цигарку й відкинувся на спинку крісла.

— Звісно, відкинути від себе кулі, навіть великого калібру, цей триклятий «Люцифер» може, я в цьому пересвідчився на власні очі. Гаразд. Але хотів би я побачити, як то він відкине від себе вибух фугасної чи електричної міни? Е, брешеш, на це не вистачить ніякої фантастики! Так, так! Більше того, «Люцифер» може, припустімо, пірнути під воду… адже саме так сталося тоді, коли він стрибнув у море. Правда, я цього не бачив, проте це єдине, що можна припустити. Фу, я, здається, і справді божеволію, бо припускаю зовсім неймовірні речі! А втім, хай він пірне. Тоді для того, щоб «Люцифер» не виринув назад, є теж досить надійні речі, вони лежать приховані на березі озера: глибинні бомби! Френко порадив тут непогано, слід віддати йому належне! Нібито все передбачене? Так, усе, якщо… якщо Сивий Капітан з’явиться там. Але хто дасть мені гарантію, що він справді повернеться до Фонтівероса? Ми вирішили, що десь там є його база. А де вона? Найстаранніший обшук лісу не дав ніяких наслідків. Бази не знайдено. Може, вона під землею?.. Знов ти робиш божевільні припущення, Мігелю! А що мені лишається робити, коли я відчуваю, що моя голова ось-ось лусне… перед тим, як її буде відтято за наказом начальника поліції… чи самого каудільйо, боронь мене боже!.. І ще той Френко десь зник… Завжди він зникає саме тоді, коли найбільше потрібен. Гей, Френко!

Відповіді не було. Мігель Хуанес люто стукнув кулаком по столу:

— Ну, дістане він од мене на горіхи, як повернеться!..

Він прикрив стомлені, почервонілі очі рукою. Добре було б хоч трохи поспати… та де там! Хіба ж заснеш, коли кожен нерв натягнений, мов та струна, аж тремтить…

Мабуть, саме від того, що Мігель Хуанес був справді дуже знервований, легкий стукіт у двері здався йому барабанним дробом, від якого особливо уповноважений підскочив у кріслі.

— Увійдіть! — гукнув він роздратовано.

У дверях з’явилася знайома кремезна постать його помічника. Хуанес зловісно посміхнувся:

— А, Френко! Нарешті ви прийшли. Ви що ж, гадаєте, що маєте право отак зникати чорти його знають куди, навіть не попередивши мене? Хочете, щоб я з вас рагу зробив? Може, скажете, що знов допитували вашого Педро Дорілью, так? Нічого дотепнішого не вигадаєте?

Дивно, але Хосе Френко, зайшовши до кабінету особливо уповноваженого і старанно зачинивши за собою двері, не виявляв ніякого страху навіть і після сердитих слів свого начальника. Він насмілювався ще й посміхатися. Маленькі його очі лукаво поглядали на Хуанеса. І він неприпустимо нахабно мовчав!

— Та що це таке? — розсердився остаточно Мігель Хуанес. — Я тут божеволію від напруження над усіма тими планами, які не хочуть здійснюватися, а ви тим часом десь вештаєтеся, та ще й по-дурному посміхаєтесь, коли я вас питаю? Майте на увазі, що ваш дурний вигляд починає нестерпно дратувати мене. Закрийте рот, Френко! Навіть коли ви й довідалися щось від вашого Педро Дорільї, це все одно не виправдує вашої довгої відсутності. Ну, доповідайте, зрештою!

Хосе Френко з виглядом уболівання розвів руками:

— На жаль, пане Хуанес, Дорілья — надто вперта людина. Він і досі не хоче признатися ні в чому… незважаючи на всі заходи.

— І це все, що ви маєте сказати мені? Нездара! Я вижену вас із служби, Френко! Ви — нероба! Огидний ледар, ось ви хто! За весь час нічого не дізнатись!

— Пробачте, пане Хуанес, дещо я все ж таки взнав.

— Від Дорільї?

— Ні, з інших джерел. Агентурних, пане Хуанес. От, прошу ознайомитися з цим рапортом.

Френко подав папірець. Мігель Хуанес вихопив його з рук помічника і гарячково взявся читати. В донесенні було сказано, що чимало років тому в фізичному інституті столиці навчався, а потім працював як науковий співробітник якийсь Ернан Раміро. Ця людина відзначалася неабиякими науковими здібностями. Найближчі його товариші жартівливо називали Ернана Раміро… Сивим Капітаном!

Дійшовши до цього місця, Мігель Хуанес вражено подивився на Хосе Френко.

— Он як! — тільки й зміг він вимовити.

— Так, пане Хуанес, читайте далі, — посміхнувся Френко. І його по-дурному відкритий рот зараз чомусь зовсім не дратував особливо уповноваженого. Навпаки, Хуанес люб’язно сказав:

— Е… закурюйте, Френко! Ось цигарки.

— Дякую, пане Хуанес.

Далі в рапорті писалося:

"Це назвисько виникло, наскільки мені відомо, цілком випадково, бо Ернан Раміро ніякого відношення до морських або військових справ не мав. Пояснювалося воно лише тим, що з самого дитинства у волоссі Ернана Раміро над чолом було сиве пасмо. В фізичному інституті Ернан Раміро займався проблемами використання атомної енергії. Крім того, він разом з своїм товаришем Анхело Альваресом розробляв проект якоїсь складної транспортної машини…"

— "Люцифер"! — вигукнув Мігель Хуанес. А