Читати книгу - "Кілер. Збірка історій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
бачте.
– Та що ж ви стільки вибачаєтеся! Гарне ім’я, моє улюблене
чоловіче ім’я, – Наталка кинула на мене швидкий погляд, як
риболовецькі сіті.
Я побуряковів, так ніби це моя величезна заслуга, що мене
хтось назвав саме Андрієм. Ми йшли містом, повільно набли-
жаючись до центру. Наталка говорила багато, хід її думок був
уривчастим, раз у раз вона перестрибувала з теми на тему, гід
з неї був кепський – мою увагу вона переважно звертала на
поштові відділення, крамниці й банківські офіси, саме поді-
бні будівлі становили собою її систему координат цього міста.
Втім, мені таки вдалося від неї довідатися, що в перекладі з
еспанської Вальпараїсо означає «райська долина», а саме місто
засноване еспанськими колонізаторами майже п’ять століть
тому. На цьому історична частина розповіді завершилася, і я
106
смиренно слухав про доньку пекаря Пабло, яка шиє найкра-
щі сукні у цьому місті, автомобільну аварію три роки тому, в
якій розбилося сім автівок і загинуло дев’ять людей (уявляєте,
Андрію, саме тут, на цьому перехресті?!), про місцеву газету,
яка весь час друкує один і той же гороскоп, змінюючи тільки
знаки зодіаку і про ринок, на якому можна купити найсвіжі-
ші продукти, але купувати варто ввечері, бо тоді ціни майже
вдвічі нижчі за вранішні.
У центрі Наталка хотіла вже розпрощатися, але я вмовив
її пропустити по склянці коньяку разом. Ми зайшли до яко-
гось бару, знайшли вільний столик і замовили червоне вино
– на цьому наполягла вона. Здавалося, її зовсім не цікавила
моя персона, весь час вона торочила про своїх співробітниць,
я дізнався про їхні сім’ї і звички. Виглядало це мило. Наталка
заборонила мені курити біля себе, тому я не знав куди подіти
руки, ніяковіючи ще дужче. У цьому барі мені вперше випа-
ла нагода роздивитися її краще. Вона говорила, я створював
ілюзію щирої зацікавленості, угукав і хитав головою, примру-
жував очі і вчасно усміхався, але насправді ковзав поглядом її
тендітною, майже дитячою фігурою. Маленькі вушка, м’які лі-
нії обличчя, глибокі очі кольору стиглого меду, довгі вії, губи
ніжно-гранатового кольору, вузьке й миле підборіддя, корот-
ке чорне, трохи підфарбоване, волосся. А далі – довга, довга
й тонка шия, котра закінчується елегантним вигином плечей,
ідеальна шкіра кольору білих вечірніх хмар, освітлених жовто-
гарячими променями західнього сонця. А далі, а далі маленькі,
і від того ще більше спокусливі груди (о Боже, вони стали мої-
ми улюбленими на все життя), котрі здіймалися разом з її рів-
ним диханням під блакитного кольору блузою. Руки худенькі,
пальці довгі, долоні м’які й доглянуті. Наталка говорила, а я
сидів перед нею, як перед картиною, дивився й щоразу зна-
ходив щось нове, прекрасне й зворушливе. Може, це тривало
годину, може, менше. Вона попрощалася й пішла. Наостанок я
сказав, дивлячись їй просто в очі, що обов’язково повернуся.
Вона усміхнулася й потиснула мені руку. Наступного дня наш
корабель відчалив із Вальпараїсо, я стояв на палубі й зами-
107
луваними очима дивився на берег, на котрому розтяглося на
десятки кілометрів це місто, я дивився на цю райську долину
з ніжністю. Зайвим буде казати, що почувався я повним ідіо-
том.
У моїй квартирі серед інших книжок є кілька мап і атласів.
Вигадуючи для своїх персонажів нові міста і країни, я часом
зазираю до них. Іноді я вдивляюся у чилійський берег, одразу
й безпомилково на всіх картах знаходячи Вальпараїсо. Мені
цікаво що там відбувається зараз, як поживає донька пекаря
Пабло, яка музика грає у тамтешніх барах.
Наступного разу у це місто доля закинула мене через десять
місяців. До контори я майже біг і перевів подих тільки тоді,
коли відчинив двері і побачив Наталку. Здається, вона зраділа
мені. Ми стояли в порту майже тиждень, розмитнюючи ванта-
жі й приймаючи нові контейнери. Капітан дозволив бажаючим
оселитися в місті і я зняв квартирку в центрі. Вона прийшла
до мене на наступний день нашої стоянки у Вальпараїсо. Між
нами встановився дивний зв’язок, все відбувалося ніби само
собою: її сумочка й одяг на моєму кріслі, тепло її тіла, вигини
й крики, судомне стискання рук, уривчасте дихання. А потім
вона спала, лежачи на животі й широко розкинувши руки, не-
мов у вільному падінні. Сопіла й крутилася. Я клав на неї ногу,
обіймаючи ззаду, і намагався не рухатися, щоб ненароком не
розбудити. У день відплиття вже вона сказала, що хоче, аби я
повернувся.
У нас з нею немає жодної спільної фотографії – Наталка ка-
зала, що не любить фотографуватися. Можливо, вона якось
відчувала, що її треба малювати масляними фарбами чи пас-
теллю, а не фотографувати. Хай там як, а я залишив її зовсім
різну у спогадах – повороти голови, скуйовджене волосся, га-
ряч її живота. Найбільше я любив нюхати її за вухом після
любощів. Як пес. Як вірний пес.
За наступні два роки я побував у Вальпараїсо ще тричі.
Весь час ми проводили разом. Місяці між
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кілер. Збірка історій», після закриття браузера.