Читати книгу - "Поліанна"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Чув я про цю гру, хай Бог благословить її ніжне серденько, — кивнув Старий Том, кліпаючи.
— То вона й вам розповіла про свою гру?
— Так, уже давно, — дід завагався, а тоді вів далі — лише губи смикалися: — Якось я тут гибів і нарікав на свою старість, і знаєш, що вона мені сказала?
— Навіть не здогадуюся. У цьому стані, далебі, надто не порадієш.
— Авжеж! Вона сказала, я можу радіти з того, що мені не треба зайвий раз нахилятися, щоб просапувати, бо я, бачте, і так уже зігнутий.
Ненсі задумливо посміхнулася.
— Ну, це й не диво. Вона завжди щось знайде. Ми з нею від самого початку так гралися, бо більше не було з ким… навіть хотіла навчити гратися тітку.
— Міс Полі?!!
Ненсі пирснула:
— Ми з вами однакової думки про нашу господиню.
Старий Том споважнів.
— Я лише хотів сказати, що вона була б вражена, — чемно пояснив він.
— Авжеж, була б, — відказала Ненсі. — А як воно зараз — хтозна. Принаймні сьогодні наша господиня вже й сама грається.
— Хіба дівчинка й досі їй нічого не розповіла? Гадаю, вона встигла вже всім розповісти. Відколи вона лежить, я скрізь тільки про це й чую, — сказав Том.
— Ну, міс Полі вона нічого не розповіла, — підтвердила Ненсі. — Давніше міс Поліанна сказала мені, що не може розповісти про цю гру тітці, бо та заборонила згадувати про татка. А як же тоді було розповісти про гру, якщо її вигадав татко. Ото вона нічого й не казала їй.
— Зрозуміло, — дід повільно похитав головою. — Вона заповзялася на молодого пастора… бо він забрав міс Дженні. І міс Полі — ще зовсім юна тоді — так і не подарувала йому ніколи. Вона надто любила міс Дженні. Просто страх, — зітхнув він і відвернувся.
— Атож, суцільна крутія, — зітхнула Ненсі й повернулася на кухню.
Для всіх дні чекання були непростими. Медсестра намагалася триматися бадьоро, але очі в неї були заклопотані. Лікар не приховував свого нетерпіння і занепокоєння. Міс Полі замкнулася в собі. Навіть м'які хвилі шовковистого волосся, що облямовували лице, і милі мережки на шиї не могли приховати, як вона змарніла і зблідла. Тим часом Поліанна бавилася з песиком, гладила кошеня по лискучій голівці, милувалася квітами, ласувала фруктами та драглями, які їй передавали, а також радо відповідала на численні послання, сповнені любові й турботи, які щодня приходили до неї звідусіль. Але й вона худла та марніла, і хворобливе тремтіння маленьких ручок тільки підкреслювали прикру нерухомість колись таких моторних маленьких ніжок, що тепер безпорадно лежали під ковдрою.
Щодо гри… Поліанна розповідала Ненсі, як вона радітиме, коли знову піде до школи, відвідає місіс Сноу, зустрінеться з містером Пендлтоном, проїдеться з лікарем Чилтоном… Дівчатко до пуття не усвідомлювало, що всі «радощі» були для неї в майбутньому й не стосувалися сьогодення. Однак Ненсі все розуміла і на самоті вмивалася слізьми.
ПРОЧИНЕНІ ДВЕРІ
Через тиждень після обіцяної дати приїхав очікуваний фахівець лікар Мід. Він був рославий, плечистий, з добрими сірими очима і приязною усмішкою. Поліанні він одразу сподобався, і вона сказала йому про це.
— Ви мені нагадуєте мого лікаря, — довірливо додала вона.
— Твого лікаря? — лікар Мід, не приховуючи здивування, поглянув на лікаря Воррена, що розмовляв про щось із медсестрою. Лікар Воррен був приземкуватий, кароокий, з гострою брунатною борідкою.
— Ні, це не мій лікар, — всміхнулася Поліанна, вгадавши його думку. — Містер Воррен лікує тітоньку Полі. А мене — лікар Чилтон.
— О-о! — дивнувато мовив лікар Мід і поглянув на міс Полі, що спахнула і похапцем відвернулася.
— Так, — Поліанна завагалась і продовжила зі звичною щирістю. — Розумієте, я хотіла, щоб мене лікував лікар Чилтон, але тітонька Полі запросила вас. Вона сказала, що ви знаєте краще, як лікувати зламані ноги, ніж лікар Чилтон. Якщо це справді так, я буду тільки рада. Це правда?
Щось невловиме промайнуло обличчям лікаря Міда; що саме — Поліанна так і не змогла розгадати.
— Час покаже, дитинко, — м'яко промовив він. Однак, коли він повернувся до лікаря Воррена, що підійшов до ліжка, обличчя його було дуже стурбоване.
Потім усі казали, що в усьому винне кошеня. Звичайно, якби Флаффі не штовхнула носом і лапою незамкнуті двері до кімнати Поліанни, вони б на фут нечутно не прочинилися. А якби двері не прочинилися, Поліанна не почула б слова своєї тітки.
У коридорі розмовляли двоє лікарів, медсестра і міс Полі. У кімнаті Поліанни Флаффі саме вистрибнула на ліжко і почала радо муркотіти, коли з-за прочинених дверей почувся розпачливий зойк міс Полі:
— Тільки не це! Лікарю, тільки не це! Ви ж не хочете сказати, що дівчинка ніколи в житті більше не буде ходити!
Що тут зчинилося! Спочатку з відпочивальні пролунав зляканий зойк Поліанни: «Тітонько Полі! Тітонько Полі!!!». Міс Полі, побачивши прочинені двері, зрозуміла, що дівчинка почула її слова, застогнала і — вперше у житті — втратила свідомість.
Медсестра задихано вигукнула: «Вона все чула!» — і кинулася до дверей. Обидва лікарі залишилися з міс Полі. Лікар Мід мав залишитися, бо підхопив міс Полі, коли вона падала. Лікар Воррен безпорадно стовбичив поряд. І тільки після того, як Поліанна зойкнула вдруге, медсестра зачинила двері, а чоловіки розпачливо дивилися одне одному в очі, і тільки потім похопилися, що жінку, яку підтримував лікар Мід, треба повернути до сумної реальності.
В кімнаті Поліанни медсестра помітила маленьке сіре кошеня, що своїм муркотінням марно намагалося привернути увагу пополотнілої дівчинки з очима, сповненими жаху.
— Міс Гант, будь ласка, покличте тітоньку Полі! Мені вона негайно потрібна, будь ласка!
Медсестра зачинила двері і хутко підійшла до ліжка. Її обличчя було дуже бліде.
— Вона… не може зараз підійти до тебе, люба. Вона… прийде пізніше. Тобі щось треба? Можливо, я тобі чимось зараджу?
Поліанна заперечно похитала головою.
— Але я хочу знати, що вона сказала. Ви теж це чули? Покличте тітоньку Полі… вона щось же сказала. Нехай скаже, що це неправда… неправда!
Медсестра спробувала щось сказати, але не здобулась на слова. Щось в її очах ще дужче перелякало дівчинку.
— Міс Гант, ви ж чули! Це правда! Ні, це ж неправда! Ви хочете сказати мені, що я ніколи більше не зможу ходити?
— Заспокойся, заспокойся, люба… не треба, — здавленим голосом повторювала медсестра, — може, він не все
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поліанна», після закриття браузера.