Читати книгу - "«Штурмфогель» без свастики"

В кабінеті Коссовські між сейфом і вікном за шторкою висіла карта Європи аж до Уралу. Коссовські відсунув шторку й заходився вивчати обстановку на Східному фронті. Потім він сів за стіл і записав:

«Для Вайдемаиа — на Східний фронт у район Дону вилітає особлива ескадра асів «Удет». Плата за бойовий виліт там підвищується на триста п'ятдесят марок.

Скаже йому про це офіцер штабу люфтвафе, який на випробних аеродромах вербує добровольців серед пілотіві техніків.

Для Зейца–17 вересня в Ростов-на-Дону вилітає рейхсмаршал Герінг. Літак — Ю-52 із звичайними армійськими пізнавальними знаками. Супровід — дванадцять Ме-109.

Джерело інформації — один із пілотів Герінга, який приїхав до Лехфельда в короткочасну відпустку.

Для Піхта — готуються для відправлення на російський фронт у район Орла п'ятдесят найновіших винищувачів «Фокке-Вульф-190».

Операцію провадить ас-пілот Вендель, якого неначевідкликають з Лехфельда для супроводу цієї винищувальної ескадри…»

Коссовські зробив подібні прикидки для Гехорсмана, Зандлера й інших інженерів Лехфельда, яких можна було так чи інакше запідозрювати у зв'язках з росіянами.

Днів два він складав найдетальніші інструкції для осіб, які беруть участь в операції. Вранці третього дня перед Регенбахом він поклав теку. На чорному коленкорі було приклеєно смужку паперу з написом: «Операція «Емма».

6

Ютта одержала телеграму з Берліна. Тітка просила дістати дуже важливі ліки. Навіть у столиці їх знайти неможливо, а вона так страждає від виразки шлунку. Якщо ліки будуть, то хай Ютта не посилає їх, а почекає тітку. Вона збирається навідати Еріха та Ютту найближчими днями.

Днем пізніше Еріх одержав листа від фронтового товариша. Телеграма Ютти давала зовсім новий, складніший код до розшифровки листа. Невинне базікання друга відкривало тривожне повідомлення Перро. Він написав про підозри Коссовські, про скорий приїзд капітана до Лехфельда, а також про те, що найближчим часом Мартові буде підсунуто фальшивку наче важливого державного значення. Хай він її не передає Директорові, а Ютта відстукає фальшиву телеграму з таким змістом: «ХРС 52364 72811 63932 29958 19337 27461». Необхідно знешкодити Коссовські, але не в Лехфельді чи Аугсбургу, а десь у Берліні. Можливо, Мартові варто запросити в Директора групу забезпечення для проведення цієї операції.

Еріх негайно подався до тайника і вклав записку. Наступного дня пластмасова коробочка в дуплі старого дуба була вже порожня.

7

О третій годині ночі капітана функабверу Фліке розбудив черговий солдат. У районі західної околиці Лехфельда запрацювала підпільна радіостанція. Монітори кинулися туди, але на півдорозі радист обірвав зв'язок. Телеграму він передав гранично коротку. Службі перехоплення все ж пощастило її прийняти. Як і сподівався Фліке, вона була закодована. Досвідчений дешифрувальник визначив, що агент скористався невідомим кодом.

Фліке передав телеграму в різні де-шифрувальні відділи, в тому числі і «Форшунгсамт» люфтвафе.

Коссовські не на жарт захвилювався, її зміст з головою видасть таємничого Марта. В тому, що агент потрапив у тенета, ним розставлені, Коссовські не мав сумніву. Операція «Емма», попри її простоту й неоригінальність, мабуть, спрацювала бездоганно.

Про це він доповів Регенбахові.

— Подивимось, — ухильно відповів Регенбах. — Як тільки одержу від дешифрувальників справжній текст, я негайно викличу вас.

Коссовські намагався сісти за роботу, але не міг зосередитися. В кабінеті було сонячно й спекотно. Він зняв френч. Високий, трохи сутулуватий, сивий, він поміж сірих казенних стін здавався чужою людиною. Але ці стіни надійно оберігали його протягом багатьох років. Він увіходив сюди болісно довго, долаючи сходинку за сходинкою в жорстоких джунглях підозрілості, взаємного стеження й підступництва. Все це приховувалось, ясна річ, за ретельно відрепетируваною приязню, простотою, навіть фамільярністю підлеглих та начальників.

Коссовські був надто розумний і обережний, він умів вчасно запобігти небезпеці, коли вона насувалася. Та зараз він раптом відчув, що вона десь поряд, але з якого боку її сподіватись, не знав.

Так минув день. Сутінки оповили місто. Стало тихіше й прохолодніше. Десь далеко перекочувався грім. Коссовські затулив чорну штору, поклав руку на вмикач електричної лампочки, але світла не засвітив. Так і лишився сидіти в своєму твердому кріслі.

Давно Коссовські не відчував себе так огидно. Востаннє, мабуть, тоді, в Іспанії. Правда, з того часу цей кошмарний страх навідував його ночами. Смертельна небезпека лавиною насувалася з темряви, і не було сил поворухнутися, захистити себе. Спливало життя. А він не міг навіть крикнути. 1 ніхто не почув би крику приреченого.

Від нічних кошмарів лишалась на ранок насторожена тінь в очах. Звідки насувається фатальна біда?

Біда причаїлася скрізь.

Тоді, в Іспанії, він не поступився страхові. Не зрадив себе. Але раптовий холод спустошив серце й усе тіло, тільки-но він почув протяжний голос Зейца: «Вибору в тебе нема, приятелю. Нам діватися нікуди, і тобі доведеться послухатися нас. Або… Втім, яке діло мерцям до того, що діється з живими. Трупи нічим не цікавляться. І не розмовляють…»

Він не міг нічого відповісти. Він знав, що будь-яка відповідь призведе його до загибелі.

Тоді його врятував Піхт. Тепер можна покладатися лише на себе. До того ж сила, що навалилася тепер на нього, була, очевидно, безмежно більшою від тієї, що загрожувала йому в Іспанії…

Раптом сон відлетів, як павутина, зірвана вітром. Коссовські згадав день, коли Регенбах, неначе між іншим, сказав: «А старенький Хейнкель потихеньку ліпить літак-гігант з чотирма реактивними моторами». Через тиждень служба радіоперехоплення розшифрувала телеграму з подібним повідомленням. Вона була підписана іменем Март… Чому сплило на пам'ять саме це?

Від різкого, короткого дзвінка Коссовські здригнувся. Він підняв телефонну трубку й почув голос Регенбаха:

— Коссовські, негайно їдьмо в абвер до Лахузена.

«Ось звідки почалось», — подумав Коссовські.

«Опель» безшумно котив широкою Вільгельмкайзерштрасе. Всю дорогу Регенбах мовчав. Завищали гальма. Відчинилися й зачинилися дубові чорні двері.

Коссовські ввійшов у кабінет начальника другого відділу абверу й доповів про прибуття. Регенбах одійшов у тінь. «Значить, він уже був у Лахузена», — подумав Коссовські й знову відчув на серці гидотний холодок. Небезпека — величезна, безжалісна. Він сам був її частиною і тому добре знав, що чинити опір безглуздо, якщо вирок уже ухвалено. А вирок ухвалено. Він прочитав його в очах Лахузена.

Полковник Лахузен не зміг приховати тієї професійної, трохи співчутливої цікавості, яку завжди відчуває мисливець до смертельно пораненого звіра, сищик — до спійманого на місці злочину злодія, кат — до смертника, а контррозвідник — до шпигуна, якого він допитує.

Лахузен заговорив про лехфельдську радіостанцію. Початок розмови був мало схожий на допит. Полковник, здавалось, радився з молодшим колегою.