Читати книгу - "Комедії"

Сганарель. То лише самі зухвальці…

ЯВА 8

Дон Жуан, Ла Раме, Шарлотта, Матюріна, Сганарель.

Ла Раме (нишком Дон Жуанові). Пане, я прибіг вас остерегти: вам тут бути небезпечно.

Дон Жуан. Що сталося?

Ла Раме. Дванадцятеро вершників шукають вас і от-от примчать сюди; я не знаю, як їм пощастило узяти ваш слід; але я прочув цю новину від одного селянина, що здибався їм дорогою: вони розпитували його про вас і описували йому ваші прикмети. Не гайте часу, вони вже близько! Тікайте мерщій, а ні, то буде пізно…

ЯВА 9

Дон Жуан, Шарлотта, Матюріна, Сганарель.

Дон Жуан (до Шарлотти й Матюріни). Негайна справа примушує мене виїхати звідси, але проїду вас не забувати моєї обіцянки і вірити, що не пізніше завтрашнього вечора я подам вам про себе звістку.

ЯВА 10

Дон Жуан, Сганарель.

Дон Жуан. Оскільки сили тут нерівні, треба вдатися до хитрощів і спритно викрутитися від напасті, що женеться за мною. Я хочу, щоб Сганарель переодягся в моє вбрання, а я…

Сганарель. Ви глузуєте, пане! Важити своїм життям?! Та вони ж мене вб’ють у вашому вбранні, і…

Дон Жуан. Мерщій! Я ще роблю тобі надто велику честь!.. Щасливий той слуга, якому випала славетна доля — накласти головою за свого господаря!

Сганарель. Красненько вам дякую за таку честь! (Сам). О небо! Якщо вже запахло смертю, даруй мені свою велику ласку: не попусти, щоб мене вважали за іншого!

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена являє собою ліс.

ЯВА 1

Дон Жуан у селянському одязі; Сганарель вбраний лікарем.

Сганарель. Далебі, пане, ви повинні визнати, що таки моя була правда і що тепер ми обоє переодягнися напрочуд спритно — ніхто не вчепиться! Ваш перший задум був зовсім негодящий, а ця одежина ховає нас багато краще, ніж усе те, що ви тоді збиралися — робити.

Дон Жуан. Ти й справді виглядаєш хоч куди! Але де ж це ти викопав таке химерне вбрання?

Сганарель. Де? Це одяг якогось старого лікаря; його було заставлено в одному місці, а я його там надибав та й викупив, і довелося мені віддати за нього чимало грошей. А знаєте, пане, в цьому одязі мене вже шанують: кого не стріну — усі що мене вітаються, ще й поради в мене прохають, як у тямущої людини.

Дон Жуан. Як то?

Сганарель. Чоловік п’ять, а мо’ й шість селян та селянок напосідалися на. мене, коли я проходив, щоб я їм прираяв щось помічне від різних хвороб.

Дон Жуан. І ти їм, звичайно, сказав, що ти ні бе ні ме у тому не тямиш?

Сганарель. Я?.. Та зроду-звіку! Я вирішив підтримати честь мого вбрання і через те кожного вислухав, побалакав із ними про їхні хвороби і кожному прописав лікування.

Дон Жуан. Які ж ліки ти їм порадив?

Сганарель. Та всякі, що тільки спадали мені на думку, їй-право, пане! Поради я давав навмання; ото було б сміху, коли б мої хворі раптом поодужували та прийшли складати мені подяку!

Дон Жуан. А чому й ні! З якої рації не користуватися тобі з тих привілеїв, що їх мають усі лікарі. Коли хворі одужують, лікарі до того, так само, як і ти, аж ніяк не причетні, і вся їхня майстерність — чистісіньке кривляння. Трапився щасливий випадок, а їм слава! Так само може й тобі поталанити, ти можеш, як і вони, обертати собі на користь одужання слабого і приписувати твоїм лікам усе, що може залежати від сприятливого збігу обставин та від сил природи.

Сганарель. Як, пане, то ви такий самий невіра і в медицині?

Дон Жуан. Медицина — одна з найбільших помилок людства.

Сганарель. Як?! То ви не вірите ні в олександрійський лист, ні в касію, ані в блювотне вино?..

Дон Жуан. А чого я маю в них вірити?

Сганарель. Та й бусурманська ж у вас душа! А проте ви ж самі бачите, що блювотне вино наробило великого шелесту останнім часом. Хто раніше в нього не вірив, ще й брав його на посміх, то й ті визнають тепер його чудові якості. Не більш як три тижні тому я сам на власні мої очі, бачив його чарівну силу.

Дон Жуан. А саме?

Сганарель. В одного чолов’яги вже шість день стояла смерть, за плечима. Не знали, що йому й робити, ніякі ліки не допомагали, та й надумалися кінець кінцем дати йому блювотного вина.

Дон Жуан. І він одужав, звичайно?

Сганарель. Ні, помер.

Дон Жуан. Що й казати, сила надзвичайна!

Сганарель. А щоб ви знали! Цілісінькі шість день не міг він померти, а тут узяв та й помер… Чи то ж таки не міцні ліки?

Дон Жуан. Твоя правда.

Сганарель. Але облишмо медицину — однаково ж ви в неї не вірите! — та поговорімо про інше. Цей одяг додає мені розуму, і мені кортить посперечатися з вами. Адже ж ви дозволили мені суперечки — пам’ятаєте? — і забороняєте тільки докучати вам напученнями.

Дон Жуан. Отже?

Сганарель. Хотілося б мені вивідати ваші таємні думки. Та невже ж ви аніскілечки не вірите в небо?

Дон Жуан. Облишмо це.

Сганарель. Виходить, не вірите. А в пекло?

Дон Жуан. Ет!

Сганарель. Однаково. А в диявола, скажіть, коли ласка ваша?

Дон Жуан. Так, так.

Сганарель. Теж щось не дуже. Ну, а в загробне життя хоч на макове зернятко вірите?

Дон Жуан. Ха-ха-ха!..

Сганарель. Ну, та й людина ж!.. Я б не взявся навернути вас до віри… А скажімо, «чорний монах»! Що ви про нього думаєте? Га!

Дон Жуан. Забирайся ти під три чорти!.. Не мели казна-чого!

Сганарель. Е, ні, оцим уже я вам не поступлюся, — «чорний монах» таки є. Хоч на шибеницю мене почепіть, а я свого не подарую! Проте, живучи, на світі, треба ж у щось вірити? У що ви вірите?

Дон Жуан. У що я вірю?

Сганарель. Атож.

Дон Жуан. Я вірю в те, Сганарелю, що двічі по два — чотири, а двічі по чотири — вісім.

Сганарель. Добра мені віра й добрі догмати! Виходить, бачу я, що ваша релігія — це арифметика? Та й набреде ж людині отака нісенітниця в голову!.. Мабуть, частенько так буває: що більше людина вчилася, то менше в неї олії в голові… Що ж до мене, пане, я, хвалити бога, не такий вчений, як ви, і ніхто