Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

— Що робити? Що робити? — шепотів Богдан. І раптом він різко смикнув її за плече: — Туди! Давай до них! — хлопчак витяг Ірку на середину шкільного майдану.

Дівча застигло пильними поглядами сотень прикутих до неї очей. Учителі, школярі, батьки, здавалося, що всі дивилися тільки на неї. А чийсь дзвінкий голосок крикнув на все подвір’я:

— Дивіться? Дівчинка із собачою головою!

Налякана Ірка відступила на крок-другий.

Але люди були скрізь, вони оточували її, дивилися на неї, не зводячи очей! Зараз… Що зараз буде? Вони закричать від жаху? Почнуть тікати? Накинуться на неї? Але ж вона не впорається з такою юрбою! Її губи здригнулися, оголюючи ікла й виразно демонструючи готовність битися до кінця…

І тут з усіх боків залунали оплески, а з магнітофона полилася дитяча пісенька… і повз Ірку промчала ціла юрба: яскраво-рожевий телепузик, Міккі-Маус, фіолетовий заєць, кілька козенят і вовк у смугастих штанах. Маску вовка прикрашала франтівська картата кепка. Богдан підстрибнув, зірвав кепку й швидко вдяг її на Ірчину голову.

— Якого біса?.. — гаркнув вовк зовсім людським голосом, і між розтуленими щелепами з пап’є-маше визирнула доволі знайома фізіономія когось зі старшокласників.

Хлопець зиркнув на Ірку, знизав плечима — так, що вони вперлися в край важелезної вовчої голови, — і, буркнувши: «Коли це тебе до сценарію додали? Ну, чого стала? Ворушись давай!», — штовхнув Ірку в спину.

Ірка здивовано повела вухом. Тепер воно хвацько й кумедно стирчало з-під яскравої кепки. Аж глядачі почали сміятися.

— Роби, як він каже! — прошепотів Богдан.

Потягнувши Ірку за собою, маски бігли вздовж шеренг лінійки прямо до першокласників. Вони тисли хлопчакам руки, смикали дівчаток за кіски, а потім почали вихоплювати дітлахів із шеренги й закружляли в хороводі.

— Неймовірна маска, ну справжня тобі собача голова! — сказала одна з матусь, уважно розглядаючи Ірку.

— Ага, навіть страшно, — кивнула її сусідка, — малята можуть злякатися.

— Ну чого ти стоїш, наче дерево?! Та бери вже їх! — вів хоровод той самий старшокласник у масці вовка, оточений задоволеними дітлахами, час від часу роздратовано поглядаючи на нерухому Ірку.

Бери? Ірка здивовано схилила голову до плеча й ще дужче висолопила язик. Навіщо ж їх брати? Вона твердо знала, що оці ось маленькі й веселі істотки навпроти неї — не вороги. І вже точно — не здобич. Вони просто — Ірка на мить замислилася, — просто цуценята. Цуценята, які хочуть гратись.

Ірка ступнула до дітлахів. І подала лапу серйозному хлопчакові з великими круглими оченятами. Той із острахом озирнувся до матусі, але потім раптом тицьнув їй свого букета й із радісним писком кинувся до Ірки. І відразу ж ціла юрба малюків, галасуючи, повисла на «дівчинці із собачою головою».

— Ух ти, які зуби! А ти справжній собачка? А чому в тебе ручки й ніжки як у людей? А погладити тебе можна?

Ірка нахилилася, і маленькі пальчики заходилися ялозити її шерсть, смикати за вуса й доволі боляче скубли за вуха, змушуючи Ірку досадливо морщити носа. Ну не кидатися ж на них! Вона мисливець, а вони всього-на-всього цуценята, маленькі, дурненькі й безпорадні, от і доводиться терпіти.

— Ти що, взагалі на репетиції не ходила? — зашипів на неї хлопець у вовчій масці. — Швидко бери двох і веди до класу! Давай, ворушись, усю лінійку затримуєш!

Ірка знову повела вухами, і кепка, що заважала їй, сповзла набік. Дивна істота з двома мордами почала її дратувати. І вона зовсім не цуценя, аби Ірка її терпіла! Вона злегка розтулила губи, показуючи нахабі міць і гостроту своїх іклів, і глухо й загрозливо заричала.

Старшокласник злякано смикнувся, позадкував, глянув божевільними очима на Ірку й швидко пішов геть, потягнувши за собою двох першокласників. І, лише відійшовши на безпечну відстань, він озирнувся й з образою крикнув:

— Ти що, зовсім дурна?! Малюків же налякаєш!

Ірка відразу заспокоїлась. Істота з двома мордами була просто страшенно дурною. Хіба цуценята лякаються, коли від них відганяєш чужинця? Навпаки, вони радіють. Он як стрибають! Чогось хочуть.

— Ти мене до школи відведеш?! Ні, мене! Мене!

— Веди їх! Швидше, а то до тебе вже директриса придивлятися стала! — знову наполегливо зажадали від неї. Але тепер Ірка не розсердилася. Знайомий запах підказав їй, що поруч стоїть Богдан. Друг. Треба робити, як сказав друг.

Ірка випростала передні лапи, і, відштовхуючи одне одного, малеча тут-таки повисла на них.

Маленькі рученята обхопили Ірчину долоню, вчепились у лікті, Ірка відчувала, що хтось тримається навіть за край її блузки. Щільною юрбою вони ввалились у шкільні двері.

— Та годі вже, діти, досить, відпустіть собачку! — визирнула з класу вчителька. А у відповідь на невдоволене ниття строго заявила: — Собачка втомився, він хоче їсти, нехай піде кісточку погризе!

Ірка схвально глянула на вчительку. Кісточка — це правильно. І серед людей є тямущі істоти. Цуценята так само були тямущими істотами, у всякому разі, що таке кісточка, вони вже розуміли. Знехотя, по десять разів запитуючи, чи прийде собачка ще, вони облишили Ірку й рушили до класу.

— Твоя маска страшенно всім сподобалася! — посміхнулася вчителька. — Здавай її й швиденько йди на заняття! — Двері класу зачинилися.

Куди ж вона? А кісточка? Невже обдурила?! Ірка ображено витріщилася на зачинені двері. І її тут-таки знов схопили за лапу й потягли до виходу.

— Ходімо, а то там уже маски збирати почали! Зараз спробують тобі голову відірвати! — швидко прошепотів Богдан.

Ірка загарчала. Друг її не шанує! Нехай стережеться той, хто зважиться відірвати їй голову!

Ірка спробувала пояснити йому, що вона не боїться, а навпаки, хоче залишитися й подивитися на сміливця, котрий прийде за її головою.

Але друг не розумів, а продовжував завзято тягти її за собою. І раптом він спинився як укопаний.

— Твоя класуха! Це ж треба, прямо на дверях стоїть! Вона не мусить тебе бачити! — Богдан почав бігати туди-сюди коридором.

І справді, дверний отвір від одвірка до одвірка загородила монументальна постать Баби Катрі. Ірчина класуха! стояла спиною, явно з кимсь розмовляючи. Але будь-якої миті вона може обернутися й побачити собакоголову Ірку. І, звісно ж, одразу почне з’ясовувати, хто й коли записав Ірку в групу масок, а потім зажадає зняти собачу голову… У Богдана аж подих перехопило від жаху. А з глибини коридору повільно й невідворотно насувалася вчителька музики, дорогою забираючи в старшокласників шапочки телепузиків, вушка зайчиків, вовчу морду. Зараз вона так само побачить Ірку й зацікавиться надзвичайною маскою. Порятунку