read-books.club » Пригодницькі книги » Карбід 📚 - Українською

Читати книгу - "Карбід"

206
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карбід" автора Андрій Степанович Любка. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза / Гумор. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 60
Перейти на сторінку:
ці хвилювали не лише бабусь на лавках, декому доводилося займатися ними службово. Хай там як, хоч ніхто й не подавав офіційної заяви, бо в колишнього гробаря не було родичів, та оголошення в газеті стало підставою для початку слідства. Міліція провела обшук у будинку, де мешкав Ичі. Як і очікувалося, жодних слідів злочину, жодних натяків на боротьбу знайдено не було. Щоправда, виліз один факт, який міг би розворохобити містян на довгі місяці. Але, зваживши всі за і проти, старший сержант міліції Лисенко, справжній патріот Ведмедева й України, згадав, що його обов'язком є дбати про спокій мешканців, тож вирішив той факт приховати. В інтересах громади, звісно ж. А саме: нишпорячи в особистих речах зниклого, пильний правоохоронець знайшов у матраці схованку з двома тисячами американських доларів. Вочевидь, це були всі заощадження Ичі. Якби ведмедівці дізналися про знахідку, то ще довго б обговорювали, звідки в гробаря такі гроші, нарікаючи, що він у найскрутнішу мить обдирав їх, як липку, а сам, бачте, жив на широку ногу, долари тисячами відкладав. Тож Лисенко вирішив зайвий раз ведмедівців не тривожити, а гроші патріотично сховав у кишеню.

Хоча, якщо подумати, знайдена в матраці готівка мала би підштовхнути міліціонера до деяких професійних висновків, адже свідчила не лише про захланність гробаря, який не соромився наживатися на чужому горі, а й про те, що Ичі нікуди не поїхав. Бо якби людина роками збирала гроші, а відтак вирішила кудись звіятися, то напевно взяла б їх із собою в нове невідоме життя. Відповідно, це означало, що Ичі зник раптово сам для себе — не зібравши речей, не запланувавши виїзду чи втечі, не підготувавшись, одне слово, заздалегідь. З іншого боку, уявити, що Ичі хтось викрав чи вбив, теж було неможливо: гробар був таким сильним і страшним, що, здавалося, його й сама смерть боїться. Хай там як, з думками чи без, а міліціонер мусив ще трохи побігати, записуючи свідчення дотичних до Ичі людей. Він зібрав покази у працівників комунального підприємства «Дорога до раю», у сусідів зниклого, після чого настала черга зайнятися і фонтаном.

Коли старший сержант міліції Лисенко посеред спекотного серпневого дня на центральній площі Ведмедева почав шарпати ручку дверей будівельного майданчика, щоб порозмовляти з робітниками, назустріч йому вийшов Йосип Лях, який сказав, що Ичі тут не було вже давно. Мовляв, одного разу він просто пішов з роботи, а наступного ранку не прийшов. От і все. Ні, нічого з будівельного майданчика не зникло, жодних крадіжок не було, якихось дивних ситуацій теж, Ичі ні на що не скаржився. Просто одного дня зник, немов у воду канув.

До подиву молодого сержанта, уже на п'ятій хвилині розмови на площу примчав Ігор Лях, а ще за кілька хвилин з'явився і міський голова Золтан Барток, який виглядав чомусь розгублено і навіть перелякано. З'ясувавши, що міліціонер всього-на-всього збирає свідчення про зникнення Ичі, мер розслабився і порекомендував слідчому шукати в інших місцях, не заважаючи будівництву Фонтана Єдності, майбутньої окраси міста. Сержант Лисенко, здивований і спантеличений такою швидкою появою першої особи міста, перепросив за клопоти й забрався у відділок. Тим більше, що тут усе одно неможливо було розмовляти, оскільки потужна машина, яка протягом останнього тижня цілодобово працювала на будівельному майданчику, гуділа так, що на центральну площу навіть голуби перестали залітати, а сама земля весь час дрижала, немов площа Миру перетворилася на гігантський тренажер для антицелюлітного масажу. Тож повернувшись на роботу, слідчий з чистим сумлінням — і доларовою сатисфакцією — закрив справу у зв'язку з відсутністю складу злочину: ніхто Ичі не шукав, жодних трагічних звісток про нього не надходило, а сам він був уже дорослою людиною, тож міг іти світ за очі, не попереджаючи про це колег, сусідів чи міліцію. А невдовзі у місті балачки про Ичі й зовсім стихли: ну, зник собі чоловік, виїхав, то й виїхав. Зрештою, колись тут не залишиться взагалі нікого.

Тиса ці розмови також не непокоїли. Він знав, що гробар лежить у будинку Уляни Дмитрівни Крук на околиці Ведмедева. Шкода, звісно, що таке сталося з порядним і роботящим чоловіком. Але, слава Богу, все ж була надія, що той вийде з коми найближчим часом. Як же він здивується, побачивши прогрес у будівництві тунелю! Таки мали рацію брати Ляхи, коли називали їхню попередню роботу дитячими забавками. То був і справді не тунель, а якась примітивна середньовічна яма. Зате тепер!

Взявшись до роботи, Ігор з Йосею не гаяли часу. Як і обіцяли, вже за кілька днів стару гілку тунелю, що її вони називали не інакше як «кишка для глистів», засипали, й почалися роботи з поглиблення ями. Тим часом на своє засідання зібралася Ведмедівська міська рада, на сесії якої Золтан Барток виголосив палку промову, в якій визнав, що місто живе у винятковій скруті, що соромно такому місту знаходитися в центрі Європи, що з літаків, які пролітають над Ведмедевом, зовсім не видно нашого древнього поселення, а отже, й туристи не здогадуються про його існування. А все тому, переконував далі міський голова, що древнє європейське місто потопає в пітьмі. Електричний струм у центрі настільки слабкий, що запобіжники вибиває навіть від електричного чайника. Далі так жити не можна: або депутати підтримають рішення виділити кошти на закупівлю нової трансформаторної для центру Ведмедева, або мер дуже образиться і ні з ким тиждень не розмовлятиме.

Або-або, пан або пропав. Депутати зглянулися, виділили необхідну суму з міського бюджету, а потім ще кілька днів обговорювали образ, що вразив їх найбільше: на висоті десяти тисяч метрів летить «Боїнґ», пасажири з надією прилипають до ілюмінаторів, адже знають, що під ними якраз має бути одне з найдревніших європейських міст, центр Європи, тож вони вдивляються, але бачать під собою лише чорну пустку. Через шість днів монтери уже заходилися встановлювати нову трансформаторну на одній з прилеглих до площі Миру вуличок.

Не встигли в центрі запустити струм, як підоспіла й важка техніка. Ведмедівці з відкритими ротами проводжали поглядом велетенські машини, що одного ранку наприкінці липня в'їхали в місто. Цілісінький день на площі Миру тривала зміна декорацій: спочатку знесли паркан навколо будівельного майданчика, потім звідти прибрали навіс, столик, лавки, купи землі й сміття, тоді приїхав кран, який підняв з причепа вантажівки якусь неймовірну коробку й акуратно поставив на саму яму майбутнього фонтана. З іншого причепа вивантажили гігантський бур, схожий на збільшений у тисячу разів шуруп-саморіз. Ще з кількох вантажівок

1 ... 37 38 39 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карбід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карбід"