Читати книгу - "Фундація"

Понієтс знизав плечима.

— Ви маєте рацію. Я міг би сказати, що запобігти цьому можна, навчивши ваших людей користуватися атомними приладами для їхньої власної зручності та для отримання суттєвого прибутку. Це була б величезна робота, я не заперечую; але віддача — ще більшою. І все ж, зараз це ваша проблема, а не моя. Я не пропоную ані бритви, ані ножа, ані механічного подрібнювача сміття.

— Що ж ви пропонуєте?

— Саме по собі золото. Безпосередньо. Ви могли б мати машину, що її я демонстрував минулого тижня.

Тепер уже напружився Ферл — на його лобі то з’являлися, то зникали складки.

— Трансмутатор?

— Абсолютно точно. Ваш золотий запас дорівнюватиме запасу заліза. Цього, на мою думку, достатньо для всіх потреб. Достатньо і для посади Великого Магістра, незважаючи на молодість та ворогів. І це безпечно.

— Яким чином?

— Суть його використання в таємності; тій самій таємності, яку ви змалювали, як єдиний засіб безпеки стосовно атомних приладів. Ви можете заховати трансмутатор у найглибшому підземеллі найміцнішої фортеці свого найвіддаленішого маєтку, і він однаково приноситиме вам миттєве багатство. Ви купуєте золото, а не машину; це золото не має жодних слідів, що свідчили б про його виробництво, тому його неможливо відрізнити від того золота, що є у природі.

— А хто керуватиме машиною?

— Ви самі. П’ять хвилин навчання — це все, що вам потрібно. Я встановлю її для вас туди, куди ви забажаєте.

— А що взамін?

— Ну, — Понієтс заговорив обережніше, — я пропоную привабливу ціну. Таке вже моє життя. Скажімо, за цю машину — вона досить цінна — ви дасте мені замість одного кубічного фута золота один кубічний фут кованого заліза.

Ферл розсміявся, і Понієтс почервонів.

— Нагадую вам, сер, — сухо сказав він, — що витрачені кошти ви зможете повернути вже за дві години.

— Правильно, а за годину ви підете, і моя машина відразу ж перетвориться на непотріб. Мені потрібні гарантії.

— У вас є моє слово.

— Дуже добре, — глузливо вклонився Ферл, — але ваша присутність була б набагато кращою гарантією. Я даю вам своє слово, що заплачу вам за тиждень після доставки, якщо машина все ще буде в робочому стані.

— Це неможливо.

— Неможливо? Та ви вже накликали на себе смертну кару, просто запропонувавши мені щось у вас купити. Тож якщо відмовитеся, єдиною альтернативою для вас уже завтра буде газова камера. Це я вам обіцяю.

Обличчя Понієтса було безпристрасним, але його очі заблимали. Він сказав:

— Це дуже несправедлива перевага. Ви можете хоча б викласти свою обіцянку в письмовому вигляді?

— Щоб потім понести відповідальність за її виконання? Ні, сер! — На обличчі Ферла з’явилася задоволена усмішка. — Ні, сер! Дурень — лише один із нас.

Торгівець тихо промовив:

— Домовилися.

6

На тридцятий день Ґорова звільнили, а замість нього отримали п’ятсот фунтів найжовтішого золота. А разом із ним звільнили й піддану карантину гидоту, якою вважали його корабель.

Потім, так само як і на шляху до Аскоунської зоряної системи, їх супроводжували маленькі лискучі кораблі, вишикувані в циліндричну фігуру.

Понієтс спостерігав за тьмяною, освітленою сонцем цяткою, на яку перетворився корабель Ґорова, тоді як голос самого Ґорова долинав до нього крізь ефір, чіткий і пронизливий.

Він говорив:

— Але це, Понієтсе, не те, що нам потрібно. Трансмутатор нам не допоможе. До речі, як ти його дістав?

— Та ніяк, — терпляче відповів Понієтс, — я зібрав його з камери для опромінювання їжі. Насправді він нікуди не годиться. Якщо запускати його у більшому масштабі, то витрати енергії непомірні; інакше Фундація використовувала б трансмутацію замість ганятися по всій Галактиці за важкими металами. Це один зі стандартних трюків, що ними користується кожен торгівець, хіба що я ніколи раніше не бачив, як залізо перетворюється на золото. Це вражаюче, і це працює — але дуже ненадовго.

— Добре. Але цей конкретний трюк не дуже підходить.

— Цей трюк допоміг тобі вибратися з халепи.

— Але це дуже далеко від мети. Тим більше, мені доведеться повернутися, щойно цей дбайливий конвой нас залишить.

— Чому?

— Ти сам це пояснив цьому своєму політику! — Ґоров зривався на крик. — Усі твої торгові аргументи спиралися на той факт, що трансмутатор є засобом для досягнення мети, але сам по собі не має жодної цінності; що клієнт купує золото, а не машину. Це хороший психологічний прийом, бо він спрацював, але…

— Але? — ввічливо й тихо наполіг Понієтс.

Голос із передавача зазвучав різкіше:

— Але ми хочемо продати їм саму машину; щось, що вони будуть використовувати відкрито; те, що змусить їх схилитися на користь ядерних технологій з точки зору їхньої вигоди для них.

— Усе це я розумію, — м’яко сказав Понієтс. — Ти вже мені це пояснив. Але подумай сам — що буде після мого продажу? Поки трансмутатор працює, Ферл карбуватиме золото; це триватиме так довго, що йому вдасться купити перемогу на наступних виборах. Нинішній Великий Магістр довго не протягне.

— Ти розраховуєш на вдячність? — холодно спитав Ґоров.

— Ні, на розумне прагнення до особистої вигоди. Трансмутатор принесе йому перемогу на виборах, а інші механізми…

— Ні! Ні! Твоя логіка надто заплутана. Він довірятиме не трансмутатору, а старому доброму золоту. Ось що я намагаюся тобі сказати.

Понієтс посміхнувся й умостився зручніше. Добре, він уже достатньо помучив бідолаху. Ґоров почав скаженіти.

Торгівець сказав:

— Не так швидко, Ґорове. Я ще не закінчив. До цієї справи я залучив і інші пристрої.

Запала тиша. Потім Ґоров обережно запитав:

— Які ще інші пристрої?

Понієтс машинально махнув рукою.

— Ти ж бачиш наш супровід.

— Так, — коротко відповів Ґоров, — розкажи мені про ці пристрої.

— Розповім, якщо слухатимеш. Нас супроводжує приватна флотилія Ферла; це знак особливої пошани до нього з боку Великого Магістра. Він зміг це для себе вибити.

— То й що?

— А як ти думаєш, куди вони нас супроводжують? До його рудників на околицях Аскоуна, ось куди. Послухай! — Понієтс раптом розпалився. — Я ж тобі казав, що я тут для того, щоб заробити гроші, а не врятувати світи. Усе добре. Я продав цей трансмутатор за безцінь. Я нічого не отримав, крім ризику потрапити до газової камери, який до квоти не зарахуєш.

— Повернімося, Понієтсе, до рудників. До чого вони тут?

— Для того, щоб я міг заробити. Ми завантажимося оловом. Заповнимо кожен кубічний фут цієї старої баржі, і ще трохи твою навантажимо. Я спущуся з Ферлом збирати олово, а ти,