read-books.club » Сучасна проза » Бігуни 📚 - Українською

Читати книгу - "Бігуни"

265
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бігуни" автора Ольга Токарчук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 89
Перейти на сторінку:
пухнастим рушником, подумав, що не так уже він і певен свого бажання досягти просвітлення. В одну коротку мить зглибити істину. Прошити світ зором, наче рентгеном, і побачити скелет порожнечі.

Хоча він, звісно, був неймовірно вдячний своєму щедрому товаришеві за подарунок, у чому того-таки вечора йому й зізнався. А потім видобув із кишені піджака ледь надкришений листок, і вони обидва нахилилися над цією реліквією з побожною увагою.

Мій дім — мій готель

Я ще раз освоюю зором кожну річ. Так, наче вперше бачу. Виявляю не помічені раніше деталі. Власники готелю дивовижно добре дбають про квіти — вони такі великі й гарні, листя блищить, земля у вазонах волога саме настільки, наскільки потрібно, а ось ця тетрастигма просто вражає. Велика спальня, хоча постіль могла б бути й якіснішою, з білого полотна, добре накрохмаленою. А тут — знищений пранням ситець, який не вимагає прасування. Зате бібліотека внизу — дуже цікава, саме на мій смак, там є все, що мені могло б знадобитися, коли б я вирішила тут оселитися. Може, я й залишуся тут ще на певний час, лише заради цієї бібліотеки.

Дивовижно — у шафі виявляється трохи одягу, саме мого розміру, переважно темного, як я й люблю. Він пасує мені ідеально, особливо ця чорна блузка з капюшоном, м’яка й зручна. І що вже геть дивує — на нічному столику я знаходжу свої вітаміни й затички до вух улюбленої фірми. Це вже якось занадто.

Мені подобається, що тут не видно ніяких господарів, уранці в двері не гримають ніякі покоївки, ніхто не вештається. Немає ніякої рецепції. Навіть ранкову каву я варю собі сама — так, як люблю. Еспресо, з молочною пінкою.

Так, я знайшла цілком пристойний готель за доступною ціною, можливо, тут трохи глушина, надто далеко від головної дороги, яку до того ж узимку замітає снігом, але якщо подорожувати автом, то це байдуже. Потрібно з’їхати з автостради у місті С. і рухатися кільканадцять кілометрів дорогою місцевого значення, а далі звернути на каштанову алею, яка доведе до посиланого щебенем путівця. Взимку треба залишити авто біля останнього гідранта й решту шляху пройти пішки.

Психологія подорожі. Lectio brevis II

— Дорогі пані й панове, — почала жінка, цього разу дуже молода, у військових штанях, зі смішно заколеним волоссям. Мабуть, вона щойно захистила магістерську роботу.

— Як ми вже говорили на попередніх лекціях, що їх ви, можливо, мали нагоду чути на якомусь із летовищ або вокзалів, котрі беруть участь у нашому освітньому проекті, час і простір ми переживаємо великою мірою несвідомо. Це категорії, які ледве чи можна назвати зовнішніми чи об’єктивними. Наше відчуття простору пов’язане з тим, що ми можемо рухатися, а відчуття часу випливає з того, що ми — біологічні істоти — зазнаємо різноманітних змін. Час — не що інше, як перебіг цих змін.

Місце як аспект простору є павзою в часі, короткочасним фокусуванням нашого сприйняття на конфігурації об’єктів. Воно, на відміну від часу, є статичним поняттям.

Якщо так розуміти час, то людське існування можна поділити на етапи, так само, як рух у просторі поділений павзами — місцями. Ці павзи фіксують нас у часоплині. Той, хто спить і втрачає відчуття місця, в якому перебуває, миттю втрачає й відчуття часу. Що більше павз у просторі — себто що більше місць ми відвідуємо, — то інтенсивнішим є наше відчуття часоплину. Відтинки часу, розділені павзами, часто називаємо епізодами. Вони не мають наслідків, певним чином переривають часоплин, але не стають його частиною. Це самодостатні події, кожна з яких починається з нуля, а кожен із їхніх початків і кінців — абсолютний. Можна б сказати, далі не буде. Продовження не відбудеться.

(Відбулося зате пожвавлення в перших рядах, коли хтось розчув у хрипких повідомленнях про пасажирів-спізнюхів своє прізвище і тепер, ненароком штурхаючи сусідів, квапливо збирав свій багаж, покупки у поліетиленових пакетах, зроблені у крамниці duty-free. Я втратила нитку викладу, перевіряючи в паніці номер мого терміналу, і ледве встигала за думкою жінки, що почала мову про практичний бік психології подорожі. Нам уже набридла ця чудернацька складна теорія.)

— Практична психологія подорожі вивчає метафоричне значення місць. Гляньте-но, будь ласка, на ті сяйливі табло з назвами місць призначення. Чи замислювалися ви коли-небудь, що значить «Ісландія»? «Сполучені Штати»? Що зринає у вашій свідомості, коли ви вимовляєте ці назви? Ці питання особливо важливі у топографічному психоаналізі, що намагається зглибити приховане значення місць і розшифрувати так званий «itinerarium» — індивідуальний шлях подорожанина, правдивий сенс його мандрівки.

Могло б здатися, що топографічний психоаналіз цікавиться тим самим питанням, що й чиновники імміграційної служби: навіщо ти сюди приїхала? Але це не так: наше питання стосується сенсу і значення. Згідно з принципом «я стаю тим, у чому беру участь». Я — те, на що дивлюся.

Саме такий сенс мали давні паломництва. Подорож і прибуття до святого місця додавали й нам святості, очищували від гріхів. Чи так само діється тоді, коли ми мандруємо до місць несвятих, грішних? До порожніх, печальних? А коли це місця радісні й творчі? Хіба неправда, що... — вела далі жінка, але переді мною стали дві пари середнього віку й почали розмовляло ти впівголоса. Їхня розмова на мить видалася мені цікавішою, ніж лекція.

Я зрозуміла, що це два подружжя, які діляться враженнями від подорожі.

— Обов’язково поїдьте на Кариби, насамперед на Кубу, поки там ще при владі Фідель. Коли він помре, Куба стане такою, як усе решта. Їдьте, якщо хочете побачити справжні злидні. Якими автами вони там їздять! Але треба поквапитися, бо кажуть, Фідель не на жарт хворий.

Земляки

Жінка тим часом завершила свою частину лекції, і подорожани почали ставити несміливі запитання. Питали все якось невпопад. Принаймні так мені здавалося. Сама ж я не зважилася взяти слово і відійшла до бару поруч, щоб випити кави. Там уже стояв гуртик людей, і виявилося, що вони розмовляють моєю мовою. Я з підозрою на них зиркнула — вони були з вигляду майже такі самі, як я. Так, ці жінки могли бути моїми сестрами. Тому я знайшла собі місце якнайдалі від них і замовила каву.

Я зовсім не зраділа, зустрівши в чужій країні своїх земляків. Удавала, що не розумію власної мови. Мені хотілося лишитись анонімною. Тож я спостерігала звіддалік і насолоджувалася, як вони безтурботно розмовляють, не підозрюючи, що їх хтось розуміє. Стежила

1 ... 37 38 39 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бігуни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бігуни"