read-books.club » Сучасна проза » Вода, павутина 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода, павутина"

146
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вода, павутина" автора Нада Гашич. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38 39 ... 122
Перейти на сторінку:
Моя мама…

Що би сказала Давидова мама про себе, якби в домовлений час пішла до шкільної психологині

Та я не знаю, що вам про себе сказати. Нічого особливого не можу сказати. Не знаю, може, й нема нічого особливого, бо якщо я навіть про себе роздумую, роздумую як про звичайну, пересічну людину. Так, думаю, я пересічна людина.

Справді не знаю. Може, краще ви мені допоможете питаннями? Може, так би мені було легше. Я якось не можу розповідати про себе… в загальному.

А, про дитинство мене питаєте… Дитинство? Та дитинство… не знаю, може, іншим здавалося, що моє дитинство не було звичайним, бо я не мала батька. Ну, тобто мала батька, але він помер в той день, коли я народилася.

Як помер мій батько? Ні, про це я небагато знаю. Знаю те, що мені сказала мама, що чула від сусідів, але знаю небагато. Була якась повінь у Загребі, він втопився. Ніхто не знає як. Дехто казав, що він рятував сусідів, але це невідомо. Дитиною я уявляла, що він саме так помер. Але я небагато про нього роздумувала. Люди так тільки думають, фільми їх так вчать, романи… що завжди посилено думаєш про батьків, яких не знав чи яких рано втратив. Але насправді ні. Дитиною живеш таким життям, у яке прийшов. Ні, я нечасто про нього думала. Лише інколи, коли дивилася на фотографію з весілля батьків, яку мама отримала від братової. Знаєте, під час тої повені фотографії були знищені, тому це був дуже цінний подарунок… вибачте, я знову відволіклася. Так от, коли я дивилася на ту фотографію, пригадую, я себе запитувала, яким би був мій батько. Дитина дуже швидко росте, чоловік на фотографії не старіє, і я дуже скоро перестала себе про це питати. Ні, слова «тато» я ніколи не вживала, навіть подумки. Це все, що я можу сказати про батька. Я нечасто думала про нього. Практично ніколи.

Мама? Ми з мамою до моїх восьми років жили самі в нашій хаті на Трешнєвкі… Трешнєвці. Потім вона вийшла заміж і народила моїх двох сестер. Одна молодша за мене на десять, а інша — на тринадцять років. Вона власне виходить заміж. Ми всі дуже раді за неї. Те весілля. Вибачте… Я відволіклася.

Вітчим? Ну, він був… Теж звичайним. Висококваліфікований механік, мав спеціальність, не вирізнявся особливо серед інших сусідів. Думаю, він був… нормальним. Власне звичайним. Як і інші сусіди. Не пив, про це в нас на Трешнєвкі… Трешнєвці завжди знають. Принаймні раніше знали. Тепер усе міняється… насправді, змінилося. Нові будинки, майже повністю новий мікрорайон… все стало великим. Багато нових людей. Тепер вже не дізнатися про сусідів того, що раніше завжди довідувалися. Відомо лише про те, що є видимим. Які автівки сусіди мають, скільки дітей, але інше, інше ні… Невідомо. Навіть не знаємо, як облаштовані квартири. Меблі привозять запакованими.

Так, я знову відволіклася. Вибачте. Ні, я його ні любила, ні не любила. Вітчима. А сестер полюбила. Хоча й пригадую, що мені перший час було соромно перед дітьми з вулиці і школи, що моя мама вагітна. Це нормально. Про батьків не роздумуємо як про когось, хто… хто тілесний. Хто займається… всім, чим мусить займатися, щоб ми народжувалися. Розумієте, так? Але сестру, яка народилася першою, я дуже полюбила. Причому відразу. І другу, але трохи пізніше.

Ні, я не перескочила різко з вітчима. Чого ви так думаєте? Сьогодні, певно, нормально про вітчима думати як про людину, яка… збиткується з прийомної дочки. Тоді такого не було.

Я взагалі не тікаю, чого ви так думаєте? Та ні, він був звичайним, багато працював, мама сильно захворіла після народження другої сестри і перестала працювати. Більше не могла прибирати. Вона була прибиральницею в школі. Мала якусь там пенсію, тоді пенсію можна було легко отримати… Тепер інші часи… Але грошей завжди бракувало. А він, звичайно, любив двох своїх дочок, а мене — так собі. Як то воно буває. Тепер на це кажуть: тримався дистанційовано, але в той час таких слів не вживали, то й я їх не буду вживати для опису тогочасних почуттів. Ми були стримані у почуттях, от, це правильне слово: стримані. Але знаєте, тепер, коли я сама мама, я це розумію. Абсолютно розумію. І думаю, що люди, які кажуть, що чужу дитину, наприклад дитину свого чоловіка від першого шлюбу, люблять, як свою, обманюють. Це брехня… Можна любити чужу дитину, але ніколи, як свою. Або не знають, як любити свою. Я знаю.

Сестри? Як я ставлюся до сестер? Я не люблю слова «зведена» сестра. Воно огидне. Думаю, вони мої рідні сестри. І моє ставлення до них, як би це сказати… позитивне. Це теж огидне слово для опису почуття, але зараз я не можу згадати кращого. У нас, тобто в них, мама рано померла, я вже була у віці, коли це легше пережити, і доглядала їх. І вітчим, їхній батько, помер через кілька років після матері, від карциноми, тяжко помирав… Їм то було важче витримати, ніж мені, хоча я про нього піклувалася, доглядала за ним, поки він лежав.

Ні, не мала куди його помістити. І про них, сестер, піклувалася.

Прошу? Що ви маєте на увазі під тим «як мама»? Що я їм замінила маму? Ні, це теж якась, я б сказала, колективна неправда. Я не замінила їм маму. Це неможливо. Коли в мене з’явилася власна дитина, тоді я навчилася бути мамою. Для сестер я була тільки старшою турботливою сестрою і нічого більше. Але все добре склалося. Старша сестра навіть університет закінчила. А молодша не мала до навчання хисту. Але ж не у всіх нас однакові здібності. Не треба з цього робити драму. Може, вона і краще через це в житті влаштується.

Чи ми сваримося? Інколи. З молодшою ні. Із середньою сестрою тільки тепер, останнім часом. Я не схвалюю способу її життя, але кожен має право на вибір.

Як живе, що ви маєте на увазі під тим «як живе»? Ну, я не схвалюю, що вона постійно поза домом, думаю, в неї погане товариство. Що робить? Вона вчителька, викладає в гімназії.

Ні, всі про неї доброї думки, принаймні я так думаю, але тепер настала якась мода в молодих… тобто, вона не така вже й молода, але вона якось хапається

1 ... 37 38 39 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода, павутина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода, павутина"