Читати книгу - "Як течія річки"

Дякую вам за те, що ваша наполегливість примусила Тоні Блера виступити в англійському парламенті з доповіддю, написаною одним студентом десять років тому, й подати це як «незаперечні докази, зібрані секретною англійською службою».

Дякую вам за те, що ви послали Коліна Пауела в Раду Безпеки ООН із доказами й фотографіями, дозволивши, щоб через тиждень усі вони були публічно спростовані Гансом Бліксом, інспектором ООН з роззброєння Іраку.

Дякую вам за те, що ваша позиція дозволила міністрові зарубіжних справ Франції, панові Домініку де Вільпену у своїй промові проти війни здобути аплодисменти на пленарному засіданні ООН: в історії ООН таке сталося лише один раз – після промови Нелсона Мандели.

Дякую вам і за те, що завдяки вашим зусиллям розв’язати війну арабські народи – як правило роз’єднані – одностайно осудили вторгнення на зустрічі в Каїрі, в останній тиждень лютого.

Дякую вам за те, що завдяки вашій риториці й заяві, що «ООН має останній шанс довести свою ефективність» навіть найупертіші країни зрештою виступили проти нападу на Ірак.

Дякую вам за вашу зовнішню політику, завдяки якій міністр зарубіжних справ Великобританії Джек Стро проголосив (у двадцять першому сторіччі!), що «війна може мати моральні виправдання» – і проголосивши це, утратив будь-яку довіру.

Дякую вам за спробу розділити Європу, яка воює за своє об’єднання. Це був знак тривоги, якого ніхто не знехтував.

Дякую за те, що ви досягли того, чого мало кому щастило досягти в цьому столітті: об’єднати мільйони людей на всіх континентах на боротьбу за спільну ідею – хоч ця ідея суперечить вашій.

Дякую за те, що ви дали нам знову відчути, що хоч наші слова чути погано, вони принаймні промовлені – і це дасть нам нові сили в майбутньому.

Дякую вам за те, що ви ігноруєте, маргіналізуєте всіх тих, хто протестує проти вашого рішення, бо від тих, хто протестує, залежить майбутнє Землі.

Дякую вам за те, що якби не ви, то ми не усвідомили б своїх можливостей мобілізації. Можливо, тепер вона непотрібна, але, безперечно, буде потрібна в майбутньому.

Тепер, коли барабани війни, либонь, примусити замовкнути не можна, я хотів би нагадати слова одного європейського короля, сказані агресору: «Можете хизуватися своєю хитрістю і нехай обладунки ваших солдатів сяють на сонці, бо увечері я завдам вам поразки».

Я вам дякую за те, що ви дозволили всім нам вивести на вулиці безіменне військо, яке намагається зупинити процес, що вже відбувається, що ми усвідомлюємо свою безпорадність і навчаємося боротися з нею, перетворювати її.

А ви поки що користуйтеся своєю хитрістю і сподівайтеся, що вона здобуде вам славу.

Я дякую вам за те, що ви нас не вислухали й не сприйняли всерйоз. Але знайте, що ми вас вислухали, й не забудемо ваших слів.

Дякую вам, великий лідере Джордже Буш.

Дуже дякую.

Розумний робітник

Це сталося давно на військово-повітряній базі в Африці. Письменник Сент-Екзюпері зібрав серед своїх друзів гроші для робітника-марокканця, який захотів повернутися до рідного міста. Назбиралося тисячу франків.

Один із пілотів доставив робітника в Касабланку, а повернувшись розповів, як усе було.

– Коли він вийшов із літака, то повечеряв у найкращому ресторані, роздав щедрі чайові, купив усім випивки, накупив іграшок для всіх дітей свого села. Цей чоловік не мав найменшого уявлення про те, що гроші слід заощаджувати.

– Навпаки, – сказав Сент-Екзюпері. – Він знав, що найкращий спосіб інвестувати гроші – це роздати їх людям. Завдяки цьому він здобув пошану своїх земляків, які допоможуть йому знайти роботу. Зрештою, лише той, кому щастить, може бути таким щедрим.

Третє захоплення

Протягом останніх п’ятнадцятьох років я пережив тільки три захоплення, але то були захоплення, що поглинали все моє єство, захоплення того виду, коли ти читаєш усе, що трапляє тобі під руку, не можеш утриматися, щоб постійно не говорити про це, шукаєш людей, що мають ту саму пристрасть, засинаєш і покидаєшся, думаючи про це. Першим моїм захопленням було, коли я купив комп’ютер, назавжди покинувши друкарську машинку й відкривши ту свободу, яку він мені дозволяв (я тепер пишу в французькому містечку за допомогою апарата, який важить менше, ніж півтора кілограми, вміщує в собі десять років мого професійного життя, і знайти в ньому я можу що завгодно менш як за п’ять секунд. Другим захопленням став Інтернет – ця бібліотека вже тоді була більшою, аніж найбільша зі світових бібліотек.

Проте третє моє захоплення не мало нічого спільного з технологічним прогресом. Ідеться про… стрільбу з лука. У юності я прочитав неймовірно цікаву книжку «Дзен у лицарському мистецтві лучника» Е. Геррігела (видавництво «Пенсаменто»), де автор розповідав про свої духовні досягнення, пов’язані з цим спортом. Ідея перебувала в моїй підсвідомості до того дня, коли в Піренеях я познайомився з лучником. Ми з ним поговорили, він позичив мені своє приладдя, і відтоді я вже не міг жити, не тренуючись у стрільбі з лука майже щодня.

У Бразилії я влаштував стенд для стрільби у своєму помешканні (із тих, які можна прибрати за п’ять хвилин, коли приходять гості). У французьких горах я щодня виходив тренуватися, й ця практика двічі закінчилася для мене лікарняним ліжком: я застудився, коли дві години стріляв із лука при температурі мінус шість градусів, а пізніше я розтягнув руку і лише завдяки сильним анальгетикам зміг взяти участь у Світовому економічному форумі в Давосі.

Що ж так приваблює в практиці стрільби з лука – зброї, якою люди користувалися ще за тридцять тисяч років до Різдва Христового? Той-таки Геррігел, який розбудив у мені цю пристрасть знав, про що він говорить. Наведу кілька уривків із його книжки «Дзен у лицарському мистецтві лучника» (ці поради можна застосовувати також у різних ситуаціях повсякденного життя):

Коли ти натягуєш тятиву, усю свою силу приклади там, де її треба застосувати; заощаджуй свою енергію, навчися (за допомогою лука), що для того, аби чогось досягти не треба докладати надзусилля, треба лише зосередити його на своїй меті.

Мій учитель дав мені дуже тугий лук. Я запитав у нього, чому він починає навчати мене так, ніби я вже професіонал. Він відповів: якщо ти почнеш із легкого, ти будеш не готовий до великих випробувань. Краще відразу знати, які труднощі траплятимуться на твоєму шляху.

Протягом тривалого часу я натягував тятиву, але мені не щастило зігнути лук, аж поки одного дня вчитель навчив мене застосовувати вправу дихання, й усе стало легким. Я запитав, чому він так довго барився, перш ніж виправити