Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Підводячи підсумки вивчення побуту мезолітичного населення на терені України, хотілося б зауважити, що, незважаючи на всі складності процесу відтворення вигляду та обладнання житлових споруд і поселень того часу, загалом сучасні дослідження дають змогу з певною долею ймовірності уявити собі умови життя та діяльності первісних громад та структуру їхніх поселень і житлових споруд. Більшої виразності в цей час починає набувати поділ виробництва і побуту в просторі, що загалом є прогресивним явищем.

Глава 2

Культурно-історичний процес та його особливості

Формування та розвиток народонаселення на початку голоцену на терені України, його консолідація на засадах творення нових етноісторичних спільностей і типів господарсько-побутової адаптації були вкрай складними і багато в чому зумовленими перебудовою природно-ландшафтного оточення та новим рівнем соціально-економічного розвитку як окремих громад, так і суспільства загалом.

Відхід льодовика наприкінці плейстоцену спричинив визволення значних територій на півночі Європи від мерзлотних явищ, що сприяло переселенню в ці райони мезолітичних мисливців та збирачів. Наслідками цього процесу стали значні перегрупування населення на півночі Східної Європи, які частково торкнулися і північних районів України. Незначні пересування простежуються також у південноукраїнських степах, у лісостеповій зоні та у Прикарпатті. Однак у етногенетичному процесі на терені України значно переважав автохтонний розвиток населення. У багатьох районах простежується безперервна еволюція народонаселення від палеоліту до неоліту включно.

На початку голоцену в заново сформованих природно-ландшафтних зонах складаються нові археологічні культури, котрі на основі спорідненості матеріальної культури об’єднуються дослідниками у більші культурно-історичні єдності. Останні, частіше всього, пов’язані з географічним районуванням.

Історичний зміст археологічних культур та їхніх більших угруповань — культурно-історичних областей — дослідники мезоліту тлумачать по-різному. Більшість фахівців спорідненість матеріальної культури мезолітичних пам’яток локальної археологічної культури схильні розглядати як вияв етнічних особливостей населення — носіїв цієї матеріальної культурної традиції. Більш загальна схожість комплексів матеріальної культури у межах всієї природно-ландшафтної зони розцінюється як доказ культурно-господарської адаптації. Останнім часом, враховуючи нові палеоетнологічні спостереження, зроблено спробу конкретизувати на археологічних матеріалах етноісторичний процес в окремих природно-ландшафтних зонах, однак ці реконструкції потребують ще додаткових спостережень.

Найбільш ранні протомезолітичні спільності почали формуватись у гірському Криму. Тут ще наприкінці плейстоцену на основі місцевої матеріальної культури пізнього палеоліту складається нова шан-кобинська культура[45]. У складі інвентарю пам’яток цієї етноісторичної спільності населення гірського Криму (нижні горизонти скельних сховищ Шан-Коба, Фатьма-Коба, Заміль-Коба та ін.) широко репрезентовано геометричні мікроліти (сегменти, трапеції, трикутники) та різноманітні геометризовані вістря, що спричинило віднесення цих комплексів багатьма дослідниками до мезоліту. Питання це справді дуже складне. Передусім тут треба врахувати, що на півдні докорінна перебудова природного оточення розпочалася раніше, ніж на півночі Східної Європи. Це, ймовірно, сприяло різкій перебудові мисливсько-збиральницького господарства і пов’язаного з ним виробничого комплексу. До того ж далі виробничий комплекс і матеріальна культура цієї етноісторичної спільності поступово еволюціонують у мезолітичні. Все це ускладнює визначення межі між палеолітом і мезолітом у цьому регіоні.

Серед дослідників шан-кобинської культури немає також єдності і в тлумаченні її походження. Всупереч Г. А. Бонч-Осмоловському та його послідовникам, деякі автори вважають шан-кобинську культуру в Криму привнесеною. Так, С. М. Бібіков та Д. Я. Телегін вбачають витоки шанкобинського індустріального комплексу в матеріалах пам’яток Кавказу та Передньої Азії. Інші дослідники навпаки пов’язують витоки цієї індустрії із західними культурами гірського населення Апеннін та Балкан, яке прийшло у Крим шляхом прямого переселення через степи Північного Причорномор’я[46]. Немає потреби у роботах загальноісторичного плану ретельно аналізувати археологічну систему доказів правомірності або помилковості висловлених думок. Багато що в цій дискусії залежить від якості використаних джерел, і ще в більшій мірі — від накопичення нових. Проте вже й зараз зрозуміло, що загальна схожість у оформленні та складі матеріальної культури пам’яток, і передусім виробничого інвентарю, на значній території від Атлантичного океану до Кримських гір і далі, на південний схід або захід, склалась не за рахунок переселення великих груп “спеціалізованих мисливців гірських лісів Апеннін та Балкан” або Кавказу та Передньої Азії в пошуках міфічних дуже багатих на споживчі ресурси Кримських гір, а внаслідок схожих засобів адаптації місцевого населення до нового природного оточення. До того ж останнім часом з’ясувалося, що Кримські гори в пізньому палеоліті були порівняно щільно заселені, а спроба балкано-дунайського населення проникнути у причорноморські степи мала місце значно пізніше і обмежилася лише межиріччям Дунаю та Дністра.

Наприкінці плейстоцену паралельно з шан-кобинською культурно-історичною спільністю у гірському Криму формується нова етноісторична єдність, яка репрезентована так званою свідероїдною культурою (пам’ятки Сюрень 2). Виникнення та історична доля носіїв цієї етнокультурної групи в Криму наукою ще до кінця не з’ясовані. Складний комплекс матеріальної культури Сюрені 2, який містить у собі елементи як місцевих, так і привнесених культур, дає можливість одним дослідникам вважати, що він сформувався серед невеличкої групи місцевого населення під впливом свідерських традицій північних областей. Інші дослідники, спираючись в основному на знахідки свідерських наконечників, наполягають на прямій міграції свідерського населення у Крим. Обґрунтовуючи міграційну концепцію, деякі дослідники останнім часом висловили припущення, що в Крим наприкінці льодовикового періоду відбулося переселення свідерських мисливців, які полювали на окрему гірську популяцію північних оленів[47].

Та справа в тім, що в цей час у складі мисливської здобичі мешканців гірськокримських поселень північного оленя просто немає. Верболисті наконечники в індустріях кримських пам’яток могли виникнути необов’язково з переселенням свідерських мисливців на північного оленя, а конвергентно, в процесі формування нового типу мисливської зброї або шляхом опосередкованих запозичень. Однак і цілком виключити ймовірність міграції до Криму в цей час незначної групи населення, яке зберігало свідерські традиції в оформленні мисливської зброї, неможливо.

Як зазначалося в попередніх розділах, у пізньому палеоліті у степи та передгір’я Криму розповсюджується індустрія граветійського кола, походження якої дослідники пов’язують з розселенням носіїв молодовської культури Подністров’я. Час, шляхи та ареал розселення у Криму цієї культурно-історичної єдності в науці поки що не з’ясовані. Археологічні пам’ятки цієї культури в Криму нещодавно знайдено і поки що недостатньо досліджено.

Короткий огляд етноісторичної ситуації в Криму наприкінці плейстоцену за даними археології виявив її складний і суперечливий характер. Мозаїка археологічних культур у фіналі пізнього палеоліту в Криму була зумовлена багатьма причинами. Серед них насамперед підкреслимо розбіжності шляхів адаптації до різноманітного природного оточення (гори, яйли, ліси, степи); неоднорідність пізньопалеолітичного населення (місцеве — пам’ятки типу Сюрень 1, прийшле — пам’ятки типу молодовської культури та ін.); перебудова природного оточення, яка тут почалася дещо