Читати книгу - "Доки світло не згасне назавжди"

– Стільки років ти… ти… я вважала тебе найважливішою людиною в моєму житті, а ти… – Інді заплющилася. За кілька секунд, вирівнявши дихання, відвела руки від обличчя та прохрипіла: – Він скористався тобою й покинув, він познущався з тебе, він убив Іллю, але ти стала на його бік! Чому? СКАЖИ МЕНІ ЧОМУ?!

– Тихше, – озвалася з-за спини Аміна. – Тихше…

Гаряча грудка в горлі не дала Руті відповісти, і, мабуть, на краще. Вона хотіла пояснити, що її слова Гайдашеві нічого не означають, адже слідчий підловив її на брехні, що Лара на той час уже повідомив поліції, нібито його машину вкрали в ніч із суботи на неділю, а Рута стверджувала, що він до неї приїхав, а отже, слідчий знав, що Рута бреше, і, відповідно, розумів, що саме Лара був за кермом, коли збив Іллю, хай там що Рута сплітала. Але яке це мало значення?.. Невимовлені слова, наче каміння, тягли дівчину на дно.

Сестра відкарбувала:

– Відтепер… ти для мене… ніхто.

І на тому все – Інді остаточно виснажилася. Її плечі опустились, обличчя спотворила гримаса, і дівчина розплакалася. Аміна розвернула доньку до себе та обійняла, проте Інді швидко випручалась і вибігла з кімнати.

Рута воліла провалитися під землю. Вона так скулилася, що не помітила, як мати вийшла із зали. Тільки підвівши голову, усвідомила, що Аміна зникла, після чого увагу привернув шум, що долинав з кімнати. Схоже, Інді, ревно плачучи, порпалася в шафі. Рута, прислухавшись, почула, як мати запитала: що ти робиш? Інді не відповіла. Аміна запитала щось іще, і тоді Інді вигукнула, що не хоче тут залишатися та збирається до Тернополя. У відповідь мати заговорила так швидко, що Руті не вдавалося розібрати слів.

Потім квартиру затопила тиша. Дівчина обхопила голову руками й зігнулася, ледь не торкаючись лобом колін.

Із заціпеніння її вивів сповнений холодного презирства голос батька:

– Чого розсілася?

Рута випросталася. Григір стояв у коридорі та спопеляв її очима.

– Іди до неї. Говори. Проси вибачення.

Безглузда порада. Доречніше було б дати Інді час перекипіти й угамуватися. На жаль, розуміння внутрішнього світу доньок було вмінням, якого Григір Статник ніколи не мав.

Дівчина не ворухнулась, і тоді батько підвищив голос:

– Ти оглухла?

Рута кинула на нього зболений погляд, підвелася та попленталася до своєї кімнати.

Інді, обхопивши себе руками, сиділа на ліжку. На підлозі лежав порожній наплічник. Аміна обіймала доньку та щось заспокійливо шепотіла їй на вухо. Помітивши Руту на порозі, Інді підвела голову, відкинула материну руку й заволала:

– Вона мені більше не сестра! – Через ридання голос став якимось фрагментованим, схожим на гортанне квоктання. Дівчина немовби видзьобувала слова з хаотичного розсипу в голові. – Я не хочу її бачити! Не хочу бути з нею під одним дахом!

Рутині очі наповнилися слізьми.

– Інді, пробач… – слова застрягали в напружених голосових зв’язках, – пробач мені.

Інді тільки голосніше заридала.

Аміна зміряла молодшу доньку крижаним поглядом.

– Зникни.

Рута вирячилася.

– Мам… – жалібно мекнула вона.

– Забирайся звідси! – наказала мати жорстким голосом.

Аміна ще ніколи так не говорила з нею, і усвідомлення цього ненадовго заволокло їх усіх липкою тишею. І тоді на зміну болю почав протискатися страх. Відчуваючи, як усередині все німіє, Рута притулилася до стіни, немовбито ховаючись за одвірком. Вона уявила день без сестри. Звичайний день мінус Інді. А тоді подумала: а що, як таких днів буде сотня? Що, як на такі перетворяться всі її подальші дні?

Набравшись сміливості, Рута ступила крок уперед і різко нахилилася, встигнувши зачепитися за погляд Індії, перш ніж та відсахнулася. Частку секунди сестри дивилися одна на одну настороженими, сповненими болю поглядами – нібито дві лисиці, що потрапили в один капкан, – і на коротку мить вони неначе вийшли з трансу, неначе згадали, хто вони такі (Руті навіть здалося, що сестра ось-ось подасться в її обійми), проте потім щось в очах Інді закрилося. Скривившись, сестра сховала обличчя на материному плечі.

Рута позадкувала. Усі м’язи занили, на шию мовби повісили гирю, раптово виникло відчуття, ніби якась невідома сила намагається зігнути її в неприродний спосіб.

– Геть звідси, – промовила Аміна.

Певна річ, вона не гнала Руту з дому. Про таке й гадки не було. Хотіла лише, щоб молодша донька забралася з кімнати та не роз’ятрювала Індію, проте Рута сприйняла її слова буквально. Відштовхнувши батька, що спостерігав за ними з коридору, дівчина похапцем взулася та вискочила з квартири.

Ніхто її не зупинив. Аміна, може, й думала, але залишилася на ліжку з Індією.

На годиннику було чверть по одинадцятій.

26

Вітер стих, повітря було теплим і липким, одначе Руту били дрижаки. Вона якийсь час постояла під під’їздом, сподіваючись, що мати покличе її з балкона, та марно. Чула лише тихе бурмотання телевізора з відчиненого вікна на другому поверсі й приглушений галас компанії, що долинав від сусіднього під’їзду. Прочекавши майже хвилину із задертою головою, дівчина понурилася й розчаровано побрела геть.

Книгарня, аптека та піцерія на першому поверсі сусідньої чотирнадцятиповерхівки вже давно закрилися. Проминувши темні вікна, Рута звернула до пішохідного переходу. Машин не було, дівчина перебралася на інший бік Грушевського й подалася на схід вулицею Орлова. Уже втретє за тиждень вона прямувала тим самим шляхом до Пагорба Слави, ось тільки цього разу ходьба не заспокоювала.

Час від часу тілом нібито проскакували електричні розряди, і Рута пересіпувалася. Почервонілі від утоми очі пекли, хоча плакати не хотілося. Вона досі почувалася наляканою. Вагітність? Сварка з батьком? Це здавалося тепер таким дріб’язковим. Гаразд, можливо, і не дріб’язковим, але розв’язуваним. Усе можна було вирішити. Зате тепер у неї з’явилася справжня проблема.

Індія.

Рута не могла повірити в те, як усе обернулося. Вона сама винна: треба було тримати язик за зубами під час розмови з Гайдашем або хоча б одразу зателефонувати сестрі. Проте значно дужче гризло інше: що далі? Вона не уявляла, що повинна зробити, аби Інді її пробачила. І не уявляла життя без сестри. Дівчина пригадала мить, коли, нахилившись, зустрілася з Інді очима й побачила, як щось у погляді сестри начебто закрилось, і здригнулася від жахливого відчуття, ніби це щось закрилося для неї назавжди. Цей нав’язливий страх відсував на другий план абсолютно все – огиду до батька, образу на несподівану грубість і холодність матері,