Читати книгу - "Хто боїться смерті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У цих землях мало істинних чаклунів, — продовжив він. — І стають ними не з власного вибору. Саме тому нас переслідують смерть, біль і лють. Спершу приходить велика скорбота, а потім якась людина, що нас любить, вимагає, щоб ми стали тими, ким маємо стати. Тебе, гадаю, спрямувала на цей шлях мати. Вона дуже непроста, ша. — Він зупинився, наче обдумуючи сказане. — Вона, певно, попросила цього в день твого зачаття. Її вимоги, вочевидь, були нагальніші за вимоги твого батька. Якби ти була хлопцем, він мав би союзника, а не ворога.
Великі містичні аспекти — це засіб досягнення мети. Кожен чаклун має мету. Але я не зможу тебе навчати, якщо ти не пройдеш ініціації. Завтра. Жодна дитина, яка приходила до мене, її не пройшла. Вони повертаються додому побитими, зламаними, недужими, хворими.
— Що відбувається під час… ініціації? — запитала я.
— Випробовується саме твоє єство. Щоб вивчити Аспекти, потрібно бути відповідною людиною — ось і все, що я можу тобі сказати. Ти викинула той діамант?
— Так.
— Ти обрізана, — продовжив він. — Це може стати на заваді. Але тепер цьому не зарадити. — Він підвівся. — Після заходу сонця не їж і не пий нічого, крім води. Твій місячний цикл розпочнеться за два дні. Це теж може стати на заваді.
— Звідки ви знаєте, коли в мене… коли він починається?
Він тільки розсміявся.
— Цьому не можна зарадити. Помедитуй годину сьогодні перед сном. Після заходу сонця не розмовляй з матір’ю. Але з Фаділем, своїм батьком, розмовляти можеш. Приходь сюди о п’ятій ранку. Неодмінно добре скупайся і вберись у темний одяг.
Я витріщилася на нього. Як я мала запам’ятати всі ці вказівки?
— Піди поговори із Мвітою. Якщо тобі треба буде почути мої настанови знову, він зможе їх повторити.
Підійшовши до Мвітиної хатини, я відчула запах горілої шавлії. Мвіта тихо сидів на широкому килимку, спиною до мене, і медитував. Ставши у дверях, я роззирнулася довкола. То ось де він жив. На стінах висіли плетені вироби, які також лежали стосами по всій хатині. Кошики, килимки, тарілки й навіть наполовину сплетене крісло.
— Сядь, — попросив він, не обертаючись.
Я сіла на килимок біля нього, обличчям до входу хатини.
— Ти ніколи не казав мені, що вмієш плести, — зауважила я.
— Це не важливо, — сказав він.
— Я б захотіла цього навчитися, — промовила я.
Він підсунув коліна до грудей, але нічого не сказав.
— Ти не все мені розповів, — сказала я.
— А ти від мене цього чекаєш?
— Якщо це важливо.
— Важливо для кого?
Мвіта підвівся, потягнувся і притулився до стіни.
— Ти їла?
— Ні.
— Тобі слід добре поїсти перед заходом сонця.
— Що ти знаєш про цю ініціацію?
— Чому я маю розповідати тобі про найбільший провал у своєму житті?
— Так нечесно, — сказала я й підвелася. — Я ж не прошу тебе принижуватися. Ти мусив розповісти мені про те, що пережив.
— Чому? — не вгавав він. — Яка б тобі була від цього користь?
— Це не має значення! Ти мені збрехав. Між нами не може бути секретів.
Коли він поглянув на мене, я зрозуміла: Мвіта осмислює наші стосунки. Шукає правду про щось або якусь таємницю, якої міг би від мене вимагати. Він, певно, усвідомив, що я нічого від нього не приховую, бо далі сказав:
— Це тебе лише налякає.
Я хитнула головою.
— Я більше боюся того, чого не знаю.
— Гаразд. Я мало не помер. Ні, помер… ні, мало не помер. Що ближче людина підходить до завершення ініціації, то ближче вона підходить до смерті. Пройти ініціацію означає померти. Я підійшов… дуже близько.
— Що ста…
— В усіх це відбувається по-різному, — пояснив він. — Є біль, жах — абсолютний. Не знаю, чому Аро взагалі дозволяє комусь із місцевих хлопців пробувати. Це його злісний характер.
— Коли ти…
— Невдовзі після приходу сюди, — сказав він. Глибоко вдихнув, серйозно подивився на мене, а тоді хитнув головою. — Ні.
— Чому? Я маю пройти її завтра, я хочу знати!
— Ні, — сказав він, і на цьому все.
Мвіта міг проходити пальмовими фермами глупої ночі. Він уже робив так не раз, побувши зі мною кілька годин. Якось, коли ми сиділи в материному садку, до моєї ноги підповз тарантул. Мвіта розчавив його голою рукою.
Але тепер, згадавши про свою невдалу ініціацію, він мав відверто наляканий вигляд.
Перш ніж я пішла додому, Мвіта повторив разом зі мною вимоги до ініціації. Я роздратувалася й попросила його натомість записати їх.
Я стала на коліна біля матері. Вона була в садку — розпушувала руками землю довкола рослин.
— Як усе минуло? — запитала вона.
— Так добре, як можна очікувати від цього божевільного, — сказала я.
— Ви з Аро надто схожі, — промовила мати й зупинилася на мить. — Я сьогодні поговорила з Наною Мудрою. Вона казала про ініціацію… — Вона замовкнула, оглядаючи моє обличчя. Побачила те, що було їй потрібно. — Коли?
— Завтра вранці. — Я дістала список. — Ось усе, що я маю зробити, щоб підготуватися.
Вона прочитала його, а тоді сказала:
— Я приготую тобі велику ранню вечерю. Курку карі та кактусові десерти?
Я широко всміхнулася.
Прийнявши добру гарячу ванну, я на якийсь час заспокоїлась. Але з плином ночі до мене повернувся страх перед невідомим. Опівночі в моєму животі вже неприємно бурляли з’їдені смаколики. «Якщо я помру під час ініціації, мама залишиться сама, — подумала я. — Бідолашна мама».
Я не спала. Але вперше, відколи мені було одинадцять, не боялася побачити червоне око. Десь о третій ранку закукурікали півні. Я знову скупалася і вдягнулась у довгу темно-бордову сукню. Їсти мені не хотілось, а ще я відчула тупе болюче пульсування в черевній порожнині. І те, й інше свідчило про близький початок місячних. Я не будила матері, коли йшла. Вона напевно вже не спала.
Розділ 19
Чоловік у чорному
— Тату, прошу, скеруй мене, — промовила я дорогою. — Тому що мені потрібен провід.
Чесно кажучи, я не думала, що він поруч. Я завжди вірила, що,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хто боїться смерті», після закриття браузера.