Читати книгу - "Засвідчення"

які заслуговували на увагу, так само — цілодобову продуктову крамницю на розі, де колишня директорка останнім часом безліч разів робила покупки. У тих чеках закупи були вказані різноманітні, з різних категорій, які не стосувалися виключно їжі й не нагадували формального походу по харчі. Рулон паперових рушників і вирізка яловичини одного разу, фруктовий сік і вівсянка для заварювання на сніданок — іншим разом, хот-доги, кварта знежиреного молока, манікюрні ножиці та наступне — вітальна листівка. Серветки, квитанції та рекламні буклети з місця для барбекю в її рідному містечку Блікерсвілі яскраво вирізнялися та рясніли, пробудивши в Керманича нестерпний апетит до реберець. Блікерсвіль був лише за п’ятнадцять хвилин їзди від Південного Округу, просто звернути вбік від шосе, що вело до Гедлі. Як казала Ґрейс, директорський будинок у тому місті очистили від усього, пов’язаного з Південним Округом, результати були систематизовані в каталозі, відділ «ДИРЕКТОРСЬКИЙ БУДИНОК» особової справи ПУД.

Приблизно за годину виникла панічна думка: а що, як ці позірно випадкові поверхні, на яких директорка писала свої нотатки, мають значення? А що, як не всі ці слова є посланнями, там само як ненормальне казання доглядача маяка — це не вся історія? Виринуло сховище зразків, і хоча це здавалося неймовірним, Керманич параноїдально замислився: «А раптом деякі листи надійшли з Нуль-зони?» — та потім відкинув цю думку як спекулятивну і контрпродуктивну.

Ні, величезний масив текстів директорки показував «тільки», що ця особа була поглинута своїм завданням, наче охоплена відчайдушним жаданням записати свої спостереження саме тої миті, не бажаючи ані їх забути, ані ввімкнути внутрішнього редактора, який урвав би її мисленнєвий пошук. Або не хотіла, щоб хакер заліз у найглибинніші процеси її свідомості, дистильовані до ПУД або чогось іншого.

Унаслідок цього йому довелося не тільки нагромаджувати стоси початкових «особових справ», але ще й випадкові записи про директорське життя і її мандри світами поза межами Південного Округу. Це допомогло, тому що Керманич видобув тільки клоччя-шмаття з офіційної справи — або завдяки втручанню Ґрейс, або тому, що сама директорка оформила свої документи, просіявши їх крізь густе сито, зробивши матеріали якомога стислішими. У неї не було ні братів, ні сестер, її виростив батько на Середньому Заході. Навчалася психології в державному коледжі, була консультантом десь років п’ять тому. Потім подала заяву на переведення до Південного Округу з Центру, де зазнала виснажливого графіку, що вимагав від неї витрачати все більше і більше зусиль — і тим-то й компенсував оцю її останню не надто блискучу кар’єру. Південний Округ, мабуть, здавався їй привабливішим — і про це свідчила розгорнута інформація у неї в кабінеті. Запит Керманича про подальші дані потрапив у лабіринт — небагатослівну утробу Центру, що втягувала директорку і змикалася над нею. Втім, одного чудового дня ця особова справа мала бути вивергнута йому до ніг.

Отже, так він і сидів, намагаючись вибудувати справжній теруарний образ директорки — її мотивацію та базу знань, — починаючи від усього, що він сортував, і створюючи цілу мозаїку інших категорій, які, на його думку, не входять до ПУД. Вона передплачувала телепрограму, а також серію культурно-мистецьких журналів, судячи не лише за видертими з них сторінками, але й за поновлюваними бланками передплати. Якось вона заборгувала стоматологу 72 долари 12 центів за комплексну чистку зубів, не покриту її страхуванням, але все одно не турбувалася, чи дізнається хтось про це. Її частою пристрастю була алея для боулінгу за межами містечка. Директорка отримувала вітальні листівки до дня народження від тітки, але або не мала сентиментів до цих поштівок, або не так близько спілкувалася з цією жінкою. Полюбляла свинячі відбивні та креветки з вівсянкою. Полюбляла обідати на самоті, окрім одного випадку: рахунок за барбекю містив два окремі замовлення. Компанія? Можливо, як і він, вона інколи замовляла їжу на винос, щоб мати ленч наступного дня.

Про межу в цих нотатках сказано небагато, але ця біла спіраль, цей неосяжний простір не полишали його думок. Була дивна синхронність під час його роботи: ця спіраль пов’язувала спалах світла — його матір — по всьому небу, буквально і метафорично, у всьому охопленні часу і такому широкому контексті, що лише думки здатні подолати цей розрив.

Виявилося важче розділити оті осадові шари, що полежали під рослиною та мишею. Деякі сторінки були тонкі та крихкі, а паперові обрізки та обірвані колажі з листя мали тенденцію злипатися, доки їх просочували, обплутували і ще міцніше зв’язували напівпрозорі, помережані ясно-червоними прожилками корінці тієї рослини. Доки Керманич ретельно відокремлював кожну сторінку від іншої, затхлий дух, доти приспаний, ожив, став такий-то сильний та різкий. Керманич щосили намагався не порівнювати його із запахом брудних шкарпеток.

Розкопки продовжували підтверджувати, що директорка любила і природу, і холодні сніданки. Коли він відірвав картонку, вирізану з коробки висівкових пластівців (таке собі підтвердження покупки), від дубового листочка, на ньому лишилися чорнильні плями — майже нечитабельні слова, і Керманич зрозумів, що цю картонку ще ніхто не розлучав з її тендітним дубовим нареченим. На картонці писалося: «Переглянути розшифровки Х.10.С, особл. антропологів з маяка». На листочку писалося: «Рекомендувати припинити використання чорних ящиків для зберігання». Він поклав дубовий листочок на стос невідомого, оскільки його «цінність невідома».

Знайшлися ще й інші фрагменти, що інтригували, — деякі визирали з-поміж книг на стелажах, деякі виштовхувалися, грубо запхані між сторінками як закладки, ба ні: так запхані, начебто дратували її, і вона покарала їх словами, які сама ж на них і написала. Це було між сторінками посібника з основ біології для коледжу, досить пошарпаного, щоб скидатися на власність самої директорки, — Керманич знайшов там, на справжньому папері, хитромудро віддруковану на матричному принтері, незважаючи на дату — усього вісімнадцять місяців тому, — нотатку, присвячену дванадцятій експедиції.

У примітці, не прикріпленій до особової справи Ґрейс у ПУД, директорка називала топографа «такою, що має добре відчуття реальності, хорошою зміцнювальною ланкою для інших». Лінгвістку, відкинуту до прикордонної зони, назвала «корисною, але несуттєвою; можливо, небезпечним доповненням, симпатичним, співчутливим, але вузьким персонажем, що може відволікти увагу». Співчутлива — кому? Яка може відволікти увагу — від чого? І чи бажане це відволікання, чи…? Антрополога згадувала на ім’я, що заплутувало Керманича, аж доки він раптом збагнув, хто це. «Гідді буде на колегії, зрозумієш». Якийсь час він дивився на цей запис. На колегії — якій? Зрозумієш — що?

Окрім відсутності контексту, що розлючувало, ці нотатки створювали відчуття, ніби директорка ставила п’єсу або фільм, роблячи кастинг і пишучи