Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять перша. 

Можливо, мої слова подіяли на Віст. У будь-якому разі, я дві доби спокійно робив копії книг, сидячи у її маєтку бульбашці. Магиня жодного разу не наблизилась до мене, навіть слова не сказала. Так, цього разу я не обмежився вибраними закляттями, а скопіював усі мені доступні. На той час я справедливо міркував, що досягнення сьомого кола для мене малоймовірне, тож варто було поповнювати свій арсенал максимальною кількістю заклять хочаб шостого кола. 
    ⁃    Пані Віст, я завершив. Дякую вам за вашу поміч! 
Я розімʼяв заскорузлі від довгого тримання стилуса пальці, та прибрав папери до сховища. 
    ⁃    То ти вирішив, як вчиниш? 
    ⁃    Пані Віст, за ці дні моя позиція лишилась незмінною. Я, та моя команда, використають усі свої сили та можливості, щоб посісти перше місце на змаганнях. 
    ⁃    Даремно ти так, Анею. З твоїми здібностями ти міг би, за моїм невеличким сприянням, посісти гідне місце при Імперському дворі. Ти міг би очолити там гарнізон, чи навіть армію… Я навіть можу вплинути на урегулювання твого конфлікту з церквою. 
    ⁃    Пані Віст, - перебив я її - краще бути ватажком малого прийду левів, аніж очолити отару овець. Сподіваюсь, що ви розумієте мою позицію. 
Віст стисла кулаки. 
    ⁃    Гаразд, йди. Я тебе не затримую більше. 
Можливо, слід було діяти більш дипломатично, і не наживати ворогів ось так прямо, але… То усе, що вона пропонувала, було зайвим мені. Просто зайвим. Я спустився камʼяними сходами і пішов до воріт. Деякий час я очікував удару магією у спину, та того не сталося. 
Пообідні вулиці столиці були галасливими, юрби людей сунули як на транспорті дорогами, так і пішки по широким пішохідним доріжкам. Я повернув у сторону зброярні Бутча, адже третій день від нашої угоди добігав кінця. 
Двері до майстерні були зачинені, тож я постукав. 
    ⁃    Пане Бутч, це Аней, я прийшов як і домовлялися! 
Зсередини клацнув язичок замка. 
    ⁃    Пане Бутч…
    ⁃    Ходи, ходи за мною…
Старий вхопив мене за руку та потягнув за собою у кімнату за прилавком, тягнув так, що я ледь речі на полицях навколо не скидав. Кімната виявилась велетенською майстернею з поганим освітленням, але з безліччю невідомого мені виробничого магічного устаткування. Посередині приміщення, під яскравою лампою, стояв великий стіл вкритий чорною рядниною. 
На столі лежав спис. Ні, не так. На столі лежав Спис! Кольору старої кістки, він був майже точною копією звичного мені списа, подарованого Круком. Але з вістрям довшим на товщину пальця. 
Я швидко підійшов до списа і узяв його до рук. Важкий, значно важчий за спис вчителя, але і я уже не той Бойовий Майстер, котрим був того часу. Спис був неперевершеним. З широким довгим вістрям, висіченим орнаментом у вигляді луски на ратищі, та ледь скругленим втиком. 
    ⁃    Подобається? - запитав Бутч. 
    ⁃    Майстер, ви створили шедевр!
Я провів повільний прямий удар. Просто ідеальна динаміка руху. 
    ⁃    А тепер влий трохи аури і повтори цей же удар. - сказав мені Бутч. 
Не очікуючи нічого особливого, я зробив так, як він сказав. Несподівано, я помітив як удар видався набагато швидшим і, як мені здалося, вразив уявну ціль набагато далі, аніж я розраховував. Що за чортівня?! 
    ⁃    Хе-хе, помітив? 
    ⁃    Що це було, пане Бутч? 
    ⁃    Це елемент простору монстра, з тіла якого виготовлено цього списа. 
Дідько! Тепер я зрозумів, як той клятий хруст так легко бив моїх маріонеток, та й мене з ними до купи. 
    ⁃    Я навіть розраховувати не міг…
    ⁃    Я задоволений, що тобі сподобалось. Аліка, принеси пилку! - крикнув він незрозуміло кому. 
До майстерні зайшла невисока широкоплеча дівчина, років пʼятнадцяти, що тримала у руках списа Крука та вже знайому мені пилку, якою Бутч різав кінцівку хруста. 
    ⁃    Це Аліка, одна з моїх пра пра пра онук, навчаю її ремеслу, так би мовити. Аліка, привітай гостя, не забувай про ввічливість!
Та хто б казав…
    ⁃    Дня доброго, пане Аней!
Вона віддала пилку Бутчу а мені простягла спис. 
    ⁃    Добрий день, Аліка. 
    ⁃    Сто золотих! - вона простягла до мене долоню, лише я узяв його до рук. 
Розсміявшись, я віддав їй гроші, після чого дівчина швидко втекла. Це насмішило мене ще дужче. 
    ⁃    Ну, Анею, досить теревенів, треба працювати!
Я витягнув кінцівку хруста, з якої він відрізав ще шматок, а також віддав ще одне ядро монстра восьмого класу, після чого Бутч чи не випхав мене надвір і зачинив двері. Ох і сімейка! Та мені ніколи було перейматись, мені пекло, я жадав якнайшвидше вимахувати новим списом. До палацу Васи я вже майже біг. 
Небезпека! Я різко зупинився, і побачив, як мимо моїх очей пролетіла стріла. Варто їй було торкнутися землі, як пролунав потужний вибух. Вибуховою хвилею мене кинуло на дорогу, де мій політ зупинив собою великий віз. 
Звідки? Я не відчував навколо жодної сильної аури навколо, окрім Васи, палац якої був за кількасот метрів від мене. Ще одна стріла! Я застосував техніку послідовних кроків у ту сторону, з якої було зроблено постріл. За спиною у мене розгорялося справжнє пекло. Усе марно, я нікого не міг знайти! Чорт забирай, як таке можливо? Стріли точно були оброблені сильними закляттями, інакше не було б таких руйнувань. Я повернувся назад, щоб допомогти пораненим. Дідько! Десятки поранених та кілька загиблих лежали на бруківці. На дорозі горіли кілька возів і транспортних платформ. Було дві великі вирви - одна на пішохідній доріжці, інша на дорозі. Поранені, в основному посічені уламками бруківки та обгорілі, гучно кричали про допомогу. Я швидко ходив між ними, та роздавав пігулки відновлення. Нажаль, пʼятьом постраждалим вже не можливо було допомогти. Я підійшов до вирви на дорозі - кілька метрів у глибину. Скоріш за все це сила закляття шостого кола. Але хто? Віст? Ображена команда столичної академії? Грім? Чи церква? Я губився у здогадках. Це ж безглуздо! Таким ударом мене не вбити, то ж нащо?!  Який у тому сенс? Попередження? Чи хотіли розвідати на що я здатен? До мене наближались кілька сильних Бойових Майстрів з Бойовим Предком на чолі. Служба охорони правопорядку, як виявилось. Я витягнув свою золоту табличку авантюриста. 
    ⁃    Так, це в мене стріляли, - відповів я на запитання - та я не знаю хто б то міг бути. 
    ⁃    Ви бачили звідки? 
Я вказав рукою напрям. 
    ⁃    Звідти. Та я не зміг віднайти там жодної сильної аури. 
    ⁃    Цього не може бути…
    ⁃    Спробуйте самі
Предок наказав перевірити двом Майстрам усе на траєкторії польоту стріли. 
    ⁃    Гаразд, ми все перевіримо. Якщо зʼясуєте якісь нові обставини - будь ласка, повідомте нам. 
Я махнув рукою і пішов до палацу Васи. Гарного настрою як не було. Я розмірковував над тим, що сталося. Гріма та Віст все ж викреслив зі списку підозрюваних, вони дуже добре знали мої справжні здібності, тож не утнули б таку дурницю. Студенти? Занадто зухвало, як для них. Але і для церкви така спроба була наче не професійною, щоб у неї повірити. Хоча стрілок був майстром, цьому я віддав належне. Але зброя у нього заслабка, щоб на мене полювати. Що ж, лишу поки ці дві версії: студенти та церква. Ймовірно, що за деякий час вони знову повторять спробу мене усунути. 
    ⁃    О, невже мій підопічний повернувся?
Васа стояла на сходах вперши руки в боки. 
    ⁃    Ти взагалі памʼятаєш, скільки тренувань вже пропустив? Де тебе ото чорти носили? Бігом на майданчик!
    ⁃    Шановна Васа, я…
    ⁃    Ах ти вишкварок, ще нахабство маєш перечити мені?
Одним сильним рухом вона пожбурила мене у сторону тренувального майданчика і моментально підняла барʼєр, аби я не втік. Та й не збирався я. Натомість витягнув нового списа. 
    ⁃    Шановна Васа, дозвольте перевірити міць моєї захисної сфери? 
    ⁃    Ого! Спис девʼятого кола… Анею, невже ти вирішив стати серйозним, як до твоїх рук ця іграшка потрапила? Що ж, гаразд, давай перевіримо!
Богиня Війни витягнула дві свої шаблі, котрі анітрохи не поступалися класом моєму спису. А це не буде легко, подумав я за мить до того, як вона атакувала. 
Тримати сферу захисту з цим списом було набагато легше, аніж з крижаним, створеним за допомогою магії. Кілька хвилин Васа завдавала поодиноких, але сильних ударів, як одною шаблею, так і двома одразу. Атаки були сильними та швидкими, я, навіть, не завжди міг їх розрізняти чи реагувати, але сфера захисту була наче неприступна скеля - зброя скреготала та гриміла, стикаючись на шалених швидкостях. Впевнившись, що з наскоку мене не взяти, Васа розірвала дистанцію і стала серйозною. Дідько, вона хоче… Богиня Війни стала у стійку, схрестивши свою зброю, та почала рух. Так, це її сфера атаки! Жива, гостра та смертельно небезпечна сталева куля наближалася до мене. Перший же дотик струснув мене. Ухххх, віддача від ударів біллю розлилася руками, сягаючи аж плечей. Я спробував був посилити свій тиск, але марно - вона потроху, але впевнено пробивала мій захист. Тобто, я все ще встигав парирувати кожен її удар, але дистанція, на якій я це робив, усе зменшувалася, а її шаблі наближалися до моєї шиї. Якщо це не припинити, то врешті решт я точно програю. Але, навіть мої створені з мани мʼязи та кістки не могли видавати необхідну для протистояння Богині Війни міць. Принаймі, поки я був на рівні Бойового Предка. З безвиході, я влив у спис нічогеньку таку кількість аури, від чого сфера Васи вибухнула, а сама Богиня Війни відлетіла назад і вдарилася спиною об барʼєр. 
    ⁃    Що то, в біса, було?!
Під її грудьми червоніла довга горизонтальна рана, з якої повільно почала витікати кров. Вона швидко проковтнула пігулку відновлення і пальцями перевірила розірвану броню. 
    ⁃    Шановна Васа, вибачте, я не хотів! 
Зараза, я ж і дійсно не хотів, щоб таке сталося, поранити Богиню Війни під час спарингу - та гірше і вигадати неможливо…
    ⁃    Ха-ха, ха-ха-ха-ха, аха-ха-ха-ха! Нарешті! 
Васа підскочила до мене і вхопивши за грудки почала трусити мов дерево для збору врожаю. 
    ⁃    Ну! Скажи, скажи, який я тренер?! Га? Гарний же! Ха-ха-ха! 
Я взагалі перестав її розуміти. 
    ⁃    Чого мовчиш, хвали мене, хвали зараз же! Це лише моя заслуга, і ти зобовʼязаний зробити, щоб уся Імперія про це дізналася! 
    ⁃    Шановна Васа, здається, я не зовсім розумію, про що ви…
    ⁃    Ти телепень? Ти тільки що зміг поранити Бога Війни вищої ступені! Та я найкращий тренер на цьому континенті! 
    ⁃    Так, шановна Васа, ви прекрасний тренер! 
    ⁃    Ні ні ні ні, цього не можна так лишити! 
Вона прибрала барʼєр. 
    ⁃    Чекай мене тут, і нікуди, чуєш, нікуди не йди! Я миттю! 
Вона стрибнула високо у небо і щезла. Я хотів їй нагадати, що польоти над столицею заборонено, але лише махнув рукою. Якщо чесно, я не дуже розумів її піднесеного настрою. 
    ⁃    Ось, а тепер з ним!
Васа повернулася з трішки помʼятим Мунком на майданчик і знову підійняла барʼєр. 
    ⁃    Шановний Мунк… - я привітався. 
    ⁃    Боги, Васа, що ти від мене хочеш? Привіт, Анею. 
    ⁃    Бийся з ним! - гаркнула Богиня Війни на Мунка - Я хочу подивитись зі сторони, як натренований мною Бойовий Предок шматує Бога Війни! 
    ⁃    Васочко, заспокойся, давай просто поговоримо і ти розповіси, що тебе так хвилює…
Здається, я вловив суть того, що ж тут відбувається. Васа витягнула свої шаблі і тоном, що не допускав сумнівів,  повідомила нам:
    ⁃    Або ви зараз бʼєтесь, або ви євнухи за кілька хвилин. 
    ⁃    Шановна Васа… - я хтів її заспокоїти.
    ⁃    Пельку стули, малий ще! 
    ⁃    І справді, Васочко, то вже занадто! 
    ⁃    Час йде, не забувай, Мунк…
    ⁃    Вибач, Анею, але якщо ми не почнемо спаринг, вона дійсно нас відлупцювати може…
Довбане самодурство сильних… Я злетів у гору і знову дістав списа. Мунк досить вʼяло атакував мою сферу захисту мечем. 
    ⁃    Так, Васочка, я бачу що він дуже сильний, може вже досить? Я додому хочу! 
    ⁃    Мунк, або ти докладеш зусиль, або ті повії, від яких я тебе забрала, стануть тобі непотрібні, зрозумів?
    ⁃    Чорт, Васа! 
Мунк нарешті створив сферу і атакував мене. Спочатку, здається, він не сприймав мою сферу захисту серйозно, але з часом почав прикладати усі свої зусилля, аби проломити мій захист. 
    ⁃    Аней! - закричала Васа - Досить тягти, атакуй вже його, так само як мене!
Холєра, Васа, Мунк же на ступінь тебе слабший, для нього така атака матиме серйозні наслідки. До того ж, я й сам ще не розумів, як саме я зміг тебе атакувати. Я почав вливати ауру у спис. Деякий час нічого не відбувалося, та Мунк усе одно почав відступати, і врешті розірвав контакт між нашими сферами. Він зупинився і сховав меча. 
    ⁃    Васа, я вірю. Я тобі справді повірив, ще коли ти мені просто сказала, а зараз впевнився. Аней навіть своїм захистом може мене подавити, задоволена? А тепер зніми барʼєра, я додому хочу! 
Я очікував, що вона зараз вибухне. Але ні, Васа прибрала барʼєр. 
    ⁃    Давай, вали собі додому до своїх шльондр! Боягуз драний! 
Вона підійшла до мене впритул і влупила кулаком під дих так, що я відлетів на кілька метрів. 
    ⁃    А тобі, шмаркач, коли я кажу атакувати - ти атакуєш! Зрозуміло? 
    ⁃    Так, шановна Васа! 
Я сів на землю. А боляче ж, зараза! Мунк пішов до воріт садиби. 
    ⁃    Мене оточують нікчеми! - гаркнула Васа до неба на увесь квартал,  дорогою до дверей свого палацу. 
Дідько, та в неї точно не всі вдома. Я розпластався на землі і подивився на перші зорі. І як мені це сприймати? 
Наступні два тижні, окрім відвідин майстерні Бутча кожні три дні, я присвятив своєму розвитку у магії, викарбувавши на кістках близько двох десятків заклять пʼятого та шостого кола. Особливу увагу я приділив закляттям елементів часу та простору. Було навіть закляття елементу часу шостого кола, що створювало невеличку зону зупинки часу на кілька секунд. Проти Богів Війни чи магів сьомого - девʼятого кола воно буде слабким, але проти атак Бойових Предків - цілком дієвим. Я пригадав захисне закляття схибленого Рома і те, що усі його праці з магії лежали у моєму сховищі. Ідея і манила, і з тим ходити голим до смерті теж не хотілося. Або ж закляття стискання простору на невеликих відстанях могло суттєво мене прискорити. Загалом, з моїм рівнем бойових мистецтв, ці магічні сили були скоріш корисним додатком, аніж великим козирем. Та я не переставав думати над стратегією і тактикою їх використання. Але мені конче була потрібна практика. Васа ж, після тої діри у шкірі на своєму животі, вирішила, начебто курс моїх тренувань завершено, і їй саме час пожинати лаври. Як я розумів, не з великого свого розуму, вона бігала по столиці і робила мене відомим останньому жебраку у місті. І хоча я був категорично проти, та вдіяти проти цеї дубоголової нічого не міг. 
Я саме сидів у роздумах про те, як вже заспокоїти ту пришелепкувату, як вона сама до мене прийшла. 
    ⁃    Збирайся, тебе викликали до Імперського двору. 
    ⁃    Шановна Васа, що ви маєте на увазі під словом «викликали»? Я, наскільки пам’ятаю, жодного разу не присягав двору, щоб вони мали змогу отак мене «викликати»
    ⁃    Анею, то не діло так говорити. Тобі б зараз союзників знаходити а не гиркатись з усіма навколо. Тож збирайся та ходімо. Зараз! - додала вона жорстко. 
Грець з ним, сходжу з нею, дещо вона усе ж мала рацію, адже що з церквою через Крука, що з магами через Віст, горщики я вже побив. 
    ⁃    Шановна Васа, а хто хоч бачити мене хоче? Я там навіть собаку не знаю. - запитав я, коли ми сіли вже на транспортну платформу. 
    ⁃    Старший принц Візорд, головний претендент на трон Імперії. 
    ⁃    Ні, такого теж не знаю. 
    ⁃    А от він навпаки, стверджує, що ви знайомі. 
Я лишив ці слова без уваги і зосередився на внутрішніх відчуттях. Вони вже прямо кричали, що короткий період тихого життя має ось-ось завершитись. Загалом я дійшов висновку, що найкращим для мене варіантом було б тихцем зробити ноги зі столиці, не прощаючись. Але покинути команду перед самим початком змагань… Це підло. 
    ⁃    Про що ти там думаєш? 
    ⁃    Збудувати хатинку у лісі, знайти гарну дружину, народити діточок… -  про таке, шановна Васа. 
Богиня Війни з недовірою дивилася на мене. Довго так. 
    ⁃    Бреше і не скривиться! - вона вліпила мені потиличника. - Може ще пиріжки ліпити будеш? 
    ⁃    Якщо будуть смачні, то чом би й ні? 
Васа скривила обличчя і відвернулась. Здається, їй було ніяково супроводжувати мене до Імперського двору. Вона щось знала, чи теж мала якесь недобре передчуття? 
    ⁃    Приїхали, далі тільки пішки дозволено.