Читати книгу - "Бурштиновий Меч 3, Ян Фей"

Не встиг Брандо встати на ноги, як побачив перед собою непомітну чорну смугу. Він відокремив падаючий гравій і підійшов до нього. Чорна смуга була близька і далека. Це було лезо гігантської коси Бая. Чорна лінія, здавалося, змогла привернути всю увагу в просторі. Брандо фактично побачив, як жорстка срібна лінія почала прориватися під цією атакою. Це призвело до того, що порядок на цій невеликій ділянці спотворився, утворивши чорну діру, яка поглинула все.

,

Це, безперечно, була влада, яка виходила за межі, і вона не належала жодному відомому закону. У цьому полягала сила сутінків.

Не було жодних сумнівів у тому, що Бай спалила свої дві Стихії, тому вона отримала цю силу з Книги Мавікерта. Він перестав бути законом, тому що включав в себе і сам закон. Це була істина Всесвіту, одна з сил буття. Це був лише спалах блиску, але цього було достатньо, щоб засліпити всіх. Брандо відчував, що на всі питання в його попередньому житті і в цьому житті є відповіді в цей момент. Однак ціною цієї відповіді стала смерть. Цей момент був неминучим.

!

Господи мій!

. - ,

Мефістофель відчув, як у нього в цю мить волосся стало дибки. Недовго думаючи, він розправив пару чорних мембранних крил і вистрілив у бік Бая. Чорний меч у його руці згорів шаленим вогнем, а Стихія Душі згустилася навколо нього. Він в одну мить доторкнувся до сили прояву Стихії. Однак Бай лише холодно подивився на трансвестита. Чорне світло розлилося з Книги Мавікерта. Не встиг Мефістофель зреагувати, як чорне світло вже прокотилося по нижній частині його тіла. Щит Душі за мить розбився. Трансвестит закричав і покотився вниз, весь у крові, і важко впав на землю.

.

Біля нього приземлилася чорна тінь. Це була принцеса-вампірка Андреа. На щоці Андреа була довга смуга крові. Вона з ненавистю подивилася на Бая, але нічого не сказала. Вона підхопила Морфея, який був майже розбитий на шматки, і відступила. В одну мить вона зникла з входу в підземний круглий зал.

,

За мить місце, де стояв Андріке, було поховано біля зруйнованого залу. Підземний зал став історією.

.

Брандо викинув Халран Гею.

,

На цьому рівні фехтування було безглуздим. Хоча його володіння фехтуванням було близьке до Дао, до нього було ще надто далеко. Це був діалог між Стихіями найвищого рівня. Тільки Стихії могли боротися зі Стихіями. Одночасно навколо нього з’явилася незліченна кількість напрямків права. Вони перепліталися один з одним, сплітаючи найосновнішу і примітивну мову цього світу. Час і простір втратили свій сенс у цьому світі. Вони були описані як формули, і ці формули були вічними. Енергія і матерія з’явилися на двох кінцях шкали. Вони змінювалися і перетворювали один одного, з’являлися всі закони і карма. Здавалося, що минуле і майбутнє накладаються одне на одного, і вони можуть достукатися одне до одного.

Ці речі, які звичайні люди не могли зрозуміти, були гармонійними і єдиними в цьому світі. Це були одне й те саме. Здавалося, що поки людина розуміє одну з них, вона зрозуміє таємницю всього світу.

Брандо побачив енергію, що розповсюджується. Він здавався сліпучо-чорним у цьому чистому сріблястому світі. У міру того, як ця енергія рухалася вперед, закони змінювалися. Здавалося, що його розлад наростає щомиті, впливаючи на все в одну мить. Але Брандо відразу знайшов дві нитки часу і простору. Ці дві струни проходили через весь світ, утворюючи ідеальне коло. Коли він торкався цих двох струн, енергія, в якій він перебував, відразу ж розтікалася. Це було так, наче вона була всюди в цьому світі. Сьогодення і майбутнє, минуле і сьогодення. Він міг бути в будь-якій точці, і він міг бути на будь-якій позиції.

Брандо використав усі свої сили, щоб уникнути сліпучої чорноти. Здавалося, що весь світ резонує в той момент, але незабаром він зрозумів, що його дії були марними. Всі закони почали руйнуватися, і незліченні можливості, в яких він перебував, звалилися в одну точку. І він був на цій кінцевій позиції. Чорна хвиля кинулася йому назустріч.

.

Ухилитися не було можливості.

,

Але раптом перед ним заблокувалася постать. Брандо примружив очі і виявив, що це високе тіло нежиті Лорісона. Він підняв величезний меч, і з гучним ударом непереборна сила пройшла крізь тіло скелета Лицаря. Обидва вони одночасно полетіли назад і важко впали в обвалені стіни. Потім їх поховали під піском, і весь світ поринув у темряву.

. -

Брандо закашлявся, і його думки на мить зупинилися. Але він швидко оговтався і гарматним ядром вистрілив з товстого ґрунту, знову приземлившись на землю. Він струсив пісок на тілі і виявив, що поле бою зовні повністю змінилося. Звичного підземного залу не стало, залишилася лише глибока яма. Сонячне світло збиралося з усіх боків, і він не міг не примружити очі. Нежить лицар Лорісон стояв у кутку від нього. Він був не в кращому стані, ніж він. Його меч був наполовину зламаний, плащ розірваний, і всюди був порох. На грудях у нього була глибока рана, кілька білосніжних ребер були зламані. Танцюючий вогонь душі був повністю оголений.

!

Вони вдвох одночасно дивилися на небо. Там розум Хаку майже повністю контролювався Книгою Мавікерта. Вона купалася в нескінченному чорному полум’ї і перетворювалася на полум’яну людину, ніби згорить будь-якої миті. Єдине, що залишилося, це пара її незрівнянно рішучих очей, немов нескінченна одержимість підтримувала її, дозволяючи впасти в прірву, але при цьому зберегти слід ясності. Її погляд був прикутий до чорного кокона світла в повітрі.

.

Вона простягла руку, і стрічка світла, обвита навколо чорного кокона світла, полетіла до неї, принісши з собою величну силу. Ця сила змусила навіть серце Брандо закалатати. Це була сила Крові Бога Темряви. Коли сила Чорної Перлини була повністю розкрита, це було надзвичайно шокуюче.

.

Однак, незважаючи на те, що Брандо і Лорісон хотіли захопити його, вони виявили, що зовсім не можуть рухатися. Книга Мавікарта на голові Хаку випромінювала нескінченний тиск, який набагато перевищував межі її контролю. Її палаюча душа була схожа на яскраву зірку, яка рухалася до кінця свого життя, закінчуючи все поривом чудової енергії. Для порівняння, Амман, який раніше контролював проекцію стародавньої злої істоти, був схожий на дитину, що розмахує іграшкою.

, —

У