Читати книгу - "Морок, у якому тону , Ксандер Демір"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Давид
Як ми з Дашею і домовлялись, я забрав Сашу зі школи й відвіз на тренування. Думав ще почекати, відвезти назад до бабусі, проте Мія мене випередила. Виявляється, що поруч із залом тренування, зірочка має репетитора, тому вона була тільки «за», аби лишній раз прогулятись вулицями, а не йти додому. Але перед цим, ми випили трохи кави в тій самій кав’ярні. Як давно я не бачив цю малу, якщо її так можна ще назвати.
Зараз погода просто радує, на відміну від декілька днів назад. Сьогодні і сніжно, і мороз, і слизько. Добре, що хоч калюжі бруду замерзли, проте мінус в тому, що дорога стала катком. І, на жаль, затори повернулись. Тому я з горем пополам дібрався додому, а якщо точніше на квартиру до Даші, але перед цим заїхав в магазин.
-Це я.. – я увійшов до середини квартири та в ніс одразу ж вдарив пряний запах цитрусу та кориці. – Чим так смачно пахне? – я зняв з себе верхній одяг та кросівки, і пішов до кухні, де, як і здогадувався, була Малишева за плитою. Вона знову щось підспівувала і танцювала в такт музики, що грала в її навушниках. Я посміхнувся і сів за стіл, намагаючись не шуміти й не збити дівчину. Мені подобалось спостерігати за нею. Завжди подобалось. Здається, це моє улюблене хобі.
Я краще сів, схиляючись головою на руку, і продовжував дивитись на дівчину. Схоже, сьогодні їй набагато краще, що не може не радувати мене. Дівчина все ще нічого не підозрюючи, співала, підтанцьовувала і щось смачне готувала. На ній був її улюблений домашній одяг: вільні спортивні штани, оверсайз футболка і дивні різнокольорові шкарпетки. В цей раз вона не збирала волосся, то ж було помітно які вони довгі у неї, і трохи хвилясті.
-Let me be your friend. Baby, let me in. Give it to me all… - продовжувала співати Даша, крутячись навколо себе. Проте, несподівано вона замовкла, помітивши мене. –Давид?
-Ну, розглядаючи твою пропозицію, я не проти. – я розсміявся, і через це дівчина кинула в мене рушник.
-Як довго ти тут? – сказала, трохи червоніючи.
-Ну, можливо з початку першого куплету. Я дотримуюсь своєї думки, що у тебе просто неймовірний голос. І співаєш ти чарівно! – я піднявся і похлопав в долоні, доводячи Дашу до ще більш червоного буряка.
-Дякую.. – вона подарувала мені свою милу посмішку і відвернулась. – Як там Сашка? Він сьогодні раніше пішов з тренування?
-Ні. Все як завжди. Його Мія захотіла забрати. Тому я був не проти.
-Мія, як завжди, хоче більше пройтись по вулицях, ніж йти додому. – розсміялась Даша, продовжуючи готувати. – Ти зустрічався із нею?
-Так, нарешті ми перетнулись за всі ці дні. Твоя сестра не менш ділова, ніж ти. – ми посміялись і я знову пару разів вдихнув повітря, аби зрозуміти, що так добре пахне. - Що ти таке смачне готуєш? – я підійшов до дівчини ближче, встаючи позаду неї. Незважаючи, на аромат кориці, що гуляв по квартирі, стоячи тут, поруч із неї, так близько, я відчував лише її, що зводило мене з розуму.
-Глінтвейн.. кажуть він гарно допомагає, коли хворіють. – вона глянула на мене через своє плече, ледве помітно закусуючи свою нижню губу. Я одразу спіймав це, і посміхнувся.
-Ти ходила в магазин? – я відсторонився від Даші та пішов до столу, де стояв пакет з продуктами. –Тому, що якщо так, то я не радий цьому.
-Сьогодні мені вже набагато краще, і я могла сходити до магазину. Проте, ні.. Я замовила доставку. – вона награно посміхнулась, повертаючись до мене.
-Нарешті ти мене чуєш. – я натягнув край губи й дістав з пакета яскраву коробку. – І у нас знову з тобою зв’язок думок.
-Серйозно? Такий самий набір для глінтвейну? – ми вкотре розсміялись, перекидаючись поглядами.
-Я не навмисно. Вчора ти згадувала його, тому вирішив тебе сьогодні порадувати. Але не знав, що ти встигла це зробити раніше.
-Я навчилась сама вдовольняти свої забаганки. – Даша грайливо підморгнула мені та відвернулась.
-Ти завжди була самостійна, іноді занадто. Проте.. за це я тебе і покохав.. – останні слова я сказав дуже тихо, навряд чи вона мене почула, і я цього не хотів. Тому швидко, поки вона не зреагувала, я втік до ванної, аби переодягнутись.
На вечерю ми вирішили просто замовити доставку з японського ресторану, аби не морочити собі голову кулінарією. Тому смачні суші та гарячий глінтвейн гарно доповнили наш день. І до того ж усі знають: крапля алкоголю мені в організм – і я балакучий, немов не знаю хто.
-Як минув твій день? Вранці ти поїхав на майданчик, а потім по Сашка.. все добре? – запитала Даша, трохи відпиваючи гарячий напій.
-Так. Все супер. Ресторан ось-ось і буде готовий. У сина також все гаразд. Школа, друзі, тренування, бабуся, Мія, Байт, все як завжди. – я посміхнувся і всівся на стілець зручніше. –А твій день як минув? Бачу, тобі вже краще, і це супер. Проте, потрібно ще декілька днів побути дома. Для профілактики.
-Сьогодні й справді я почуваюсь набагато краще і температури навіть немає. –вона схрестила пальці, немов не хотіла зглазити, це мене насмішило. – І я не заперечую на рахунок відпочинку. Я давно не брала таку мінівідпустку. Хоч, я і не можу спати до обіду, а як завжди, шоста чи сьома ранку і я на ногах, проте.. я прочитала доволі багато нових книг.
-За день? – майже скрикнув від здивування, від чого насмішив дівчину. –Коли ти стала таким фанатом читання?
-Коли народився Саша, я часто виходила прогулятись з ним і не знала, чим себе зайняти, і Яна порадила гарний роман. Так і почалось моє кохання. – вона посміхнулась, немов хизуючись. – І справді роман був шикарним! А не так, як ти завжди глузуєш!
-Гаразд, гаразд. Визнаю, що я інколи не правий щодо цього. – поклав руку на серце.
-Інколи? – вона посміхнулась, нахиляючи голову набік.
-Інколи. – перекриви її. – Отже…За весь цей час, ти ні разу не була у відпустці? – схоже мої слова злегка засмутили Дашу. Вона прибрала з лиця свою посмішку, тяжко зітхаючи.
-Я хотіла, аби у Саші все було. Тому працювала з дня в день, відпочиваючи тільки на вихідних. Хоча і тоді я працювала, хіба що тільки з дому. І.. – вона прибрала звисаючий локон волосся за вухо, поправляючи усю свою зачіску. – І можливо через це, я звикла до такого ритму життя, забуваючи про відпустки, відпочинок і подорожі.
-Ніколи не забувай про себе, про свій комфорт, свій затишок, свій відпочинок, хобі, все що завгодно своє, прошу. – я поклав свою руку на її, від чого вона здригнулась. – У тебе знову є я. Завжди був. Тому якщо тобі потрібна якась допомога, чи щось ще, я завжди поруч і зроблю усе, що можу і не можу. – я кивнув, посміхаючись, і сів у свою колишню позу, відпиваючи більше, ніж трохи, глінтвейну.
-Тому я і запропонувала тобі поїздку в Карпати. Знала, що ти це оціниш.
-Авжеж. З тобою, куди завгодно. – ми не припиняли посміхатись і дивитись на одне одного. Немов в цьому світі існуємо тільки ми, все інше – не цікаве. –До речі, я знайшов гарний будиночок нам на вікенд. І ще деякі розваги.
-Ніколи не сумнівалася в тобі. – я підняв брови, дивлячись їй пильно в очі. – Гаразд, було. Але то помилка двох!
-Я нічого не говорив! – підняв руки догори, немов здаюсь. – Проте, якщо ти хочеш у поїздку, тобі варто якомога швидше вилікуватись. Ми й так перенесли нашу подорож на пізніше.
-Не варто було! Я вже здорова! І Різдво через п’ять днів! А ми все ще в Києві! – обурилась Даша, тяжко зітхаючи після.
-Якщо тобі завтра все ще буде краще, ми поїдемо в Карпати двадцять третього грудня, гаразд? – запропонував я, і на лиці дівчини знову з’явилась посмішка. Вона дійсно вже майже одужала, і до того ж. гірське повітря навпаки допоможе їй вилікуватись ще краще. Немає сенсу переносити подорож в який раз.
-Супер! Буду вже збирати речі! – вона і справді піднялась і вже хотіла бігти до себе в спальню, проте я вчасно спіймав її руку, повертаючи назад.
-Зачекай. У тебе є ще три дні. – я розсміявся. – То ж, зараз просто проведи цей час за вечерею. Все інше потім.
-Ти просто не хочеш, аби я тебе покидала. – брюнетка підморгнула мені, сідаючи на свій стілець, я лиш закотив очі, посміхаючись у всі зуби. Авжеж, вона просто пожартувала, аби знову підловити мене, поки я в такому стані, коли грає винце.
-Розкусила, як і завжди.
-Гаразд. Ти вмовив мене повернутись до реальності й провести вечір з тобою.
-Лише вечір? Я гадав, що повернув тебе до всіієєєї реальності, і ти хочеш провести зі мною усеее своє життя. – на мої слова, Даша лише кинула у мене серветку. Ох цей амур.
-Добазікаєшся! – знову пригрозила мені, але тепер кулаком.
-Чому ти така серйозна? Ми прекрасно знаємо про наші почуття, невже тобі так складно це визнати? – я схилився на стіл, не припиняючи стежити за її очима. Здається, мої слова застали її зненацька. – Невже, ти не така смілива, щоб говорити про свої почуття?
-Можу поставити таке запитання і тобі. – вона також схилилась на стіл, хитро посміхаючись і накручуючи на свій палець локон свого волосся. - Скажи, як це постійно змінювати дівчат, спати з ким підряд фліртувати з ними, і кожного разу представляти мене на їх місці? Чи це не так, Давид Рустамович?
Я був готовий до будь-якого запитання, проте це… повністю вбило мій мозок і дихання. Даша уважно стежила за мною, за моїми діями, диханням, словами, здається навіть моє шалене серцебиття, вона відчувала. Тому і гралась. Але чи гра це буде, якщо я перестану тримати себе в руках і накинусь на неї, якомога скоріше?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морок, у якому тону , Ксандер Демір», після закриття браузера.