Читати книгу - "Вальс на прощання"

— Хоч би хто він там був, а вечір нам зіпсував. Забрав одну нашу пані, а друга зараз і сама піде. Ходімо та проведемо Камілу.

— Ні, — сказала вона, — залишайтеся тут.

Їй не хотілося йти з ними. Тепер їхня присутність заважала їй. Ревність знову найшла на неї, немов самісінька смерть. Вона знову була під її владою й уже нікого не помічала. Каміла підвелася й попрямувала туди, куди пішов і Бертлеф із Руженою. Навздогін вона почула, як оператор повторив:

— А нехай йому всячина…

20

Перед початком концерту Якуб з Ольгою пішов за куліси, щоб потиснути Шкреті руку, а потім вони повернулися до зали і посідали. Ольга хотіла в антракті піти з концерту, щоб пробути вечір із Якубом. Той відказав, що його друг образиться, та Ольга стверджувала, що він навіть не помітить, як вони пішли.

Зала була повна, і в їхньому ряду лишилися два вільні місця.

— Ця дівчина снує за нами мов тінь, — сказала Ольга, нахилившись до Якуба, коли вони посідали.

Якуб обернув голові і вгледів коло Ольги Бертлефа, а коло Бертлефа медсестру, в якої у сумочці була отрута. Серце його на мить завмерло, та оскільки він за все життя навчився приховувати те, що було в нього на душі, то спокійно відказав:

— Гадаю, ми в тому ряду, де пан Шкрета надав вільні місця своїм друзям та знайомцям. Тож він знає, де ми сидимо, і помітить, що ми пішли.

— А ти скажеш, що спереду акустика не дуже добра, то ми пересіли після антракту в останній ряд, — сказала Ольга.

Та ось на сцену вийшов Кліма зі своєю золотою сурмою, і публіка заплескала в долоні. Коли вслід за ним з’явився Шкрета, оплески почастішали і в залі знявся гомін. Шкрета скромно тримався позаду сурмача і незграбно махав рукою, щоб дати на здогад, що головна постать концерту — гість зі столиці. Публіка оцінила зворушливу незграбність того поруху і відповіла ще дужчими оплесками. У глибині зали хтось закричав:

— Нехай живе пан лікар Шкрета!

Піаніст, що був найскромніший поміж ними трьома, то йому найменш і аплодували, вмостився на низенькому ослінчику. Шкрета сів за цілим набором барабанів, а сурмач легким ритмічним кроком походжав поміж піаністом і Шкретою.

Оплески стали гучнішими, піаніст ударив по клавішах і розпочав сольний виступ. Проте Якуб помітив, що його друг чимось занепокоєний і невдоволено роззирається довкруги. Сурмач теж помітив, що лікар збентежився й підійшов до нього. Шкрета щось прошепотів йому. Обидва нагнулися. Вони якусь мить розглядали долівку, потім сурмач узяв паличку, що впала з піаніно, і простягнув Шкреті.

Тієї миті публіка, що уважно споглядала цю сцену, знову вибухнула оплесками, і піаніст, який подумав, що то плещуть йому, заходився вклонятися, не уриваючи гри.

Ольга взяла Якуба за руку і прошепотіла йому на вухо:

— Чудово! Так гарно, що мені здається, ніби на сьогодні мої халепи закінчилися.

Нарешті озвалися й сурма з барабаном. Кліма грав, походжаючи туди й сюди ритмічними кроками, а Шкрета сидів за своїми барабанами, наче достеменний Будда.

Якуб уявив собі, як медсестра згадує під час концерту про свої ліки, як дістає пігулку і ковтає її, а потім падає, звиваючись у конвульсіях, і вмирає простісінько на місці, тимчасом як Шкрета знай барабанить на сцені й публіка аплодує йому і схвально галасує.

Раптом він чітко зрозумів, чому ця дівчина сидить у тому самому ряду, що й він: неочікувана зустріч у кав’ярні, що сталася нещодавно, була спокусою й випробуванням. Сталася вона лише задля того, щоб він наче у дзеркалі побачив своє відображення — образ людини, що дає отруту своєму ближньому. Але той, хто завдав йому це випробування (Бог, що в нього він не вірив), не вимагав від нього кривавої жертви, не потребував невинної крові. Не смертю мало скінчитися це випробування, а його, Якуба, самопізнанням, що позбавить його недозволеної моральної зверхності. Та медсестра сидить зараз у тому самому ряду, що й він, щоб останньої миті він міг порятувати їй життя. Тим-то поруч був і той чоловік, другом якого став Якуб напередодні, — він мав допомогти.

Авжеж, він зачекає нагоди, може, перерви поміж двома мелодіями, і попросить Бертлефа вийти з ним і тією дівчиною. Тоді він зможе все пояснити, і цьому неймовірному безуму настане урешті край.

Музики скінчили першу композицію, пролунали оплески, медсестра перепросила і почала виходити з ряду разом із Бертлефом. Якуб підвівся, щоб піти за ними, та Ольга взяла його за руку й затримала.

— Ні, прошу тебе, не зараз. Після антракту підемо!

Усе сталося так швидко, що він навіть не встиг отямитися. Музики вже розпочали грати наступну мелодію, і Якуб зрозумів, що той, хто завдав йому це випробування, посадив тут Ружену не задля того, щоб порятувати її, а щоб поза будь-якими сумнівами підтвердити його поразку і його приреченість.

Сурмач дув у сурму, Шкрета височів, наче той Будда, над барабанами, а Якуб сидів на стільці й не рухався. Тієї миті він не бачив ні сурмача, ні Шкрети, бачив тільки себе. Бачив, що сидить і не рухається, і не міг відвести очей від того страшного видива.

21

Коли у Клімних вухах пролунав чистий звук його сурми, йому здалося, наче це тільки він звучить, наповнюючи собою всю залу. Він почувався непереможним і сильним. Ружена сиділа в ряду безоплатних місць, що призначалися для гостей, поруч був Бертлеф (і це теж здалося йому доброю прикметою), атмосфера вечора була просто-таки чудова. Публіка слухала уважно, у доброму настрої, й це давало Клімі надію, що все скінчиться добре. Коли пролунали перші оплески, він елегантним жестом показав на Шкрету, який здавався йому того вечора бозна-чому симпатичним і близьким. Лікар випростався за своїми барабанами і помахав паличкою.

Та коли він глянув у залу після другої композиції, щоб перевірити, чи сидить там іще хтось, Руженин стілець був порожній. Він перелякався. Відтоді гра його стала нервова, він оглядав залу, стілець за стільцем, перевіряючи кожне місце, та не бачив її. Він подумав, що вона пішла навмисне, щоб не слухати його подальших умовлянь і не йти на компроміс. Де ж її тепер шукати після концерту? І що буде, як він її не знайде?

Він відчував, що грає кепсько, механічно, що думками відсутній. Та публіка нездатна була