read-books.club » Сучасна проза » Читець, Бернхард Шлінк 📚 - Українською

Читати книгу - "Читець, Бернхард Шлінк"

118
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Читець" автора Бернхард Шлінк. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 37 38
Перейти на сторінку:
я кивнув головою, і вона знову закрила простирадлом обличчя Ганни.

11

Лише восени я виконав Ганнине доручення. Та донька жила в Нью-Йорку, і я скористався конференцією в Бостоні, щоб відвезти їй гроші: чек, виписаний на суму, що лежала на ощадкнижці, і бляшанку від чаю з готівкою. Я писав їй листа, назвався істориком права і згадав про процес. Я був би вдячний, якби мав нагоду поговорити з нею. Вона запросила мене на чай.

З Бостона до Нью-Йорка я їхав потягом. Ліси пишалися бурим, жовтим, жовто-гарячим, пурпурним і багровим листом, пломеніли багрянцем клени. Мені спали на гадку картини осені в Ганниній камері. Коли гуркіт коліс і похитування вагона зморили мене, мені приснилися Ганна і я в будиночку серед барвистих осінніх пагорбів, між якими мчав потяг. Ганна була старша, ніж тоді, коли ми познайомились, але молодша, ніж тоді, коли побачилися знову, старша за мене, вродливіша, ніж давніше, і з літами ще поважніша у своїх рухах і природніша у своєму тілі. Я бачу, як вона вийшла з машини з торбинками та пакунками в руці, бачу, як пройшла через сад до будиночка, поставила торбинки і ступила переді мною на сходи. Туга за Ганною була така нездоланна, що завдавала мук. Я боронився від тієї туги, повставав проти неї, кажучи, що вона анітрохи не відповідає моїй і Ганниній реальності, реальності наших літ, наших життєвих обставин. Як може Ганна, не розмовляючи англійською, жити в Америці? Та й машину вона не вміє водити.

Я прокинувся і знов усвідомив, що Ганна мертва. Усвідомив і те, що туга тільки пов’язана з нею, але не стосується її. То була туга за рідним краєм, бажання повернутися туди.

Донька жила в Нью-Йорку на вуличці поблизу Центрального парку. Обабіч тягнулися низки старих будинків із потьмянілого піщанику, сходи з такого самого каменю вели на другий поверх. Це створювало досить сильне враження: звичайні старі будинки, майже однаковісінькі фасади, сходи за сходами, дерева, посаджені тільки нещодавно на однаковій відстані одне від одного, з кількома жовтими листками на голому гіллі.

Донька подала чай перед великим вікном, звідки в прямокутнику двору виднів садочок: де зелений, де строкатий, а де тільки купа сміття. Тільки-но ми сіли, налили чаю, вкинули цукор, заколотили, як вона перейшла з англійської мови, якою привітала мене, на німецьку.

— Що привело вас до мене? — запитала вона не те що приязно і не те що неприязно; її тон був найбезвиразніший. Про цю безвиразність у ній свідчило геть усе: поводження, жести, одяг. Її обличчя, здавалось, не має ніякого віку. Саме такими стають підтягнуті обличчя. Але, можливо, воно застигло внаслідок ранніх страждань, ще на процесі я марно намагався роздивитись її обличчя.

Я розповів їй про Ганнину смерть і доручення.

— Чому я?

— Напевне, тому, що вижили тільки ви.

— І що мені з ними робити?

— Усе, що видасться вам за доречне.

— І фрау Шміц таким чином будуть відпущені гріхи?

Спершу я хотів заперечити, але Ганна і справді багато вимагала. Роки ув’язнення мали стати не тільки накинутим покаранням, — Ганна прагнула надати їм певного сенсу й хотіла мати визнання за таке розуміння їх. Я й сказав про це.

Донька похитала головою. Я не знав, чи вона відкидає мою інтерпретацію, чи відмовляє Ганні в тому визнанні.

— А ви не можете тільки визнати, водночас не відпускаючи гріхів?

Вона засміялася:

— Ви цього хочете, правда? Які, власне, були ваші стосунки?

На мить я завагався.

— Я був її читцем. Це почалося, коли мені виповнилось п’ятнадцять, і тривало, поки вона сиділа у в’язниці.

— А як ви…

— Я посилав їй касети. Фрау Шміц майже все своє життя була неписьменна і лиш у в’язниці навчилася читати й писати.

— Чому ви робили це все?

— У нас, коли я мав п’ятнадцять років, був зв’язок.

— Тобто ви спали з нею?

— Так.

— Яка брутальна була та жінка! Як ви витримали, якщо вона вас від п’ятнадцяти років… Та ні, ви ж самі сказали, що знову почали їй читати, коли вона сиділа у в’язниці. Ви були коли-небудь одружені?

Я кивнув головою.

— І шлюб був короткий і нещасливий, ви вже ніколи не оженились удруге, а дитина, якщо вона була, в інтернаті.

— Така доля спіткала тисячі людей, і фрау Шміц тут ні до чого.

— А під час ваших контактів з нею в останні роки ви коли-небудь мали відчуття, що вона усвідомлює, що заподіяла вам?

Я стенув плечима:

— Принаймні вона знала, що заподіяла іншим у таборі й під час переходу. Вона не тільки сказала мені про це, а й докладно вивчала цю тему в останні роки у в’язниці.

Я переповів усе, що почув від начальниці в’язниці.

Моя співрозмовниця підвелася й широкими кроками заходила по кімнаті:

— І скільки ж там грошей?

Я підійшов до вішалки, де лишив свій портфель, і приніс чек та бляшанку від чаю.

— Ось.

Вона глянула на чек і поклала його на стіл. Відкрила бляшанку, висипала все з неї, знову закрила й тримала в руці, пильно на неї дивлячись.

— Як я була мала, я теж мала бляшанку від чаю, де складала свої скарби. Не таку, як ця, хоч і тоді вже були бляшанки для чаю, а з кириличним шрифтом, а напис на покришці був не надрукований, а вдавлений. Я взяла її з собою в табір, а там її потім украли.

— А що в ній було? 

— Що  завгодно. Один кучерик з нашого пуделя, квитки в оперу, куди водив мене на виставу батько, якийсь перстень, десь знайдений чи здобутий, але бляшанку вкрали не через те, що лежало в ній. Сама бляшанка і те, що можна зробити з неї, мали в таборі величезну вартість.

Вона поставила бляшанку на чек.

— У вас є якась пропозиція про використання грошей? Коли дати їх на щось пов’язане з голокостом, це буде немов відпуском гріхів, а відпускати їх я не можу й не хочу.

— Дайте неписьменним, що хочуть навчитися читати й писати. Напевне ж, є некомерційні фонди, організації, товариства, яким можна пожертвувати гроші.

— Звичайно, є.

Жінка замислилась.

— Може, є й такі єврейські організації?

— Не сумнівайтесь: коли є організації, присвячені чому-небудь, серед них є і єврейські організації. І все-таки неписьменність — аж ніяк не єврейська проблема.

Вона підсунула до мене чек і гроші.

— Зробімо ось що. Дізнайтесь, які є, тут чи в Німеччині, єврейські організації для боротьби з неписьменністю, й перекажіть гроші на

1 ... 37 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читець, Бернхард Шлінк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Читець, Бернхард Шлінк"