Читати книгу - "Долина жаху, Артур Конан Дойль"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Етті, я не можу цього зробити.
Вона ще більш упевнилася в своїй підозрі.
- Ви писали до іншої жінки! - скрикнула вона.- Я знаю це! Інакше чого б вам ховатись від мене?! Може, ви писали до своєї дружини? Хіба я можу бути певна, що ви неодружені - ви, чужинець, якого не знає ніхто?
- Я неодружений, Етті. Присягаюся! Ви для мене єдина жінка в світі. Присягаюсь на цьому святим хрестом!
Він так зблід, вимовляючи це, що вона не могла йому не повірити.
- Тоді чому ви не хочете показати мені лист? - спитала вона.
- Я скажу вам, люба,- відповів він.- Я пообіцяв нікому його не показувати, і як я не порушив би даного вам слова, так само дотримаю обіцянки, що дав її іншим. Це стосується ложі, й це таємниця навіть для вас. Якщо я злякався дотику вашої руки, то невже ви не розумієте, що це могла бути рука детектива?
Вона відчула, що тепер він говорить правду. Він пригорнув її до себе, і його поцілунок розвіяв усі її страхи та сумніви.
- Сідайте тут, біля мене. Не бозна-який трон для такої королеви, як ви, але найкращий, що його має ваш убогий коханець. Гадаю, тепер ви знову заспокоїлись, чи не так?
- Як я можу бути спокійною, Джеку, коли знаю, що ви - злочинець серед злочинців і будь-якого дня можу почути, що вас судять за вбивство? «Мак-Мердо - Чистій»,- так назвав вас учора один з наших наймачів. Це пронизує моє серце ножем!
- Що ж, гостре словечко коле сердечко.
- Але ж вони кажуть правду!
- Все це не так погано, люба, як ви гадаєте. Ми - бідні люди й намагаємось по-своєму захистити свої права.
Етті обняла коханого.
- Покиньте це, Джеку! Заради мене, заради Бога, покиньте! Я прийшла просити вас про це. О, Джеку, погляньте - я благаю вас навколішки! Навколішки прошу - покиньте це!
Він підвів її, пригорнув до грудей і спробував утішити:
- Люба моя, ви самі не знаєте, чого просите. Як я можу покинути це, порушивши присягу та зрадивши товаришів? Якби ви знали про моє нинішнє становище, то не просили б про таке. А якби я навіть і хотів того, що ви просите, то як я можу це зробити? Хіба ложа так просто випустить людину, яка знає всі її таємниці?
- Я вже думала про це, Джеку. Я все вирішила. Батько зібрав трохи грошей. Йому теж набрид цей жах, що затьмарює наше життя. Він готовий тікати. Втечемо разом до Філадельфії чи до Нью-Йорка й сховаємось там.
Мак-Мердо засміявся:
- Ложа має довгі руки. Невже ви думаєте, що вони не сягнуть Філадельфії чи Нью-Йорка?
- То їдьмо на захід, чи до Англії, чи до Німеччини, де народився батько,- куди завгодно, аби лише подалі від цієї Долини жаху!
Мак-Мердо згадав пристарілого брата Моріса.
- Вже вдруге я чую, що її так називають,- мовив він.- Справді, багатьох із вас пригнічує страх.
- Він пригнічує кожну хвилину нашого життя. Може, ви гадаєте, що Тед Болдвін простив нас? Він просто боїться вас, інакше що вже було б із нами? Якби ви бачили, якими чорними, жадібними очима він дивиться на мене!
- Хай йому грець! Я ще навчу його гарних манер! Тож послухайте, дівчинко моя. Я не можу зараз виїхати. Не можу, й квит. Проте якщо ви мені довіритесь, я по-чесному розв’яжуся з цією справою.
- З нею не можна розв’язатись по-чесному.
- По-вашому - так. Але дайте мені шість місяців, і тоді я, нікого не соромлячись, зможу покинути долину.
Дівчина радісно засміялася.
- Шість місяців! - вигукнула вона.- Ви обіцяєте?
- Може, сім або вісім. Але менше ніж за рік ми виберемось із цієї долини.
Більше Етті не допиталася нічого, але й цього було вже досить. Далеке світло трохи розвіяло морок безнадійного майбуття. Вона повернулася до батька з легким серцем - уперше відтоді, як познайомилася з Джеком Мак-Мердо.
Оскільки Мак-Мердо став членом ложі, він почав одержувати ширші відомості про справи товариства й невдовзі з’ясував, що його діяльність не обмежувалась однією ложею. Навіть майстрові Мак-Ґінті було відомо не все; кількома ложами відав - і навіть сам порядкував у них - брат вищого рангу, що називався «окружним делегатом» і мешкав у Гобсонс-Петчі. Мак-Мердо один-єдиний раз бачив його - маленького, сивого, схожого на пацюка чоловічка, що не ходив, а ковзав, кидаючи туди-сюди обережні погляди. Звали його Еванс Потт, і навіть сам майстер верміської ложі відчував до нього якийсь шанобливий острах, наче велетень Дантон до низенького, але небезпечного Робесп’єра.
Одного дня Скенлен, що мешкав разом з Мак-Мердо, дістав від Мак-Ґінті лист, до якого було додано цидулку Еванса Потта: той писав до майстра, що посилає двох «гарних хлопців» на прізвище Ловлер та Ендрюс, яким належить попрацювати в їхній окрузі. Як саме попрацювати, говорити не варто. Чи не потурбується майстер як слід приховати їх доти, доки настане час діяти? Мак-Ґінті додавав, що розголошувати цю таємницю в будинку спілки не можна, а отже, Мак-Мердо й Скенлен повинні зробити приїжджим ласку та прихистити їх у себе.
Того самого вечора вони приїхали обидва - кожен з торбиною за плечима. Ловлер був підстаркуватий, відлюдкуватий, мовчазний чоловік у чорному сурдуті, м’якому фетровому капелюсі та з сивою кошлатою бородою; він скидався на мандрівного проповідника. Його товариш Ендрюс був зовсім ще хлопчина, з милим, щирим обличчям, невимушеної вдачі; він здавався школярем, що приїхав на канікули й тішиться кожною хвилиною свободи. Обидва були непитущі й поводилися зовсім сумирно, розповідаючи, однак, досить охоче про свої минулі доручення, що зазвичай закінчувались убивствами. На Ловлеровому рахунку їх було вже чотирнадцять, на Ендрюсовому - три.
Мак-Мердо помітив, що вони готові розповідати про свої минулі геройства для того, щоб показати себе людьми, ладними добре й щиро прислужитися товариству. Мовчали вони лише про те, що їм належало виконати тепер.
- Нас обрали тому, що ні я, ні цей хлопчина не п’ємо,- пояснив Ловлер.- А отже, нічого зайвого не вибовкнемо. Не питайте нас ні про що, бо це наказ окружного делегата.
-
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина жаху, Артур Конан Дойль», після закриття браузера.