read-books.club » Пригодницькі книги » Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук 📚 - Українською

Читати книгу - "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"

319
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Щаслива зірка полковника Кладо" автора Ростислав Феодосійович Самбук. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 40
Перейти на сторінку:
мусимо знайти вихід. Ну ж бо поміркуймо. Єдине, в чому можемо бути певні, — Крейцберг не знає, що я тут. Отже, хтось натрапив на твій слід, Віллі, й твоїй особі надається великого значення: гауптштурмфюрер Крейцберг — не якийсь пішак, і його даремно сюди не пошлють. Гадаю, Крейцберг має завдання або вивезти тебе до Німеччини, або знищити. Справа з вивезенням непевна, залишається ліквідація. Він і перебрався до пансіону, щоб вивчити всі твої звички, а потім десь непомітно…

Віллі потер підборіддя. Запитав:

— А що станеться, коли побачить тебе?

— Біс його зна… — відверто признався Дюбюель. — І все ж ми маємо деякі переваги. По-перше, ти вже знаєш, хто насправді новий пожилець пансіону і для чого він тут. А він вважає, що нікому це не відомо. З цього й треба скористатися.

— Але ж, побачивши тебе…

— Я непомітно виїду. Чи, краще, вдам із себе хворого.

— А з Крейцбергом?

— Сам не ризикне підняти на тебе руку. Мусить мати помічників. І треба встановити, хто вони.

— Чи вони нас, чи ми їх, — роздумливо мовив Віллі, — а без галасу, певно, не обійдеться.

— Так, на Альтдорфі треба ставити хрест. В разі удачі перебазуєшся в Монтре. Далі від Берна й Цюріха, але ближче до Лозанни й Коломба.

— Може, — раптом запропонував Віллі, — мені тихенько зібратися — і до Монтре? І тобі теж? Поки ці нишпорки про тебе не винюхали?

— Спершу і я так подумав. Та не знаємо, хто вивів на тебе Крейцберга. Ти — в Монтре, а гауптштурмфюрер — слідом… Тепер маємо хоч якусь перевагу, а в Монтре — ніякої.

— Логічно.

— А якщо логічно, то йди, чоловіче, спокійно обідати і дивися в чотири ока. Бо це єдине, що може нам допомогти.

— Але ж і ти не обідав.

— Пусте… Покоївка принесе в кімнату.

За обідом хазяйка відрекомендувала нового мешканця пансіону:

— Гер Руперт Кленк, панове. Комерсант із Дрездена.

Як на комерсанта, гер Кленк був надто підтягнутий, і Віллі Бут подумав, що він, навіть не знаючи, хто такий насправді цей «комерсант», все одно впізнав би в ньому військового.

Крейцберга посадили на місце фрау Шмербрюхен, якраз навпроти Віллі. Як і сподівався Бут, гауптштурмфюрер до нього забалакав. Почав із стандартних у таких випадках фраз про погоду, відпочинок, моціони й теренкури.

Віллі охоче відповідав гауптштурмфюрерові, йдучи назустріч його погано прихованому прагненню одразу мало не заприятелювати.

Дізнавшись, що після обіду Віллі майже щодня ходить у сусіднє селище («Три кілометри туди, три назад — чудовий моціон, гер Кленк, до того ж під час цих прогулянок я обмірковую сюжети своїх творів»), Крейцберг попросив показати йому дорогу.

— Звичайно, я не набридатиму вам своїм товариством надалі — застерігся, — бо, певне, творчий процес потребує усамітнення.

Бут завважив у цих словах ледь помітну іронію і подумав, що з гауптштурмфюрера Крейцберга ніколи не вийде справжнього розвідника. Зрештою, який взагалі з нього розвідник — звичайнісінький різник.

Перш ніж погодитися з пропозицією Крейцберга, Віллі трохи подумав: дорога до селища пустельна, весь час петляє над прірвою, і якщо гауптштурмфюрер захоче прибрати його… Віллі стало лячно, та одразу опанував себе: Крейцберг не зважиться на це сьогодні — побоїться швейцарської поліції.

— Із задоволенням покажу дорогу, — мовив, — та не знаю, чи сподобається вам моє товариство: я ходжу повільно — шість кілометрів за півтори години…

— О-о, це саме для мене! — заусміхався Крейцберг. — Бо серце останнім часом не зовсім…

Віллі ковзнув поглядом по його біцепсах, що вгадувалися навіть під вільного крою піджаком, і знову ляк на мить закрався йому в душу: він не з слабосилих, та з Крейцбергом буде не так-то легко впоратися.

Бут взув туристські черевики на товстій підошві й про всяк випадок поклав пістолет у зовнішню кишеню плаща.

Крейцберг ішов, застромивши руки до кишень: Віллі намагався триматися весь час на півкроку позаду й попід горою, навислою над дорогою, — далі від лівого обривистого краю. Крейцберг весь час голосно вихваляв краєвиди, які розстелялися за кожним закрутом. Віллі лише підтакував і полегшено зітхнув, коли, нарешті, за одним з поворотів побачив селище. Сподівався, що гауптштурмфюрер відстане од нього, й недвозначно натякнув на це, торкнувшись пальцями крисів капелюха й подякувавши за приємне товариство, та Крейцберг повернув назад разом із ним, розпитуючи, чи є ще дороги до селища і куди вони ведуть.

Бут насторожився: навіщо Крейцбергові знати це? Певно ж, запитує не із звичайної туристської цікавості.

Розповів, що з селища можна дістатися бруківкою, — всього кілометра півтора, не більше, — на асфальтоване шосе, яке з'єднує Цюріх з Давосом, і побачив, що це повідомлення потішило гауптштурмфюрера. Не треба було великого розуму для висновку — Крейцберг спробує саме на цій безлюдній гірській дорозі розправитися з ним. Нема нічого простішого: разом із своїми помічниками наздоганяє на машині, пропонує підвезти чи вигадав щось інше, впихає в автомобіль і…

А коли зчиняєш галас, беруть тебе ніжно під руки, підводять до краю урвища, і летиш ти із стометрової височини, б'ючись об гострі прискалки.

Вони повернулися до пансіону. Віллі протупотів під Дюбюелевими дверима й щось голосно сказав покоївці — давав знати, що з ним усе гаразд і що ввечері вони зустрінуться. Замкнувшися, швидко переодягнувся й визирнув у вікно, що виходило на подвір'я пансіону. Наймаючи ці кімнати, Віллі погодився на всі умови хазяйки, а вона запросила недешево, натякнувши, що покої подобались неодруженим, особливо таким молодим і гарним, як пан Бут. Річ у тім, що в другій кімнаті були ще одні двері — на сходи; ними можна було спуститись у двір, брама якого виходила на сусідню вулицю. Хазяйка, посміхнувшись, пояснила, що за невеличку додаткову платню вона може забезпечити пана Бута ключем від хвіртки в брамі, і Віллі негайно погодився, також лукаво посміхнувшись: нехай ця стара пройда і справді думає, ніби другий хід йому потрібний для любовних пригод.

1 ... 36 37 38 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук» жанру - Пригодницькі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Щаслива зірка полковника Кладо, Ростислав Феодосійович Самбук"