Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"

змалечку сподівався дива, подивлявся і захоплювався батиром Багенбаєм, аж доки батько не привів собі в аул нову токал, шістнадцятилітню Шолпан з

роду тюре, з ханського роду чінгізідів, тих, які від якогось прадавнього

коліна вважали себе нащадками знаменитого Чінгісхана, численні діти

котрого мали таких самих численних нащадків і по цілому казахському

безкрайому степу, і в усіх далеких далях, як здавалось Айдарозі, рід тюре-

чінгізідів завжди стояв вище за всіх. Так велів закон роду, так повелось, так

мало бути.

Багенбай вихопив юну Шолпан з полону під час однієї з сутичок із

ойротами просто з сідла чужинця, якого пробив своїм могутнім списом.

Врятована від чужинських загарбників дівчина, якого б походження не

була вона і якого б; походження не був її рятівник, за степовими законами, могла при бажанні воїна, що врятував її, стати його дружиною.

Шолпан була на диво гарна, та ще й дочка одного із синів султана

Молодшого жуза Сарсинбая.

Багенбай привіз її в аул, поставив їй чудову білу юрту і весь вільний час

тепер проводив у неї.

Плакала ночами Айдарова мати, засумував і Айдар. Він уже підріс на той

час, шістнадцятий рік його повнив силою, міць у ньому буяла, й коли він

побачив Шолпан поряд з батьком, завирувало в

ньому щось таке, чого він не міг ні пояснити, ні визнати навіть потайки

самому собі, але ніби перетяло його щось на повному ска-ку, як стріла, що

намертво забила іскрометного тулпара.

Скочив на коня, як тільки батько повів дівчину у юрту, і помчав у степ.

Вітер хльостав йому в обличчя, а він пришпорював коня, гнав його

чимдуж і раптом відчув, що сльози течуть йому з очей — чи то під вітру, чи

то болю й образи на все на світі, чи то від розуміння приниження власної

матері, яка тепер вже ніколи не буде улюбленою дружиною батира, його

батька, чи то від гарячих очей жінки, під якої не відводив погляду і яка, здавалось, раз у раз позирала саме на нього, саме так, як хотів би він, щоб

дивилась на нього отака дівчина, як Шолпан.

Час минув. За півроку Багенбай знову вирушив у військовий похід, і не

було його довгі місяці. Шолпан потроху прижилась в аулі. З дитиною, щоправда, не ходила ще, і старші жінки Багенбая почали поговорювати, чи

не безплідна вона, бо зло на неї, як на всяку молодшу улюблену жінку, не

могли не таїти і злораділи тому, що ще не мало під собою ніякої.ознаки

правди. А все ж, а може? От тоді згодом Багенбай перестане її цінувати. Що

ж то за жінка, що не родить чоловікові від нього нащадка?!

А Шолпан, як часто велося в тих ханських родах, мала норов крутий і

свавільний, швидко зрозуміла свої права й можливості в родині Багенбая. А

таки були вони, бо все найкраще Багенбай зараз віддавав їй. І юрту їй

поставив білу, чепурну, і туленгутів-рабів їй дав до послуг, бо, як і в

кожному аулі, були тут свої невільники-туленгути, що робили чорну роботу

і не мали ніяких прав. Ось із таких була мати його, Айдара, із таких.

Зо два місяці минули, відколи Багенбай поїхав з аулу, і чи не вперше

Айдар не шкодував так за батьком. Холодом відчуження повіяло до нього

через усе, що сталося, холодом, який мішався з болем, щемом і бажанням

вирватися й собі геть, на війну, кудись, де міг би він виявити себе, показати

свою мужність, довести колись, що він не гірший за батька.

Уникав він зустрічей з Шолпан, але так довго не могло бути, і

зазнайомився ближче, навіть заприязнився, і стало йому від того якось

легше, ніби більше вибачав батькові сподіяне.

А Шолпан ніжилась у м'яких кошмах, розчісувала своє довге, мало не до

п'ят, волосся, дивилася скоса на Айдара й усміхалась. Раз у раз просила те

чи інше, якоїсь допомоги, якоїсь поради.

Айдар почав учащати до юрти Шолпан.

І врешті сталося те, що мало статися, що десь було написано у книзі

життя, що означало виламану і викривлену дорогу Айдарову у житті, і те, що сталося, було тільки початком.

Якось він забіг у юрту Шолпап вже надвечір, повернувшись з

полювання, бо обіцяв їй уполювати лисицю, і врешті звір, якого підстрелив

того дня, видався йому гідним подарунка, таку мав пухнасту шерсть, таку

лискучу і таких гарних відтінків. Чудова шапка

може бути для батькової токал, думав Айдар і, простягнувши жінці

подарунок, раптом завмер, бо помітив у її очах якийсь дивний вогонь, ніби

полум'я палахкотіло у глибині чорних очей.

Вона лежала на кошмі, не встала, коли зайшов Айдар, а тільки міряла

його поглядом, а потім сказала принести їй лисицю ближче.