Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

ПЕТРЕНКО

Євген Дем’янович

(нар. 5.4.1950)

Громадський діяч, історик, дослідник Кубані, один із перших ініціаторів і організаторів відродження Українського козацтва; головний отаман Українського козацтва, заступник гетьмана Українського козацтва (13.10.1991 – 13.10.1994); козацький полковник.

Нар. в ст. Кримська на Кубані у козацькій родині, яка веде родовід від українських козаків, що переселилися на Кубань у 1809 р. з Полтавської та Чернігівської губерній. Предки П. у 1862 р. були в числі перших поселенців новостворених закубанських станиць – Неберджаївської та Нижньобаканської. Прадід по матері Самко Аврам Іванович наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. був отаманом ст. Нижньобаканської.

Закінчив історичний факультет Кубанського державного університету (1976). Працював викладачем історії у школах ст. Кримської (1976 – 1979), Києва та Київської області (1979 – 1990). Науковий співробітник Ін-ту історії НАН України (від вересня 1990). Отаман Мінського куреня Козацького товариства Київщини (1989 – 1990). Делегат Установчої великої ради Українського козацтва (15.9.1990). Як гість, брав участь в Установчому з’їзді Кубанської козацької ради (12 – 14.10.1990). Крайовий отаман Козацького товариства Київщини (20.4.1991 – листопад 1991; жовтень 1998 – жовтень 1999) Українського козацтва. Головний отаман Українського козацтва, заступник гетьмана Українського козацтва (В. Чорновола) (13.10.1991 – 13.10.1992), заступник гетьмана Українського козацтва(В. Муляви) (13.10.1992 – 13.10.1994). Сотник Київської міської сотні ім. князя Святослава (20.5.2001). 25 серпня 2001 р. на Установчій раді Всеукраїнської Звичаєвої Громади Українського козацтва, що стоїть на засадах Рідної української віри, обраний її гетьманом.

Кандидат історичних наук (1997), тема дисертації– “Переселення козаків і селян України на Кубань” (1792 – 1917).

Нині живе у Києві, одружений, має сина.

ПІВЕНЬ

Олександр Юхимович

(16.6.1872 – 7.4.1962)

Популярний народний поет-чорноморець, фольклорист, етнограф, прозаїк, драматург, кобзар; отаман ст. Павлівської.

Нар. в ст. Павлівська Єйського відділу Кубанського козацького війська. Закінчив Духовне училище в м. Катеринодарі. Засновник першої гімназії (1901) в ст. Павлівській. Автор збірників козацьких пісень, козацького фольклору, зокрема гумористичного: “Сім кіп брехеньок”, “Чорноморські витребеньки, або Три мішки гречаної вовни”, “Весела козацька старовина”, “Веселим людям на втіху”, “Торбина сміху та мішок реготу”, “Козацькі жарти та сміхи усім людям для втіхи”, “Смійся, регочись та за боки берись” та ін. (всього 28 книг). Його книги витримали 25 перевидань, поширювалися й у вигляді грамофонних записів. Писав на чорноморській говірці української мови. Під час революційних подій 1917 – 1920-х рр. працював як талановитий пропагандист, закликав “стояти під козацькими прапорами” проти більшовицької навали. Його виступи збирали десятитисячні аудиторії. В березні 1920 р. емігрував до Грузії, потім виїхав до Криму, а звідти – на о. Лемнос. Із 1921 р. – в Югославії. Співпрацював із козацькими виданнями. Помер у м. Дармштадт (Німеччина). Після смерті вийшов упорядкований ним двотомний “Кубанський кобзар” (Провіденс, США, 1982). Кілька його дітей загинули в ЧК.

ПОГИБА

Петро Йосипович

(1900 – після 1922)

Військовий діяч; поручик царської армії, сотник Армії УНР, помічник (заступник) подільського отамана Семена Хмари-Харченка (1921), повстанський отаман (1922), помічник (заступник) команданта Подільської повстанської групи Якова Орла-Гальчевського та суддя штабу групи (від 1 травня 1922 р.).

Нар. на Кубані (під м. Армавір). За освітою правник. В Армії УНР – на різних посадах, зокрема, був сотником української вій­ськової юнацької школи. Наприкінці 1920 р. разом з іншими був інтернований до табору м. Каліш (Польща). Повернувшись в Україну, з весни 1921 р. діяв на чолі кінного повстанського загону (50 козаків) у Летичівському та Кам’янець-Подільському повітах Подільської губернії. В 1922 р. мав 22 роки. Чекісти характеризували П. як “незвичайно хороброго”, винахідливого старшину, який мав великий авторитет серед населення і партизанів. За свідченням Я. Гальчевського, “Погиба був інтелігентним, рухливим, енергійним, розвинутим розумово, мав багато військових знань. Вдачу мав ве­селу, жартівливу… Був карний, сміливий і вироблений”. Здався властям (за ін. даними потрапив у полон) 15 листопада 1922 року. Співпрацював із ворогом.

ПОДУШКА

Іван Прокопович

(? – 21.2.1895)

Поет.

Нар. в селянській родині Ростовського повіту Катеринославської губ. Освіта домашня. Велику роль у його житті відіграло знайомство з “Кобзарем” Тараса Шевченка. Єдиний збірник його віршів – “Починок” (Таганрог, 1871). Вплив “Катерини” Тараса Шевченка виразно помітний у повісті “Попівна”. Улюбленому поетові П. неодноразово присвячував вірші, н-д, “До парсуни Т. Г. Шевченка”, “Могила”. Намагався написати поетичний варіант “Тараса Бульби”М. Гоголя. Помер у м. Єйськ.

ПОЛИВАН

П.К.

Дипломат; секретар дипломатичної місії Української Держави при кубанському уряді (1918).

Під час трусу в українському посольстві в Катеринодарі, який у ніч на 20 листопада 1918 р. вчинили денікінці, П. був заарештований. Невдовзі йому з-під арешту вдалося втекти.

ПОНЯТЕНКО

Прокіп Дмитрович

(1878 – після 1933)

Громадсько-політичний діяч, редактор; член катеринодарського підпільного гуртка “Полтавців” (складової частини РУП), консул УНР у м. Катеринодар.

Нар. у родині козака в м. Полтава. Закінчив земську школу та міське училище у Полтаві. До Катеринодара приїхав31 жовтня 1902 р., поселився разом із Симоном Петлюрою. Працював писарем. У грудні 1902 р. допитувався у справі про антиурядову пропаганду (поширення листівок серед робітників і ремісників Катеринодара). В 1905 р. – головний редактор видавництва РУП (Львів) і журналу “Вільна Україна”. В 1919 – 1920 рр. – член української дипломатичної місії УНР у Варшаві. Після поразки Визвольних змагань повернувся наКубань. В 1933 р. взяв участь у похороні С. Ерастова в м. Сухумі. Подальша доля невідома.

ПОПКО

Іван Демидович

(28.8.1819 – 30.8.1893)

Історик, письменник, етнограф, мовознавець, військовий діяч; предводитель дворянства в Кубанській, Терській областях і Ставропольській губернії, генерал-лейтенант російської армії.

Нар. у родині священика Тимошівського куреня Чорноморського козацького війська. Закінчив духовне училище і Астраханську духовну семінарію. Навчався в Московській духовній академії. Учасник війн із черкесами, Кримської кампанії 1853 – 1856 рр.,