read-books.club » Публіцистика » Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"

266
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921" автора Олександр Іванович Удовіченко. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 63
Перейти на сторінку:
Бірзула — Умань — Володарка.

2. Середня група (1-й і 3-й галицькі корпуси й Запорозька група) під командуванням генерала А. Кравса має зайняти район Сквира — Козятин — Бердичів із заслоном на Житомир.

3. Група західна (2-й галицький корпус і група Січових Стрільців) під командуванням полковника Вольфа має зайняти Шепетівку із заслонами на північ і північний захід.

Наші сили складалися з двох армій — Галицької і Наддніпрянської. Галицька Армія мала три корпуси і команду етапу — всього 80 000 люду, сюди ж входили до 40 000 багнетів і шабель, до 80 гармат і 546 кулеметів. Наддніпрянська Армія складалася з трьох груп: Січових Стрільців, Запорозької, Волинської і четвертої повстанської під назвою Київська. Опріч того, до армії входили дві окремі дивізії — 3-я й 9-а; 2-а дивізія була в стані переформування. Наддніпрянська Армія мала до 29 000 - 30 000 люду та 5000 мобілізованих, які за браком зброї перебували в запіллі. Всього було до 35 000 бійців, 90 гармат, 533 кулемети, 9 бронепотягів, б панцерних самоходів.

Загальна кількість бійців обох армій доходила до 85 000 людей. Сюди треба додати 15 000 організованих повстанських відділів, що чинили за вказівками штабу Дієвої Армії.

Зв'язок між групами і Штабом Головного Отамана був добре налагоджений за допомогою телеграфу. Організація запілля була слабшою. Війська мусили власними силами забезпечувати себе харчами й одягом. Запасу амуніції ніякого, крім того, що війська мали при собі. Медична допомога через брак медикаментів була в жахливому стані. Вже розпочиналась епідемія тифу. Для перев'язки поранених не було бандажів, йоду. Через блокаду кордонів України закуплений за кордоном запас медикаментів не було змоги доставити.

Щодо сил Червоної Армії, то на півдні Правобережної України оперувала 14-а совєтська армія в складі 45-ї, 47-ї та 58-ї дивізій, окремої інтернаціональної бригади, матроських відділів і залог різних етапів і міст. Усього — до 35 000 багнетів.

На Київському і Коростенському напрямках оперувало до двох дивізій, які були досить ослаблені, в загальній кількості до 12 000 багнетів та з резервом у 3000 - 4000 бійців. Бойову силу Червоної Армії значно ослабляли наші повстанці.

Події на фронті розвивалися так:

Західна група полковника Вольфа 13 серпня переходить у наступ та своїм правим ударним крилом займає місто Остропіль, а 14 серпня — Старокостянтинів. Бригади 2-го галицького корпусу, особливо 7-ма, під командуванням полковника Бізанця 15 серпня досягають Попонного, а лівим крилом підходять до Шепетівки.

Січові Стрільці, підтримані бронепотягом “Вільна Україна”, також 15 серпня виходять на лінію річки Хомора, захопивши в полон цілий курінь 2-го совєтського полку.

На 17 серпня 2-й галицький корпус зосереджується в районі Попонне — Миропіль, а Січові Стрільці — в Шепетівці. До групи приєдналося багато повстанців. Ця група виконала своє завдання.

Середня група генерала А. Кравса двома галицькими корпусами просувається вздовж залізниці в напрямку на Козятин, а Запорозький корпус іде праворуч. До 17 серпня корпуси займають: 3-й — лінію Чорнятин — Курава (в 10 км на північ від ст. Калинівка—фронтом на Козятин), 1-й галицький корпус у Калинівці збирається йти на Бердичів. Запорозький — виходить на лінію Вівсяники — Самгородок та в бою під Липовцем бере до 500 полонених. 9-а галицька бригада в бою за Калинівку зазнала важких втрат.

На 19 серпня 3-й галицький корпус захоплює Козятин; 1-й галицький корпус у напрямку на Бердичів захопив Райгородок; Запорожці перетяли залізницю на північ від Козятина, і одна його дивізія рушила на Сквиру.

21 серпня 1-й галицький корпус зайняв Бердичів.

Східна група під командуванням отамана В. Тютюнника (1) ще не зосередилася, тому не змогла свого часу розпочати наступ. На фронті фактично билася лише одна 3-я дивізія, що за свою стійкість у боях за Вапнярку одержала назву “Залізної”.

Не було достатньо виявлено сили ворога та його наміри (крім 45-ї совєтської дивізії), але штабові було ясно, що з рухом наших сил на Київ, як і під загрозою дій Добрармії, сили 14-ї Червоної Армії, що оперували у південній частині Правобережної України, мусили або відступати на північ, або капітулювати. Штаб середньої групи вирішує перетяти шляхи відступу ворога, для чого намітив два оперативних напрямки для наступу, а саме: на Бірзулу (група полковника Удовиченка) та другий — на Христинівку — Умань. Для операцій в останньому напрямку було призначено повстанські дивізії (5-а та 12-а) під командуванням отамана Ю. Тютюнника.

15 серпня отаман Тютюнник зі своїми повстанцями вирушає з району Жмеринка через Гайсин, Брацлав на Христинівку, яка вже була захоплена місцевими повстанцями. 19 серпня одна дивізія отамана Юрка Тютюнника увійшла до Умані, друга — в Христинівку, а окремі відділи просувалися на Шполу.



Розділ 27
Ситуація в Україні до 22 серпня. — Плани червоного командування. — Бойові події на фронті Української Армії з 23 до 29 серпня. — Зустріч з Добрармією. — Вапнярська операція

На Лівобережній Україні становище для червоних утворилося справді небезпечне. 12-а совєтська армія була розбита армією Денікіна та відходила на північ. Перехоплене повідомлення совєтського радіо від 12 серпня характерно передає становище на фронті: “Армія бєжіт, командний состав отсутствуєт, ми катимся, как яблока, неізвєстно, гдє остановімся”.

Добрармія розбила також червоних в Донецькому басейні та гнала їх на Харків — Курськ. Окремий відділ Добрармії під командою генерала Бредова йшов до Києва вздовж Дніпра.

16 серпня Добрармія вийшла на лінію Черкаси — Золотоноша. Кіннота Добрармії сфорсувала Дніпро в районі Катеринослава — Олександрівська і рушала на Знаменку. 21 серпня Терсько-Кубанська дивізія зайняла станцію Цвітково і висунула передові відділи на Білу Церкву та Христинівку.

Отаман Тютюнник з Христинівки висунув свої бронепотяги й авангард на Тальне — Шпола назустріч частинам Добрармії. Фактично залізничні шляхи для відвороту 14-ї совєтської армії на північ були відрізані.

На Херсонщині застряли три дивізії 14-ї армії: 58-а дивізія — в районі Херсон — Миколаїв, 47-а дивізія, що з Одеси перейшла до Бірзули, та, нарешті, 45-а дивізія з окремими відділами билася під Вапняркою проти групи полковника

1 ... 36 37 38 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921, Олександр Іванович Удовіченко"