Читати книгу - "Мауглі"

— Може, й бачили, бо на світанні я валялася в куряві біля воріт і тихенько муркотіла. Тепер, Братику, нам більше нічого робити. Ходімо полювати зі мною і з Балу, він знайшов нові вулики і хоче показати їх тобі. Всім нам хочеться, щоб ти залишився з нами. Не дивися так на мене: такого погляду навіть я боюся. Пам'ятай: чоловіка й жінку не кинуть у Червону Квітку, а в Джунглях усе гаразд. Хіба не правда? Забудьмо Людську Зграю.

— Забудемо її, але трохи пізніше. А де сьогодні вночі пасеться Хаті?

— Де прийдеться і Мовчальник нікому про те не звітує. А хіба що? Що може зробити Хаті такого, чого ми не зуміємо?

— Накажи Хаті з його трьома синами з'явитися сюди до мене.

— Знаєш, Братику, незручно казати Хаті «іди», «прийди».

Пам'ятай, він Повелитель Джунглів, і, перш ніж Людська Зграя змінила вираз твого обличчя, Хаті навчив тебе Владичних Слів Джунглів.

— Мені це байдуже! Тепер у мене є Владичне Слово для нього. Накажи йому негайно прийти до Мауглі-Жабеняти. Якщо ж він не послухається одразу, звели йому прийти поговорити про розорення полів Буртпора.

— «Про розорення полів Буртпора», — кілька разів повторила Багіра, щоб не забути. — Я іду. В найгіршому випадку Хаті розгнівається — і тільки. А я пожертвувала б місячним полюванням, аби лише почути Владичне Слово, що змусить Мовчальника щось зробити.

Пантера пішла, залишивши Мауглі, який з несамовитою люттю втикав ніж у землю. Хлопчик ніколи в житті не бачив людської крові і — що було для нього важливіше — ні разу не чув її запаху до тих пір, поки понюхав кров на мотузках, якими була зв'язана Мессуа. Мессуа поводилася з хлопчиком ласкаво; Мауглі ж у міру свого почуття любові любив Мессуа так само гаряче, як ненавидів решту людського роду. Та, незважаючи на свою ненависть до балачок людей, до їхнього боягузтва й жорстокості, хлопчик нізащо в світі не позбавив би життя Людину, щоб іще раз відчути жахливий запах крові. Мауглі склав простіший, зате досконаліший план; подумавши про те, що це одна з вечірніх розповідей Бульдео під смоквою навела його на таку думку, хлопчик засміявся.

— Це й справді Владичне Слово, — шепнула Багіра на вухо хлопчикові, — слони паслися біля річки і зразу ж послухалися, наче буйволи. Глянь, ось вони йдуть.

Хаті та його три сини, як і завжди, підійшли мовчки, без жодного звуку. Річковий мул ще не обсох на їхніх боках; Хаті йшов, задумливо дожовуючи зелене стебло банана, зрізане іклами. Але кожен м'яз величезного тіла старого слона показував Багірі, здатній помічати все довкола, що це не Повелитель Джунглів розмовляє з Людським дитинчам, а той, хто боїться, прийшов до того, хто не знає страху. Перевалюючись із боку на бік, услід за батьком йшли три сини.

Мауглі не встиг підвести голову, як Хаті сказав йому: «Доброго полювання». Перш ніж озватися, хлопчик змусив старого слона довго переступати з ноги на ногу, похитуватись і струшуватись. А заговоривши, Мауглі звернувся не до слонів, а до Багіри:

— Розповім тобі, що мені вдалося почути від мисливця, на яким ми ганялися. Мова йде про одного старого і мудрого слона… Той слон попав у пастку, і гострий кілок обідрав йому шкуру від ступні аж до самого плеча, залишивши білий слід. — Мауглі підняв руку, і, коли Хаті повернувся, при світлі місяця на його боці було ясно видно довгий білий шрам, наче старого слона хльоснули розпеченим залізом.

— Люди витягли його із пастки, — провадив Мауглі, — але могутній слон розірвав мотузки, втік і переховувався, поки зажила його рана. Згодом якось уночі він прийшов на поля цих же мисливців. Тепер я пригадую, що у слона було три сини. Все це трапилося багато-багато дощів тому і дуже далеко звідси, на полях Буртпора. Що ж сталося з цими полями до наступних жнив, Хаті?

— Я скосив їх з моїми синами, — відповів Хаті.

— А потім, коли їх знову зорали? — спитав Мауглі.

— Їх більше ніколи не орали, — відповідав Хаті.

— А що ж сталося з людьми, які жили поблизу зелених полів? — запитував Мауглі.

— Вони втекли.

— Аз хатинами, в яких спали люди? — запитував Хлопчик.

— Ми вщент поламали їхні покрівлі, а потім прийшли Джунглі і поглинули стіни, — відповів Хаті.

— А потім же що? — спитав хлопчик.

— Джунглі зайняли весь простір, який я можу пройти за дві ночі із заходу на схід, і за три — з півночі на південь. Ми напустили Джунглі на п'ять сіл; у цих селах, на стернях і на ріллі, немає й понині жодної Людини, яка б збирала там собі їжу. Отак ми спустошили поля Буртпора, я і мої три сини. А тепер скажи мені, Людське дитинча, як ти про це дізнався? — спитав Хаті.

— Сказала одна Людина. Виходить, що навіть Бульдео іноді каже правду. Славно зроблено, Хаті з білим шрамом, але на другий раз треба зробити ще краще, бо цим керуватиме Людина. Ти знаєш село Людської Зграї, яке вигнало мене?

Його жителі ледачі, дурні й жорстокі, вони розважаються своїми ротами і вбивають слабшого себе не для їжі, а задля втіхи. Наситившись, ці люди вкидають у Червону Квітку своїх одноплемінників, — я бачив це на власні очі. Вони не повинні більше тут жити. Я їх ненавиджу.

— Так убий їх, — підбираючи жмуток трави і струшуючи її об свої передні ноги, озвався молодший із синів Хаті і знов відкинув геть траву, а його маленькі червоні очі боязко забігали.

— Навіщо мені білі кістки? — сердито відказав Мауглі. — Хіба я вовченя, щоб бавитися на сонці закривавленим черепом? Я вбив Шер-Хана, і його шкура лежить на Скелі Ради; але… але я не знаю, де подівся Шер-Хан, і мій шлунок усе ще порожній. Тепер я візьму те, що можу мацати й бачити. Напусти Джунглі на село, Хаті!

Багіра здригнулась і прищулилася. Коли б