Читати книгу - "Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя"

з нас народився під одним із знаків Зодіака: хто під знаком Близнюків, хто — Терезів, хто — Козерога. Я ж, як видко у наш час, народився під знаком секретних наказів про арешт — наказів у запечатаних конвертах! На цих білих аркушах паперу, на яких стоїть підпис короля, можна написати що завгодно.

— А я думав, що ці секретні накази закінчилися разом з царюванням Людовіка П'ятнадцятого, — прохопилось у Жака.

— На жаль, ні. Можливо, користуються цими паперами рідше, але вони, на нещастя, не зникли і потрапляють до рук не лише наближених короля, але й до наближених цих наближених. Навіть найнезначніші чиновники іноді мають їх, а це вже зовсім горе… Зачекай-но! От здорово! Наш добрий мудрець Дідро ніби підслухав нашу розмову. Поглянь лишень! — І Адора тицьнув пальцем у сторінку трактату «Терпимість».

Жак нахилився над книжкою і прочитав:

— «… Чого варті вісімдесят тисяч таємних наказів про арешти, виданих за одне тільки правління кардинала Флері?[16] За цією цифрою стоять вісімдесят тисяч добрих громадян, або кинутих у темниці, або тих, що втекли з батьківщини в далекі країни, або засланих хтозна-куди. Усі вони були раді постраждати за добру справу, але загинули для держави, якій ці переслідування коштували величезних грошей. Тільки на обшуки після появи книжки «Про нове духівництво» було витрачено мільйони. Хай би дозволили вільно друкувати цей нудний памфлет, на який так накинулися спочатку, і ніхто не взявся б його читати…»

— Непогано сказано, га, Малюк?

Рядки Дідро справили на Жака велике враження, але обмінятися з Адора думками йому не пощастило, бо до кабінету зайшов виноторговець Клеро і зажадав свіжих газет.

Коли Жак нарешті звільнився і підійшов до Адора, він побачив, що томик Дідро уже згорнутий, на ньому лежить купка паперу, списаного знайомим бісерним почерком адвоката.

— Ну от я все й переглянув! Тепер кілька слів про твої справи. Один з молодчиків, який торгував, кажуть, якраз саме тими наказами про арешт, про які ми з тобою щойно говорили, продає гарну бібліотеку. Він зараз наш клієнт і перед від'їздом хоче владнати деякі майнові справи. Він чомусь зовсім таємно збирається в Англію і, судячи з усього, повертатися до Франції й не думає. Я гадаю, що він замішаний у брудних комбінаціях з податками, через які Ламуаньйону довелося піти у відставку. Адже, крім податків, так би мовити, офіційних, ці молодчики дозволили собі дерти з живого й мертвого додаткові побори на свою користь. Мій клієнт, мабуть, відчуває, що міняється політичне становище в країні, і хоче замести сліди. Вже коли цей книголюб вирішив розстатися зі своєю бібліотекою, то недарма.

— Хоч як це звабливо, боюся, що з покупкою у нас нічого не вийде. Тітка Франсуаза зробилася до неможливого скупа й боїться витратити на книги зайве су. У неї лише одна примовка: «Усі ці заворушення до добра не доведуть. І книжки зовсім кинуть читати!» Я, як умію, доводжу їй, що книжкова торгівля аж ніяк не може постраждати. Книжки й газети читають і читатимуть в усі часи. Та де там! Вона й слухати не хоче…

— Ось що, Малюк, я ж не забув про племінника твого отця Поля, — перепинив його Адора. — Якщо не кажу тобі нічого про нього, то тільки тому, що нічого ще не придумав. Та може статись, у пана Жана-Еміля Біанкура поміж його книжкових багатств ти знайдеш навіть твір того автора, якого розшукуєш. Пан де Біанкур має славу любителя заборонених книг. Він людина із зв'язками і не боїться неприємностей. Інший за зберігання подібних книжок, можливо, потрапив би до в'язниці. А цей вийде сухий з води.

У Жака навіть у роті пересохло й запалали вуха, коли він подумав, що, може, йому пощастить на власні очі побачити те, що написав Фірмен.

— Дякую вам, пане Адора! Дякую! Я до нього піду! А з тіткою Франсуазою якось домовлюся… До того ж цікаво поглянути на негідника — пробачте, я обмовився, — на людину, здатну торгувати наказами про арешти…

Розділ дев'ятнадцятий
КНИГОЛЮБ

І ось Жак потрапив у особняк пана Біанкура на вулиці Сент-Оноре. Лакеї, килими, фарфор, картини у важких позолочених рамах на стінах.

До Жака вийшов секретар — чоловік років п'ятдесяти з ознаками ожиріння — і, запросивши його до великого кабінету, опорядженого дорогими масивними меблями, показав на шафи, в яких, виблискуючи золотими корінцями, стояли рядами книжки.

— Ви можете ознайомитися з книжками за списком, який я склав. Пан Біанкур не проти того, щоб розстатися з усією бібліотекою. Але позаяк він розуміє, що нелегко знайти покупця через її велику вартість, він погоджується розпродати книгозбірню частинами. Пан Адора рекомендував вас як тямущу людину, хоч ви й дуже молодий, — додав секретар із співчуттям.

Жак уклонився і сів на запропонований йому секретарем стілець.

Скільки ж тут чудових книжок! Тут і стародавні автори: Таціт, Плутарх, Сенека. І твори знаменитих французьких письменників: Монтеня, Паскаля, Сірано де Бержерака! Окремо зібрано голландські, швейцарські, англійські видання. Це все твори, які з цензурних причин не могли бути видані у Франції. Їх видавали в інших країнах. Іноді ім'я автора було приховано під псевдонімом, іноді про автора не було й згадки.

Побачивши, що Жак захоплений своїм заняттям, секретар вийшов, але про всяк випадок залишив двері кімнати відчиненими, та юнак був так захоплений книжковим багатством, яке постало перед ним, що не звернув на це уваги. Через силу відірвався Жак од томів, любовно опоряджених у сап'ян, свинячу й лайкову шкіру, із золотими, мідними застібками.

«Треба спробувати пошукати памфлет, виданий Фірменом. Адже через нього я сюди й прийшов», — насилу згадав Жак про мету свого приходу.

Він підійшов до іншої полиці. Там, дбайливо вкладені в папки, лежали всілякі газети, листки й звернення, що від часу відкриття Генеральних штатів