Читати книгу - "Ловці мамутів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мамутик уже трьох пробив своїм списом. Гунач, Вовчий Пазур, Заєць та інші важкими камінними булавами теж сіють згубу. Далеко линуть радісні крики, стогін, іржання.
Буде м’ясо, буде вдосталь їжі; буде життя!
Незабаром під стрімким схилом лежало, може, з п’ятнадцятеро коней та лошат і майже стільки ж стрімголов мчало берегом озера в далечінь.
Радощам племені немає меж. Чоловіки й жінки танцюють навколо загиблих тварин. Повзають, немов вовки, скачуть, наче олені, перекидаються, як ведмеді. А старий Гунач став на голову й перебирає ногами.
Поблизу почувся шерех. Всі миттю поглянули вгору на схил. Хто це лізе звідти?
— Ой! Та це ж наш Копчем! Наш Копчем!
— Добрий хлопець!
— Хоробрий!
— Слава Копчемові!
Мамутик, Гунач, Вивірчак та інші — великі й малі — побігли назустріч і були б задушили Копчема в обіймах, коли б той не вирвався.
— Ох ти, бешкетнику! — вдавано сердито кричав Гунач, смикаючи Копчема за волосся. — Де ти блукав так довго? Але й смачну ж вечерю приніс ти нам!
Копчем мусив тут же розповісти, як він дістався сюди. Веселий і щасливий, хлопчина оповідав:
— Копчем — сам-сам блукав. Племені — ніде. Коні проти Копчема! Копчем злякався, схопив палицю і кричав. Голосно кричав. Коні перелякалися, повернули назад. Копчем за ними. Довго за ними. Аж сюди!
Мисливці підхопили Копчема на руки й носили навколо вогнища, а Вивірчак з дітлахами бігали слідом. Всі кричали:
— Край голоду!
— Копчем пригнав коней!
— Гоя, гоя, гой!
А потім розпочався бенкет, якого навіть старі мисливці не пам’ятали.
Полум’я шугає високо. Палає вдень і вночі.
Всі так пооб’їдалися, що аж животи боліли.
Сам ватаг трощить кістки й подає Копчемові, щоб поласував смачним мозком.
А Копчем ділиться з Вивірчаком.
Вітер розносить запах м’яса далеко навкруги. Поблизу стійбища блукають вовки.
І для них вистачить.
ЖОРСТОКИЙ БІЙ
Багатому бенкету надходить кінець. Ловців тепер не можна й упізнати — так вони погладшали.
Копченого та сушеного м’яса є ще багато. Мисливці ліниво вилежуються й лише стережуть запаси від лисиць, вовків та росомах.
Гой, гой! А це що за диво? Над стійбищем без упину лунає сюрчання.
Та це ж хлопці змайстрували свищики. Вивірчак з Копчемом висмоктували мозок, і раптом порожниста кістка засюрчала. Ото хлопці зраділи! Вони пробували сюрчати ребровою, гомілковою, п’ятковою кістками і кінець кінцем зрозуміли, що коли у свищикові зробити дірочку, він свистітиме краще. Хлопці виготовили свищики для всіх дітей, а потім, безупинно сюркаючи, рядочком водили малюків навколо стійбища. Гаразд, що хоч мисливці були зараз не дратівливі. Інакше вони б надавали стусанів цьому дитячому оркестрові.
Та все має свій кінець. Племені треба було рушати далі. Але нікому й вставати не хотілось, коли одного разу Жила наказав ладнатися в дорогу.
Плем’я повернулося до бистрої Бечви, де вже колись мандрувало, й подалося вгору по річці. Всі були веселі й сповнені надій, бо знайшли засохлі сліди кількох мамутів. Може, їм пощастить здибати якогось мамута.
Другого дня все раптово змінилося. Плем’я підстерігала велика небезпека.
Сова і двоє його молодих друзів — Копчем та Вивірчак — йшли попереду як розвідники. Вони помітили численні людські сліди. Якесь чуже плем’я пройшло поперед них угору вздовж Бечви. Сліди були зовсім свіжі — чужаки десь не дуже далеко.
Розвідники миттю повернулись і доповіли, що бачили. Звістка схвилювала всіх. Таке сусідство ніколи не буває приємним. Воно завжди завершується кривавою сутичкою. Треба негайно довідатись про силу нового племені.
Розвідники Сови одразу ж побігли вперед, а ще двоє досвідчених ловців вирушили кожен у інший бік.
Сова із своїми хлопцями покинув берег річки. Він вирішив податися в обхід через гору, біля якої Бечва робила закрут, і випередити чужаків. Усі троє обережно повзли низьким чагарником, пильнуючи, щоб не здіймати шуму й не зрадити себе. Невдовзі розвідники почули голосну розмову. В гущавині між гілками вони вгледіли постаті чужаків.
Молоді ловці затамували подих, напружили слух і, причаївшись серед листя, нерухомо стежили за чужаками. Те, що вони бачили, було дуже підозріле: чужинці до чогось готувались. Вони схвильовано сновигали сюди-туди, вдивлялися в один бік і лаштували зброю. На кого вони нападуть — на мамутів чи на зубрів? А хто отой мисливець з пером у волоссі?
Копчем мало не скрикнув. Він упізнав ловців, які нещодавно полонили його. Отой поблизу — Умінк, а той, вищий за всіх, — ватаг Нунук, з пером у волоссі.
І Сова впізнав плем’я, яке загарбало в них упольованих оленів.
Ой, це лихі вороги! Треба попередити своїх.
Сова наказав хлопцям чекати в засідці й стежити за чужими ловцями, а сам трохи відповз і тоді помчав до своїх, мов голодний вовк до пораненого оленя.
Сова доповів, що це ті самі чужинці, які загарбали в них багату здобич. Плем’я вибухнуло гнівом. Чоловіки били зброєю об землю та дерева й кляли ненависних злодіїв. Коли б чужинці були зараз поблизу, плем’я в нестямній люті кинулося б на них.
— Ходімо поглянути на тих злодіїв! — підбурював ловців Забіяка й погрозливо розмахував важкою сокирою. — Трохи пограємося з ними!
Ловці пішли за ним. Після тривалого відпочинку вони занудились і поривалися в бій. Даремно ватаг та Гунач закликали їх бути розважними.
— Нас
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці мамутів», після закриття браузера.