Читати книгу - "Завдання Героїв"

У Тора не було варіантів. Він був без меча, і між ним і монстром нічого не було. Монстр кинувся на Тора, але він встиг відкотитись в останню мить. Удар чудовиська потрапив у дерево, де щойно був Тор. Удар був такої сили, що вирвав дерево.

Звір підняв свою ногу над головою Тора. Але він знову встиг відкотитись. Чудовисько залишило глибокий слід там, де щойно була голова Тора.

Тор скочив на ноги, поклав камінь у пращу і жбурнув його.

Він потрапив монстру поміж очей, і це був найсильніший кидок, що коли-небудь робив Тор. Чудовисько відсахнулось. Тор був впевнений, що вбив його.

Але, на його подив, чудовисько не зупинилось.

Тор робив усе можливе, щоб призвати свою силу, чим би вона не була. Він атакував чудовисько, стрибаючи вперед, врізаючись в нього, намагаючись повалити звіра на землю за допомогою своєї надлюдської сили.

Тор був вражений, що його сила не допомогала йому. Він був простим, звичайним хлопчиком. Тендітний хлопчик поруч з цим величезним звіром.

Звір нахилився, схопив Тора за пояс і підняв його високо над головою. Тор безпорадно бовтався у повітрі, а потім звір його кинув. Він полетів, як ракета, через галявину і знову врізався у дерево.

Тор лежав оглушений, його голова розривалася від болю. Його ребра були зламані. Звір кинувся до нього, і Тор зрозумів, що йому гаплик. Чудовисько підняло свою червону, м’язисту ногу, готуючись нанести удар прямо в голову Тора. Той приготувався до смерті.

Раптом звір завмер у повітрі. Тор кліпнув, намагаючись зрозуміти чому.

Звір вхопився за горло, і Тор побачив, що з нього стирчить наконечник стріли. За мить, звір завалився мертвий.

У полі зору з’явився Ерек у супроводі Ріса і О’Коннора. Тор побачив як Ерек дивився на нього, питаючи, чи все в з ним добре. Більше всього Тор хотів відповісти, що він живий, але не зміг вимовити ані слова. За мить, його очі заплющилися, і він втратив свідомість.

Тор повільно відкрив очі. Він розгубився і намагався з’ясувати, де знаходиться. Він лежав на соломі, і на мить подумав, що знову опинився в казармі. Він піднявся на один лікоть, немов готуючись до бою, і пильно обдивився навколо.

Але то була не казарма. Він знаходився в розкішній кімнаті, обкладеній каменем. Це місце нагадувало одну з кімнат замку. Королівського замку.

Перш, ніж він зміг щось зрозуміти, масивні дубові двері відчинилися, і в них гордовито увійшов Ріс. Поодаль, Тор чув приглушений гомін юрби.

“Нарешті він ожив”, – оголосив з посмішкою Ріс та кинувся вперед. Вхопивши Тора за руку, він підняв його на ноги.

Тор торкнувся голови, намагаючись приглушити жахливий головний біль, що швидко наростав.

“Швидше, ходімо, всі вже чекають на тебе”, – Ріс підганяв Тора, смикаючи його за руку.

“Зажди хвилину, будь ласка”, – сказав Тор, намагаючись отямитися. – “Де, я? Що сталось?”

“Ми повернулись до Королівського Двору – і тебе вітатимуть як героя дня!” – весело сказав Ріс, і вони попрямували до дверей.

“Героя? Що ти маєш на увазі? І… як я тут опинився?” – запитав Тор, намагаючись пригадати.

“Те чудовисько звалило тебе з ніг. Ти деякий час лежав без свідомості. Ми мусили віднести тебе назад через міст Каньйону. Вкрай драматично. Зовсім не так, як я очікував твого повернення на нашу сторону!”– сказав він зі сміхом.

Вони вийшли в коридор замку, де Тор побачив різних людей – жінок, чоловіків, зброєносців, охоронців, лицарів, що дивились на нього так, наче тільки й чекали коли він прокинеться. Крім того, в їх очах він читав дещо нове, схоже на повагу. Він вперше бачив це. До цього, майже завжди на нього дивились з презирством, а тепер – так, ніби він був одним із них.

“Що саме сталося?” – ламав голову Тор, не в силах згадати.

“Ти що, нічого не пам’ятаєш?” – запитав Ріс.

Тор намагався думати.

“Я пам’ятаю, як побіг до лісу. Бився з чудовиськом. А потім…” – на цьому його спогади обривались.

“Ти врятував Елдену життя”, – сказав Ріс. – “Ти безстрашно побіг до лісу, з власної волі, сам. Я не знаю, чому ти вирішив витратити свою енергію на порятунок цього самозакоханого бовдура, але ти зробив це. Король надзвичайно задоволений тобою. Не тому, що він переймається життям Елдена. А тому, що він цінує хоробрість. Він любить святкування. Це важливо для нього, відзначення таких подій, як ця, щоб надихати інших. І це добре позначається як на Королі, так і на Легіоні. І він хоче святкування. Ти тут, бо він збирається нагородити тебе”.

“Нагородити мене?” – запитав приголомшений Тор. – “Але ж я нічого не зробив!”

“Ти врятував Елдену життя”.

“Я просто зреагував. Це вийшло природньо”.

“І саме тому Король хоче нагородити тебе”.

Тор зніяковів. Він не думав, що його дії заслужили нагороди. Зрештою, якби не було Ерека, Тор уже був би мертвий. Тор думав про це, і його серце знову наповнилося вдячністю до Ерека. Він сподівався, що в один прекрасний день він зможе віддячити йому.

“А як же наш обов’язок патрульних?” – запитав Тор. – “Ми його не виконали”.

Ріс підбадьорливо поплескав його по плечу.

“Друже, ти врятував хлопцю життя. Життя члена Легіону. Це набагато важливіше за наш патруль”, – Ріс розсміявся. – “Так насичено, для небагатого на події першого патруля!” – додав він.

В кінці чергового коридору, двоє охоронців відкрили перед ними двері, і Тор не встиг і оком змигнути, як опинився в королівських покоях. Вони побачили близько сотні лицарів, що знаходились в кімнаті зі склепінчастою стелею, вітражами, зброєю та обладунками, що прикрашали стіни як трофеї. Збройова палата – зала, де зустрічаються всі великі воїни, всі мужі Срібла. Серце Тора прискорено забилось, коли він оглядав стіни – усю найвідомішу зброю та обладунки відважних та легендарних лицарів. Тор чув про це місце все своє життя. Це була його мрія – побачити її одного дня. Зазвичай, охоронці не впускали сюди нікого, крім Срібла.

Але що ще більше здивувало Тора, так це те, що справжні лицарі повернулись і подивились на нього – з усіх боків. Більше того, на їх обличчях читалось захоплення. Тор ніколи не бачив так багато лицарів в одній кімнаті, і ніколи не відчував такого визнання. Він неначе потрапив у сон. Тим більше, що за кілька хвилин до цього він міцно спав.

Мабуть, Ріс помітив приголомшене обличчя Тора.

“Кращі воїни Срібла зібралися тут, щоб вшанувати тебе”.

Тор відчув гордість, хоч і не міг повірити в те, що все це відбувається насправді: “Вшанувати мене? Але я нічого не зробив”.

“Помиляєшся”, – почувся голос.

Тор повернувся і відчув важку руку на своєму плечі. Це був Ерек, з посмішкою на вустах.

“Ти проявив мужність, честь і відвагу, якої не чекали від тебе. Ти ледь не поклав голову, щоб врятувати одного зі своїх братів. Це те, на що ми очікуємо в Легіоні, і це те, на що ми очікуємо в Сріблі”.

“Ти врятував моє життя”, – промовив Тор до Ерека. – “Якби не ти, той звір мене би вбив. Я не знаю, як тобі віддячити”.

Ерек посміхнувся.

“Ти це вже зробив”, – відповів він. – “Хіба ти не пам’ятаєш лицарський турнір? Думаю, ми квити”.

Тор йшов по доріжці до трону Короля Маꥳла, в дальньому кінці зали, у супроводі Ріса з одного боку, Ерека з іншого. Він відчував на собі сотні поглядів, і це було схоже на сон.

Король був в оточенні безлічі радників, разом зі своїм старшим сином Кендриком. Коли Тор наблизився, його серце сповнилось гордістю. Йому важко було повірити в те, що