Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

Аналізуючи висловлені позиції, необхідно, по-перше, відзначити, що в змісті багатьох із них необґрунтовано звужується сутність поняття "особа винного", що можна пояснити недостатньо точним розумінням структури особи людини, яка є визначальною, початковою для розуміння змісту поняття "особи винного”. Тому, якщо розуміти особу як складну систему, що має психосоціобіологічну структуру, то найбільш правильною уявляється позиція вчених, які, характеризуючи особу винного, вважають, що суд повинен досліджувати чотири сторони життя і діяльності людини: 1) фізичний стан; психічний стан; 3) соціальний статус; 4) правовий статус.

По-друге, важко погодитися з думкою тих науковців, які вважали, що негативні й позитивні характеристики особи винного, що враховуються судом при обранні міри покарання, в обов’язковому порядку повинні знайти відображення у вчиненому злочині[272]. Оскільки врахування судом особи винного підпорядковано законодавчо визначеній меті покарання, її видам, то коло обставин, які має враховувати суд при призначенні покарання, залежить від того, яку саме мету ставить закон перед покаранням на певному історичному етапі. У різні часи, у різних правових системах перед покаранням ставилася різна мета: відплата, залякування, соціальний захист, ресоціалізація, попередження злочинів[273]. На сьогодні в ч. 2 ст. 50 КК України чітко визначено, що "покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами". Конкретизуючи мету в ч. 2 ст. 50 КК, законодавець зобов’язав суд при призначенні покарання всебічно підходити до дослідження й урахування особи винного, не обмежуючись тими особливостями особи, які виявилися у вчиненому злочині. Як справедливо зазначалося в літературі, тільки "максимально повне врахування особистих властивостей засуджених — базовий чинник у реалізації мети покарання"[274]. Саме тому при призначенні покарання суд, виходячи з мети покарання і керуючись принципом гуманізму, повинен ураховувати такі характеристики винного, як інвалідність, похилий або молодий вік та інші ознаки. Ці ознаки, як уявляється, не пов’язані з обставинами вчиненого злочину, але мають велике значення для індивідуалізації покарання, оскільки, характеризуючи особу винного, дозволяють визначити необхідне та достатнє покарання винному, що відповідає принципам його призначення. Щоб призначити обґрунтоване покарання, яке забезпечить досягнення визначеної законом мети, суд повинен оцінити особливості винної особи не тільки безпосередньо у зв’язку з вчиненим нею злочином, а й її характеристику до, під час і після його вчинення. Тільки така сукупна оцінка дозволить суду визначити вид і розмір покарання, яке може забезпечити досягнення його мети.

По-третє, досліджуючи зміст поняття "особа винного", слід виходити з того, що особа винного, як і будь-якої законослухняної людини, індивідуальна, неповторна, "вона характеризується властивим тільки їй одній співвідношенням різних особливостей і якостей, позитивних і негативних"[275]. Саме через багатогранність її природи неможлива в повному обсязі конкретизація всіх обставин, що характеризують особу винного, безпосередньо в нормах кримінального законодавства. Розглядаючи цю проблему, В.Д. Филимонов справедливо зазначає, що "навіть якщо б це завдання вдалося вирішити, правова норма набула б настільки складного характеру, що користуватися нею було б дуже важко. Вірогідність помилок при її застосуванні була б значною"[276]. До певної міри цим пояснюється те, що законодавець у ст. 65 КК України вказує лише на необхідність урахування особи винного, не визначаючи кола обставин, які необхідно брати до уваги суду при призначенні покарання.

У постановах про призначення кримінального покарання, що діяли в різний час, Пленум Верховного Суду України намагався конкретизувати ознаки особи. Проте й тут визначалися лише окремі, найтиповіші її характеристики. Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 10 від 25 грудня 1981 р. вказувалося, що "суди повинні з достатньою повнотою досліджувати дані про особу підсудного, перш за все, ставлення підсудного до праці, навчання, працездатність, стан здоров’я, сімейний стан, дані про судимість"[277]. У постанові № 6 від 29 червня 1990 р. до цієї характеристики було додано обов’язковість установлення судом при обранні міри покарання "громадських обов’язків, поведінку на виробництві і в побуті"[278]. А в постанові № 22 від 22 грудня 1995 р. рекомендувалося враховувати ще й поведінку до вчинення злочину, його минуле (крім судимостей, і наявність адміністративних стягнень). Розкривалося також, які саме дані про сім’ю суд повинен ураховувати: наявність на утриманні дітей і осіб похилого віку, стан їх здоров’я, матеріальне становище сім’ї, тощо. Перелік обставин, що характеризують особу винного і повинні враховуватися судом при призначенні покарання, визначено і в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання"[279].

Наведене свідчить про те, що, виходячи з багатогранності й індивідуальності поняття "особа винного", ні закон, ні суд не в змозі дати вичерпний перелік ознак особи винного. Це пояснюється перш