Читати книгу - "Вільняк"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ми прийшли сюди в пошуках потерпілого від рудої бурі, — пояснив він кволим, тремтячим голосом.
По цій мові ельф послав уперед руку з кадилом і загойдав ним. Рукову голову оповили звої духовитого диму. Волошкові хлопцеві очі засяяли ще дужче.
— Ходи з нами, — проказав ельф-дубовик, і їхній поспів знову змігся на силі. — На Острів Сон-дерев.
Розділ десятий
Острів Сон-дерев
— Острів Сон-дерев? — перепитав Рук, беручись за дубовикову простягнену руку і здаючи собі справу, що глядить йому в вічі — чорні-пречорні, наче з них дивилося саме відкрите небо. У їхніх глибинах мерехтіли вогники, ясні, як зірки чи повня; проте, приглянувшись пильніше, хлопець зрозумів, що то всього-но відбиття його власних очей. Хворобливо блискучі, вони відбивалися в очах ельфа-дубовика.
— Ти чуєш утому і стратив сон? — запитав ельф.
— Угу, — муркнув Рук.
— У голові твоїй рояться думки та спогади, — провадив ельф-дубовик, — а миру в душі дасть-бі.
— Так, — кивнув Рук, і його очі розжеврілися ще дужче.
— Тоді ходімо з нами на Острів Сон-дерев. Мене звати Правдомовець, а це… — він повів рукою в бік решти ельфів, і Рук відчув на собі бентежний погляд ще шести пар чорних очиць. — Це мої побратими з тамтешнього сондеревного гаю. Ти наснився нам, Руку Човноводе, і ми прийшли допомогти тобі чим зможемо.
Кухоль із лісовим грогом вислизнув із рук Багнищанського пірата, хрьопнув об підлогу і розскочився на друзки, наробивши стуку-грюку.
— Я піду з вами, — промовив Рук, і голос його був заледве гучніший за шепіт.
Він підвівся, і ельфи-дубовики почимчикували до виходу. Фелікс прожогом схопився на ноги, блукай-бурмила, тихо загарчавши і обступивши його зусебіч, також подалися за ходом.
Громовий Вовкун тим часом зсунувся на долівку і тихенько захріп.
— Руку! — у Феліксовім голосі бриніло благання. — Ти недужий. Де це видано — повіятися до якогось гаю на якомусь острові, та ще й посеред ночі…
— Не хвилюйся, шляхетний юначе, — проквоктала Матінка Блакитне Воло, заспокійливо кладучи лапу Феліксові на руку. — Це ж бо Брати Дубові Ельфи. Вони зцілюють спраглих душевного сумиру по всіх Вільних галявинах. — Усі в таверні закивали головами: авжеж, мовляв, авжеж. — Може, нам з тобою і важко збагнути, як вони зцілюють, та поки твій друг лишатиметься з ними, повір мені на слово, йому ніщо не загрожує.
Блукай-бурмила перезирнулися, дрібно залопотіли їхні вуха, і вони, посхилявши голови, відступили набік. Ельфи-дубовики, шелестячи блакитними мантіями, рушили до виходу. Рук подався за ними.
— Тобі не конче йти з ними, — гукнув йому навздогін Фелікс, коли той стояв уже на порозі таверни. — Тільки одне твоє слово і…
Рук обернувся з усміхом.
— Усе гаразд, Феліксе, — заспокоїв він друга хрипким натомленим голосом. Його волошкові очі тепер так яскріли, аж Фелікс ахнув. — Може, якраз вони мені й допоможуть.
— Хочеш, ми підемо з тобою? — не здавався Фелікс, ув’язуючись слідом за ними. — Якщо хочеш, за нами діло не стане.
Комір на шиї Матінки Блакитне Воло настовбурчився, і вона кивнула Феліксові дзьобом.
— Ба, краще цього не робити. На Острів Сон-дерев може ступити тільки той, кого туди запрошено. Це тобі абихто скаже. Чому б вам не хильнути ще по кварті, а вашим другом хай клопочуться вони.
Вемеру легко взяла Фелікса під руку і повела назад за стіл.
— Ве-ве, — тихо прогарчала вона.
Фелікс вагався. Він не розумів величезного незграбного звіра, але було очевидно, що блукай-бурмилиха, давня і найнадійніша Рукова подруга, не наражала б його на небезпеку. І якщо вже вона, з її чуттям, довіряла ельфам-дубовикам, то з якого дива він, Фелікс, мав би бути проти? Він знову поглянув на вихід. Хід ельфів із Руком посередині саме покинув залу, зачинивши за собою двері.
Багнищанський Пірат, що стояв і не зводив очей із молодого Бібліотекарського Лицаря, спантеличено поморщився і знову плюхнув на своє місце в куті.
А ще за мить, мовби й нічого, таверна знову загула, наче вулик. Гультяї верталися на свої місця, і тільки столик, де сидів Рук із товаришами, залишився порожній.
— Ну що ж, якщо дорогу на Острів Сон-дерев нам закрито, — міркував уголос Фелікс під пригру гучного Вовкунового хропіння, — то можна хоч майнути на озеро і дочекатися його повороту. — Він похитав головою. — Щось мені підказує, що сьогоднішня нічка буде довга.
Багнищанський Пірат у своєму куті вже витріщався на Фелікса, поки Матінка Блакитне Воло поспішала до тамтого з повною квартою деревного пива.
Вийшовши на залюднену вулицю, ельфи-дубовики обступили Рука Човновода і, знову завівши свою пісню, повагом рушили містом, минаючи гамірні завулки і прямуючи до Північного озера. На зріст Рук був набагато вищий за Братів-Дубовиків і добре бачив усе, що діялося довкіл. Вулиці кишіли гуляками, — гоблінами та печерниками, тролями та блудами — і всі вони танцювали, співали, сміялися і сипали жартами. Та щось тут було не так, хоча що саме, Рук ніяк не міг збагнути.
Нарешті хлопець доглупався: він лише бачив ворушкі губи гуляк, їхні розваги, а чути нічого не чув: ані їхніх пісень, ані сміху, ані галасу, ані радісних вигуків. Не чув нічогісінько, крім тихого, заколисливого співу ельфів-дубовиків, що віддавав у голові товстими, всежерущими звуками.
— Ух-маа, умалаа. Ух-маа, умалаа. Ух-маа, умалаа…
На мить
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вільняк», після закриття браузера.