read-books.club » Сучасна проза » Якоб вирішує любити 📚 - Українською

Читати книгу - "Якоб вирішує любити"

251
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Якоб вирішує любити" автора Каталін Доріан Флореску. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 36 37 38 ... 122
Перейти на сторінку:
мені вистачить його майже на тиждень. Чотири курки, чотири тижні — простий рахунок.

Дід безпорадно подивився на маму, але вона кивнула. Так вони й порішили справу, що забезпечувала Раміні принаймні наполовину повний шлунок, а мені — з восьми-дев'ятирічного віку — щотижневі до неї походи.

Розповідають, що лікар, якого батько відразу привіз із Тімішоари, ретельно мене оглянув і вирік: «Буде диво, якщо хлопчик виживе. Він анемічний і слабкої конституції». Потім підступив батько, якому селянин дорогою вже встиг розповісти про обставини мого народження. Він схилився наді мною, не торкаючись. «Слабак. Зовсім на мене не подібний. Може бути від кого завгодно. І з ким Ви цього разу злигалися?» — спитав він маму. А тоді обнюхав мене: «Пахне і справді своїм народженням». Цей селянин добре мені накапостив, бо відтоді батько завжди говорив: «Ти пахнеш своїм народженням», коли хотів показати, якої він думки про мене й моє життя.

Ще тої самої ночі мама з'явилася на порозі дідової спальні. Зі мною на руках. Дід засвітив лампу і перелякався — мама наче згасла. Так ніби рештки тої сили, що повела її в Америку і повернула назад, яку вона витратила за останні роки, щоб відновити двір, вмить її полишили. Голос її звучав кволо й невиразно, так наче її охопила безконечна втома.


— Він навіть не бере його на руки. Він не хоче його, — пролопотіла вона.

— Це зміниться. Коли він виросте сильний і здоровий.

— Він не хоче, щоб дитина була в кімнаті.


Вона поклала мене на дідове ліжко.


— Візьми його до себе, тату. Я його годуватиму, але піклуватимешся ним ти.

— Я? — перепитав ошелешений дід.

— Я не можу.

— Ти ж його мама.

— Але він мій чоловік.


І вона зачинила за собою двері. Я запхинькав. Дід довго дивися на мене, а потім приніс цукор. Він знову вклався в ліжко, накрив нас обох ковдрою і наслинив собі мізинець. Занурив його в цукор, а потім ніжно вклав мені між губ. Загасив лампу.

Батько ніколи не пробачив мамі, що вона ім'я Обертинів дослівно виваляла у лайні. Що народила й оголилася на очах у всього світу, як дешева дівка. Ця найгірша ганьба, гірша навіть за підозру, що в Америці вона торгувала своїм тілом, тяжіла на нашій родині і призвела до того, що батько ніколи вже більше не торкнувся матері. Мені, однак, пощастило. Бо я вижив.


***

Друга версія мого народження була від Раміни. Булібаша покинув її на Циганському пагорбі, хоч вона більше десяти років лікувала його болячки, урухомлювала його соки і живила зіллями, чия цілюща сила була відома лише їй одній.

«Якби я знала, що він утече з іншою, завчасу б його отруїла», — твердила вона. Про все вона подбала, тільки не про те, як приборкати його хіть до молодих жінок. І от з однією такою він сів якось вранці до циганського воза і зник на дорозі до Тімішоари.

Раміна кинулася було за ними в погоню. При собі вона мала хустку, вимащену місячною кров'ю іншої циганки, бо ж сама була вагітна. Нею вона збиралася доторкнутися до нього — найбільша ганьба для цигана, — але так його і не знайшла. Вона повернулася і після народження Сарело почала напихати своє черево всім, що їй давали.

Без булібаші циганська громада поступово розпадалася, аж поки останні котлярі і в'язальники віників не спакували на вози свої пожитки, позапрягали своїх сухоребрих шкап і рушили в бік міста. Тільки Раміна залишилася у своїй хаті, що виднілася тепер з усіх сторін. Хоч попри все своє відацтво, замовляння й чаклунське зілля їй не вдалося прив'язати до себе булібашу, то все ж для мене вона була наймогутнішою за всіх.

Вона випромінювала авторитет, що не потребував ніяких виправдань чи доводів. Тим-то й було для мене те друге, розказане Раміною народження не менш вірогідним, ніж перше. Те, що батько не відігравав у ньому ніякої особливої ролі, було мені навіть до вподоби.

«Ти не народився на купі гною. Твої народини були чудесніші, ніж ти гадаєш, Якобе», — казала вона, коли я щотижня приносив їй курку і хліб, борошно, картоплю, буряки, помідори, капусту і яйця, які мама докладала ще поверх домовленого.

Перші роки життя я провів, одужуючи від нескінченних хвороб. І щоразу мама кликала Раміну, якій після Господа Бога довіряла найбільше. Я став для Раміни чимось на кшталт страхового полісу, а кількість харчів, які мама зобов'язувалася надавати їй до мого повноліття, зростала в міру її лікувальних успіхів. За зцілення від запалення легень їй пообіцяли десяток яєць, від хронічної бігунки — пляшку самогону, щомісяця і аж до мого повноліття.

«Я всіх їх виходила, — любила вона вихваляти своє мистецтво. — Тільки молодому Ґеорґу нічим не змогла зарадити, тому, який собі обидва ока вистрелив. Навіть оклади робила йому з трави, що називається життєве зілля. Зазвичай вона навіть мертвих на ноги ставить, але йому не допомогла. Хоча сліпим він видавався мені щасливішим, ніж доти. Та й взагалі,

1 ... 36 37 38 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Якоб вирішує любити», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Якоб вирішує любити"