Читати книгу - "Гордівниця Злата"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Лице судениці затьмарилося, а очі наповнилися сумом:
— Не поспішай радіти. Ти не знаєш усієї правди. Відтоді як ти переступила поріг діамантової штольні, над тобою тяжіє закляття гномів. Я хотіла позбавити тебе від нього, але, повернувши твоєму коханому зір, не зможу цього зробити.
— Ой, мила хрещено! Мій принц — найдорожче, що у мене є. Заради нього я готова витерпіти будь-які страждання, — сказала Злата.
— Нехай буде по-твоєму, — кивнула фея. — Я від усього серця бажаю вам щастя.
Вона змахнула руками, і в повітрі затанцювали міріади іскорок. Вони спалахували, згасали й знову загорялися, неначе фантастичний феєрверк. Коли остання зірочка щезла, принц прозрів.
У столиці панували веселощі, гуляли старі й малі. Святкували заручини принца та його нареченої. Старий бакалійник сидів на чільному місці, поряд з королем-батьком. Усі були зачаровані нареченою. Вона була не тільки казково вродливою й дивовижно розумною, але ще й на диво доброю та життєрадісною.
Принц і Злата сиділи, взявшись за руки, і не могли надивитися один на одного. Щастя здавалося їм вічним, а закляття гномів пустою вигадкою. Усі раділи тому, що ця історія має гарний кінець.
АЛЕ ЩО ТАКЕ КІНЕЦЬ? ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК ЧОГОСЬ НОВОГО…
Закляття гномівІ настане мить, коли оживуть далекі сузір’я. Гончі Пси, Стрілець, Терези, прекрасні зірки Вега та Альтаїр — всі вони зберігають таємниці. Ступивши на зоряну дорогу, красуня Злата пізнає багато таємниць Всесвіту: хто збудував Надхмарний замок і про що так сумно співає Еолова арфа. Але ніхто не дасть їй відповіді на головне запитання: як, перепливши річку забуття Лету, знову повернутися до світу живих. Розділ 1
Згустіться, хмари чаклунства!
Заручини принца з дочкою простого бакалійника Златою викликали шквал розмов і пересудів. Усе королівство: від палаців до халуп — гуло, як потривожений вулик. Простий люд радів, знать обурювалася. Згода короля на весілля сина з простолюдинкою викликала здивування, але коли дівчина з’явилася при дворі, навіть найзатятіші супротивники нерівних шлюбів прийшли від неї в захоплення. Ніхто не міг опиратися її чарівності. Невдовзі графи, герцоги, барони втрачали розум через колишню бакалійницю і, ніде правди діти, заздрили нареченому. Вельможні дами спочатку прийняли «простачку» насторожено, але привітність і щирість дівчини прихилила до себе навіть найнеприступніші серця.
Принц і Злата були щасливі. У палаці панував гарний настрій. Усі жили очікуванням свята. Ніхто не знав, що…
…Далеко в горах у похмурій печері, що називалася Лисячою Норою, курився дим, варилося зілля і навколо закопченого казана шмигала жвава стара, намагаючись зруйнувати щастя закоханих. Вона потовкла в ступці шкаралупу від зміїних яєць, додала три краплі крокодилячих сліз, пучку пилку з крил метелика зі зловісною назвою «мертва голова» й висипала все це у вариво. Зілля засичало, як розбурхана гадюка, над казаном здійнявся стовп зеленуватої пари, і стара промовила заклинання:
— Згустіться ви, чаклунства хмари, Хай зло тепер у світі править. І в день ясний хай вдарить грім Над дівою з лицем святим.Раптом пара осіла, а вогонь під казаном згас.
Укотре Віщунка намагалася дістатися до Злати чаклунством, але все дарма. Стара оскаженіло забігала навколо вогнища, злякавши пугача, який сидів на рогах оленя.
— Ох-ох-ох! — заохав пугач.
— То ж бо й воно, що ох! — сердито скрикнула чаклунка. — Немає мені спокою від цього дівчиська. Украй мене замучила.
— Хо-хо-хо! Хто-кого? — глумливо промовив пугач.
— Вона мене, звичайно. Їй хоч би що. Живе й радіє, а я так уся намучилася, ні сну, ні відпочинку не знаю, ворожу, а все дурно, — лютувала Віщунка.
— Відступиш-ш-шся, заспокоїш-ш-шся, — прошипіла змія.
Обвившись навколо помела, вона розмірено розгойдувалася на різні боки.
— Цить! Теж мені, учителі знайшлися. Жодної мети в житті не маєте. Ситі, над головою не капає — от і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.